Історико-культурне значення Середньовіччя:

• це база, без якої не виникла б культура доби середньовіччя

• за часів Середньовіччя виникає народна словесність – нац. мови, які являють собою джерела сучасн. Зах. Культури і літератури.

• встановлюються зв’язки, обмін між країнами Зах. Європи і Сходу – відбудув. взяємовплив (внаслідок розвитку торгівлі)

• середньовіччя не можна назвати періодом застою! Специфічною є лише динаміка розвитку – в її основі – секуляризація (прагнення відірватися з-під влади церкви)

4. Антиаскетичний та антиклерікальний характер поезії вагантів.

У латинській літературі особливе місце займає поезія вагантів (або голіардів) - мандрівних священиків, які не мали своїх парафій, попіврозстриг, які втратили свій духовний стан, молоді, що вчилася. Заробляли вони на життя складанням віршів і пісень. Розквіт поезії вагантів припадає на ХІІ-XIII ст. Характерними рисами її є орієнтація на античні традиції (Овідій, Горацій, Ювенал), а саме - життєлюбні мотиви, і релігійну лірику, відчутний вплив народної поезії, особливо в жанрах хвалебних словословій, релігійних піснях, віршах, що оспівували свободу, кабацький розгул, красу природи, земні радощі і безпритульне життя тощо, своєрідних гімнах Бахусу, Венері, Флорі. Але їх весела і розгульна поезія зовсім не означала, що були вони “затхлою цвіллю”. Латина, якою складали вірші, була на той час ознакою високої освіченості.

Відкинувши усі риси куртуазної манірності, ваганти у своїх поезіях виявляли глибоку ерудицію і розкутість думки. їх демократична лірика пізніше вплине на творчість українських мандрівних дяків, кліриків, студентівспудеїв. Так, на думку українського філолога і перекладача поезій вагантів М.Борецького, якщо європейські ваганти демонстрували свою обізнаність з античними образами і Біблією, то українські - з українським фольклором, якщо одні намагалися вразити слухачів ерудицією, то інші - дотепним гумором, якщо одні критикували церкву, то інші не боялися критикувати весь суспільний лад.

Поезія вагантів взагалі виховувала вільнодумців, яким в усі часи судилося розхитувати підвалини пересіченості і закостенілості. Перекладач А.Содомора, що був причетний до створення латиноукраїнської антології “Поезія вагантів” разом з М.Борецьким, відмічає, наприклад, в їх поезії передовсім високе мистецтво володіння словом, римою, звертає увагу на цікаві форми, легкість звучання пісень, ніж саму сутність (”вагантів треба не стільки читати, скільки слухати: їх поезія наскрізь пісенна”). Якщо вже казати про музичні відлуння поезії вагантів у наш час, треба згадати відому сценічну кантату німецького композитора Карла Орфа “Сагтіпа Вигапа” (1936), літературною основою для якої став рукописний збірник XIII ст. поезій вагантів і голіардів, який автор знайшов у каталозі антикваріату. Частина текстів цієї збірки належить відомим поетам Середньовіччя: Абеляру, Архіпоету Кельнському, Вальтеру фон Фогельвейде, інші вірші створювалися анонімно.

5. Епос і його давні корені; еволюція епосу.

 Корені епосу,надзвичайно популярного серед германців сюжету, сягають сивої давнини, швидше за все – ще епохи Великого переселення народів

Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі буцімто відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головним жанром літератури.

Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія).

У 18-19 століття головним жанром стає роман. Сюжети запозичаються переважно із сучасності, образи індивідуалізуються, мова відбиває різко диференційовану багатомовну суспільну свідомість, форма прозаїчна.

Стародавні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея. Види епосу: Епопея,поема,роман,великий епос,ліроепічна проза.