2.9 Загальна оцінка природо-ресурсного потенціалу міста

Місто Харків розташовано в північно-східній частині України. Рельєф Харкова ділиться на чотири низовинні і чотири підвищені райони. Стік річок утворює улоговину, витягнуту з північного заходу на південний схід між Середньоруською височиною і Донецькою низовиною.

У цілому клімат Харкова є помірно континентальним з прохолодною зимою і теплим літом. В останні 100-120 років температура повітря в Харкові, так само, як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,5 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 р. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік у Харкові випадає 525 мм атмосферних опадів, найменше  у березні, найбільше  у липні.

Середньорічна температура повітря становить 7,5 °С, найнижча вона у січні (-7,0 °С), найвища - в липні (20,4 °С).

Відносна вологість повітря становить у середньому 74%, найменша вона у травні (60%), найбільша  у грудні (87%). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша  у грудні.

Найбільшу повторюваність у місті мають вітри зі сходу, найменшу  з півдня. Найбільша швидкість вітру  в лютому, найменша - в липні. У січні вона в середньому становить 4,7 м/с, у липні  3,2 м/с.

Протягом року в Харкові спостерігаються різноманітні атмосферні явища: гроза, туман, роса, ожеледиця та ін. Зокрема гроза найчастіше спостерігається у червні та липні, ожеледиця  у грудні та січні.

В результаті оцінки вітрового потенціалу встановили, що Харків і Харківський район є найбільш привабливими (з середньою швидкістю 5,5 м/с). На Харків приходиться велика кількість сонячного випромінення. Показники щодо напрямку, потужності вітру, сонячної активності та кількості вологи суттєво не змінюється, тобто стан атмосферного потенціалу стійкий та з року в рік практично не змінний.

Територія Харкова відноситься до середнє забезпечених водою, тому гідрологічний потенціал в цілому середній. Відомо, що спостерігається поступове обміління річок, особливо це торкається малих річок та водотоків, в основному в результаті дії антропогенних факторів. Тому існує тенденція щодо подальшого зменшення гідрологічного потенціалу Харкова.

Харків розташований на най родючіших ґрунтах  чорноземах. Підтверджено, що усі типи ґрунту міста поступово деградують, вміст гумусу в них незначно коливаючись з року в рік поступово зменшується.

Розділ 3. Геодемографічна характеристика міста

3.1 Загальна чисельність населення та його динаміка

Загальна чисельність населення міста Харкова на 1 березня 2012 року становила 1 439,7 тис. осіб.

Порівнявши стан чисельності населення 2010 – 2012 рр. можна побачити зниження населення на 12,6 тис. осіб.

Чисельність наявного населення м. Харкова, за оцінкою, на 01.02.2012р. становила 1440,5 тис. осіб. За січень 2012 року чисельність населення зменшилась на 0,9 тис.осіб, що в розрахунку на 1000 населення складала 7,3 осіб. Зміна чисельності населення відбулась за рахунок природного скорочення (483 особи, або 3,9 осіб на 1000 населення) та міграційного скорочення (336 особи, або 2,7 особи на 1000 населення).

Таблиця 3.1 Чисельність населення м. Харкова станом на 01.02.2012 року

	Наявне населення на 01.01.2011р., тис.осіб
М.Харків	1440,5
Дзерджинський	223,6
Жовтневий	107,2
Київський	181,9
Комінтернівський	146,3
Ленінський	88,3
Московський	302,3
Орджонікідзевський	156,5
Фрунзенський	141,8
Червонозаводський	92,6

Після революції 1917–1920 років відбувається тенденція зростання чисельності мешканців Харкова. За переписом 1926 в місті проживало близько 417 тисяч осіб (третє місце після Києва й Одеси) й українці складали в ньому більшість населення (38,3 %), росіян тоді було 38 %, євреїв 19,5 %. Тенденція до зростання кількості мешканців виразно помітна і за 1930-х років, головним чином через приплив із сіл, і станом на 1939 рік в Харкові мешкало 833 тисяч мешканців. За німецької окупації кількість населення впала через мобілізацію до армії, масове вивезення на роботи за кордон та шукання притулку на провінції, і в 1942 — 43 роках його лишилося 160 — 180 000. Після 1944 р. населення міста почало швидко зростати. Перепис 1959 року подає у Харкові 953 000 осіб. Значна частина населення представлена — промисловими робітниками, службовцями, працівниками на будівництві, транспорті, у торгівлі, освіті й установах охорони здоров'я.

Чисельність населення Харкова за великий період часу постійно зростала. Середньорічний приріст населення був дуже нестабільним, а кількісні параметри його щороку змінювалися. Але загальною тенденцією було щорічне його зменшення. Починаючи з 1993 р. і по нинішній час чисельність населення Харкова щорічно зменшується. Особливістю цього процесу є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соціально-економічні та демографічні особливості, які склалися на попередньому та на нинішньому етапі суспільного розвитку.

Такий характер динаміки населення обумовлює складність вирішення ряду демографічних, економічних і політичних проблем. Це стосується, зокрема, протидії погіршенню статево-вікової структури населення (його постаріння) і режиму відтворення, забезпечення народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін.

На даний час в місті Харкові представлені різні національності. За даними 2001р. кількість українців становить 61%; росіян – 34,2 %; евреїв – 0,8 %; білорусів – 0,5 %; вірменів – 0,5 %; айзербайджанців – 0,3 %; татарів – 0,2 %; грузинів – 0,2 %; в'єтнамців – 0,2 %; поляків 0,1 %.

Харків входить у вісімку найнаселеніших міст Східної Європи (Після Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Варшави, Бухареста, Будапешта і Мінська).