4.3 Загальна характеристика невиробничої сфери

Під невиробничою сферою розуміють - сукупність галузей народного господарства та видів діяльності людей, що надають необхідні послуги суспільству та окремим його членам і безпосередньо не пов'язані зі створенням матеріальних благ. До даної сфери належать: житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування населення; транспорт пасажирський; зв'язок; охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення; освіта, культура та мистецтво; наукове обслуговування; кредитування та страхування; управління, партійні та громадські організації.

Регіони України характеризуються різноманітним природно-ресурсним потенціалом. Вектор розвитку регіональної економіки прямо залежить від: кількісних і якісних особливостей розміщення територіального утворення, природнокліматичної зони; зони антропогенного навантаження певної території.

Невиробнича сфера регіональної економіки, пов’язана зі створенням і експлуатацією об’єктів живої природи, залежить від вказаних особливостей дуже сильно.

Функціонування підгалузей істотно залежить від характеру розміщення продуктивних сил, процесів урбанізації і диспропорцій галузевого розвитку на території регіону. Важливо підкреслити, що тривале неконтрольоване антропогенне навантаження на територію регіону і міста призводить до незворотності виникаючих змін у природних і штучних системах. Наслідки змін в свою чергу викликають появу негативних тенденцій у розвитку сфери виробництва матеріальних благ і у просторі життєдіяльності людини.

Вказані тенденції свідчать про недотримання принципу щодо сталого розвитку територій. Зрозуміло, що органи місцевого самоуправління детально планують всі зміни у організації продуктивних сил регіону, але при цьому вони дуже часто забувають про один з головних принципів регіональної економіки – комплексне, раціональне використання природних ресурсів.

Таким чином, особливостями розвитку невиробничої сфери можна назвати:

• зниження ступеня лісистості територій;

• недостатній рівень фактичного озеленення територій України;

• зростання техногенного тиску на рослинність;

• погіршення стану об’єктів природно-заповідного фонду;

• несанкціонована вирубка міських зелених насаджень;

• знищення зелених насаджень внаслідок розвитку галузі будівництва і торгівлі;

• ущільнення забудови міст зі знищенням зелених насаджень та ін.

Для реалізації концепції збереження природного потенціалу для потреб регіональної економіки, пропонується впровадити у практику комплексне перспективне планування розвитку невиробничої сфери.

4.3. 1. Житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування

Соціально-економічний розвиток будь-якої країни визначається багатьма факторами, у тому числі територіальним розвитком її регіонів. Важливе місце при цьому відводиться житлово-комунальній сфері, розвиток якої, як і всієї соціальної сфери, підпорядковується головній меті — найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб членів суспільства. Чим вищими є темпи соціального розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби, структура життєвих благ, покликаних їх задовольняти та забезпечувати.

А це, в свою чергу, залежить від раціонального розміщення як соціальної сфери в цілому, так і такого її сегменту, як житлово-комунальне господарство, тобто від наукового обґрунтування та втілення в практику господарювання конкретних рішень щодо її просторової (територіальної) організації. Житлово-комунальне господарство – важлива галузь міського господарства, її реформування – одне з головних завдань, спрямованих на забезпечення сталого функціонування великого мегаполісу. Керівництво міста приділяє велику увагу житлово-комунальному обслуговуванню харків'ян, підтримці санітарного порядку, здійсненню заходів з енергозбереження, утримання житлових будинків у належному технічному стані. Для розв'язання проблем в житлово-комунальному господарстві Харківською міською радою 24.06.2003 р. була прийнята Програма розвитку і реформування житлово-комунального господарства м. Харкова на 2003-2010 рр. Вона визначає основні шляхи реформування галузі на довгострокову перспективу. Формування житлово-комунального господарства з точки зору раціональної територіальної організації її об'єктів передбачає врахування відповідності розміщення об'єктів житлово-комунального господарства потребам населення; економію затрат праці та подолання просторового розриву між елементами виробництва житлово-комунальних послуг; забезпеченість планомірності, керованості процесів розміщення об'єктів та їх орієнтацію на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності.

Науково обґрунтованим розміщення житлово-комунального господарства може бути при дотриманні принципів:

• раціонального розміщення об'єктів даного сегменту соціальної сфери, тобто такого, що передбачає врахування насамперед демографічних, соціальних та економічних передумов; збалансованості й пропорційності, а саме: структура житлово-комунального комплексу має бути оптимальною, тобто такою, що забезпечує споживчі потреби населення у відповідних послугах;

• екологічної рівноваги, тобто формування екологобезпечного типу господарювання, недопущення екологічної напруженості на території, адже житлово-комунальне господарство пов'язане зі значними відходами, що можуть забруднювати довкілля;

• вирівнювання рівнів житлово-комунального обслуговування населення що означає зближення регіонів, окремих теритбрій як за інтегральними показниками житлово-комунального обслуговування населення, так і за окремими його елементами.