45. Народні німецькі книги ("Тіль Ейленшпігель", "Історія про доктора Фауста") та народні пісні і балади.

Народні німецькі книги ("Тіль Ейленшпігель","Історія про доктора Фауста") та народні пісні і балади.

Широко відомою стала весела книга про Тіля Ейленшпігеля, вперше надрукована близько 1500 р. Вона містить майже 100 шванків, в яких розповідається про життя, пригоди й витівки Тіля Ейленшпігеля. Вдаючи з себе дурника, виконуючи буквально все, що йому говорять, Тіль спілкується з представниками усіх соціальних кіл та станів. Дотепний і кмітливий, великий майстер веселого, а часто й злого жарту, він потішається над становими забобонами дворян, ненажерливістю духівництва, людською глупотою і довірливою простуватістю. Ейленшпі гель, «кидаючи виклик середньовічному суспільству, у блазенстві знаходить свободу, яка для нього дорожча над усе І підносить його над сильними світ/, їхніми звичаями й засадами. Він - втілення невичерпної народної енергії, винахідливості й вільнолюбності. його жарти і забави, попри весь їх цинізм, несуть у світ апофеоз особистої ініціативи, розуму і любові дожиття» (1).

До образу Тіля зверталися й письменники пізніших епох. Зокрема, бельгійський письменникХІХ ст. Шарль де Костер використав цей образу своєму романі «Легенда про Тіля Уленшпігеля і Ламме Гудзака».

Однією з найцінніших німецьких «народних книг» другої половини XVI ст. була книга про Иогана Фауста - ученого кінця ХУ-початку XVI ст. За свідченнями сучасників, Фауст в 1509 р. одержав ступінь магістра в Гейдельберзькому університеті, а в 1528 р. сам уже називав себе доктором наук. В народі він мав репутацію мага і чародія, оскільки звертався до «таємних наук», заборонених церквою. Про нього розповідали різні незвичайні історії, які зрештою переросли в легенду. Перша книккова версія історії про Фауста була опублікована в 1537 р. франкфуртським друкарем Йоганом Шпісом. Книга складається з трьох частин. У першій розповідається про молодість Фауста. Жив він у місті Вітгенберзі, вражав усіх самовпевненістю й зухвалим розумом, які довели його до занять забороненими науками. Він викликав нечисту силу і дійшов до того, що викликав біса Мефістофеля і уклав з ним союз на 24 роки, який закріпив своєю кров'ю. Згідно з угодою, Мефістофель, залишаючись для всіх незримим, повинен з'являтися до Фауста за його бажанням і виконувати всі його розпорядження. Фаустза це зрікся бога і віддав душу сатані. Починається «гріховне»життя Фауста, яке, однак, не приносить йому щастя. Фауста бентежить думка про пекло, він заводить про нього розмовуз Мефістофелем І висловлює бажання подивитися потойбічний світ.

У другій частині «народної книги» описуються подорож Фауста у потойбічний світ, а також його мандри по різних країнах і навіть на сузір'я. Третя частина розповідає проте, які «чудеса»творив Фауст. Наприклад, виконуючи волю Імператора Карпа V, він викликав тіні Олександра Македонського і його дружини, показав студентам Єлену Прекрасну і т. д. Зрештою прийшла розплата. Вранці того дня, коли минуло 24 роки з часу укладання угоди з Мефістофелем, друзі знайшли спотворене [207] тіло мертвого Фауста. Закінчується книга моралізаторським закпюченням автора: «Такзавершується ця правдива історія про чародійство доктора Фауста, з якої кожний християнин, особливо ж люди гордої, цікавої й упертої вдачі, повинні навчигися бога боятися, з чаклунства, закликань та інших діл бісівських уникати». Напевне, легенда надрукована в опрацюванні протестантського пастора, бо повчальний тон пронизує усю книгу.