2. Виникнення філософії.

Історико-філософськими та історико-культурними дослідженнями встановлено, що філософія виникає в один і той самий час - VI сторіччя до н.е. - в трьох культурних центрах ойкумени, як називали відомий їм світ стародавні греки. Цими центрами були: Середземномор'я, Китай, Індія. На той час це були досить віддалені райони, що не мали між собою регулярного сполучення. Тим більш дивним видається практично одночасне виникнення в них філософського мислення як специфічного феномена культури. Мимоволі доходиш думки, що поява філософії не є випадковістю, а навпаки, є закономірним явищем, необхідним моментом культурного розвитку людства.

Однією із спроб розв'язати це питання є ідея "стрижневої доби", розвинена в книзі німецького філософа Карла Ясперса "Витоки і мета історії". "Стрижневою добою" він називає період від IX - VIII по II сторіччя до н.е. У цей час у духовному житті різних народів відбуваються одні й ті ж самі за своїм сенсом процеси. Відбувається руйнування міфологічного способу світобачення й світорозуміння і внаслідок цього починається усвідомлення нетривкості, навіть крихкості буття, але натомість формуються й увіходять до духовного складу культури ідеї, які роблять існування людини в світі можливим. Виникають теоретичні знання й зародки релігій спасіння. Головний зміст "стрижневої доби", згідно з Ясперсом, становить одухотворення, а головні її відкриття — це розум і особистість. Усе це становить смислове підґрунтя подальшого культурного розвитку людства на багато сторіч. Ось чому цей період з повним правом можна назвати "стрижневою добою".

Виникнення філософії є, на думку Ясперса, головною подією "стрижневої доби". Саме філософія відіграє вирішальну роль у подоланні міфологічного світогляду, в культивуванні вільного й самочинного людського мислення.

В сучасній історико-філософській науці ще не досягнуто згоди щодо причин і механізмів виникнення філософії. Серед існуючих точок зору дві є найбільш послідовними й аргументованими - так звані міфогенна та гносеогенна теорії. Перша виходить з того, що філософія сягає своїм корінням найдавніших шарів людської свідомості, успадковуючи від міфології всі стрижневі світоглядні проблеми. Вона тільки підносить їх до вищого рівня усвідомлення й піддає спеціальній раціональній обробці. Друга ж теорія наполягає на якісній відмінності філософії та міфології, підкреслює наявність смислового розриву між ними; власним грунтом філософії оголошується раціональне знання, несумірне й несумісне з міфологічними моделями світу.

3. Розкрийте структуру філософії як системи знань.

4. Багатоманітність форм і способів буття філософії.

Жодне філософське вчення не може втілити в собі всі ознаки, всі функції філософії повною мірою. Але в кожному з них у той чи той спосіб зберігається прилученість до суто філософського осягнення світу, до ствердження філософськими засобами доглибних людських смислів. Отож, щоб мати більш повне уявлення про філософію, треба усвідомити її як єдність багатоманітного, або ж як багатоманітне в його поєднанні.

Виникнення філософії покладає початок її буттю. Вона не є якоюсь пересічною, простою констатацією історичного факту.

Реальна філософія живе сполученням і перегуком філософських ідей, які були висловлені в різний час і в різних кінцях світу. Й чим більш зрілою й внутрішньо багатою стає філософія, тим ширше залучає вона до реального здійснення в духовному житті людства своє минуле. реальна філософія -це реальне здійснювання в культурі філософської думки, це багатоманітне й багатовимірне буття філософських ідей.

Головний спосіб буття філософії в культурі - це діалог Логосу і міфа. Логосом стародавні греки називали об'єктивний закон, чітке, сперте на послідовну думку знання. Звичайні для нас поняття "логіка", "логічне" є похідними від поняття "логос". Пройнята логосом філософська думка спрямована на членування й упорядкування дійсності до створення чітких, раціонально осяжних, логічних моделей світу. Оскільки така філософія орієнтується на знання наукового типу, то такий спосіб породження й здійснення філософських ідей стали називати епістемним. Прикладом епістемного способу буття філософії можуть бути вчення Арістотеля, Фоми Аквшського, Гоббса, Канта, Гегеля…

Виникнення філософії було історично необхідною формою подолання міфології, але поява філософії як нового рівня духовної культури людства не могла спростувати самих бутгєвих засад міфа як деякої первинної форми повноти життя. У межах філософії все це набуває специфічних форм. Повнота життя виявляється як повнота й багатовимірність знання, а життєствердна стихія творчості - як відкритість і неупередженість думки, як одвічне поривання до відшукування й ствердження істини. Власне, це те, що Піфагор, Сократ, Платон і багато інших називали мудрістю. Тому відповідний спосіб буття філософії називають софійним. Платон, Сенека, Августин, Паскаль, Кіркегор, Ніцше, Толстой - все це філософи софійного типу