1. Державний сектор в не: ефективність та функції.

Державний сектор – комплекс господарських об’єктів, які повністю або частково належать центральним або місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання її функцій.

Державний сектор має два рівні власників: центральний уряд і місцеві (комунальні) органи влади. Нижній рівень влади інколи виокремлюють у комунальну форму власності. Разом вони становлять єдине ціле, розрізняючись як за місцем у сфері економіки, так і за масштабами діяльності.

Державний сектор призначений для того, щоб відтворювати суспільні блага. Суспільні блага — це те, що однаковою мірою доступно всім членам суспільства і не потребує безпосередньої оплати.

Державний сектор виконує низку функцій, основними з яких є такі:

забезпечення діяльності підприємств та галузей господарства, які є малорентабельними і традиційно не становлять інтерес для приватного капіталу, однак розвиток яких визначає загальні умови відтворення (це насамперед галузі економічної інфраструктури — енергетика, транспорт, зв'язок і житлово-побутове господарство);

оздоровлення галузей, уражених кризою (чорна металургія, вугільна промисловість, суднобудування тощо);

підтримка окремих галузей економіки;

сприяння розвитку науково-технічного прогресу;

зміцнення позицій національної економіки на зовнішньому ринку;

охорона навколишнього середовища.

Питання про ефективність державних підприємств є дискусійним.

Відтворення державним сектором суспільних благ, які спрямовані на задоволення нагальних потреб усіх членів суспільства, є аргументом на його користь. Однак велика частка державного сектору в економіці країни стримує розвиток інших форм господарювання, руйнуючи тим самим ринкове середовище.

На державних підприємствах можуть існувати різні системи стимулювання. Деякі з них зумовлені відсутністю конкуренції та можливістю банкрутства. Обмежене використання такого стимулу, як підвищення заробітної плати, та високий ступінь гарантії зайнятості можуть деякою мірою пояснити відмінності у поведінці осіб, які працюють на державних або приватних підприємствах.

Однією з основних переваг державного сектору є те, що завдяки його регулюючій функції зазвичай вдавалося запобігти катастрофічним кризам надвиробництва, захиститися від несподіванок стихії ринку.

Рівень роздержавлення в Україні зумовлений потребою збереження за державою об'єктів медичного обслуговування, освіти, культури, утримання об'єктів фінансово-кредитної системи, музеїв, національних театрів, виставок, бібліотек тощо. Це досить велика частка суспільної власності, яка не може бути приватизована на сучасному етапі. Не можна також приватизувати майно органів державної влади та управління, правопорядку, державної безпеки, армії, золотий і валютний фонди, державні матеріальні резерви.

У приватну власність не передаватимуться унікальні природні об'єкти (ліси, парки, водойми) загальнонаціонального значення. Україна має зберегти єдину транспортну систему (залізничний, повітряний, водний транспорт). Важливість цих потреб (безпека країни, охорона навколишнього середовища, розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки, підготовка кадрів, утримання непрацездатного населення), їх загальнонародний характер робить реалізацію потреб на основі державної власності необхідною засадою суспільного життя.

ІІІ

1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: установлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод взяттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

2. Фінансові активи 1)монетарне золото; 2) валюта і депозити; 3) кредити та запозичення; 4) цінні папери; 5) акції; 6) інші активи і пасиви); Забезпеченість прискорених темпів ек зростання ресурсами (осн виробничими та мат оборотними засобами) значною мірою визначається фін станом країни. Згідно з класифікацією структури національного багатства, до фінансових активів належать: грошові кошти, монетарне золото, акції, депозити.

3. II квадрант відображає використання створеного продутку на кінцеве споживання (У), а саме: особисте споживання (спожив сым гос-тв), нагромадження (інвестування), амортизація (відновлення осн капіталу), чистий експорт тощо.

4. Основними об'єктами державного регулювання економіки є:

економічний цикл;секторальна, галузева і регіональна структура господарства;умови нагромадження капіталу; зайнятість; грошовий обіг; платіжний баланс, ціни;науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що мають метою розробку і реалізацію наукових ідей; умови конкуренції; соціальні відносини, зокрема відносини між роботодавцями і найманими працівниками, а також соціальне забезпечення, підготовка і перепідготовка кадрів; навколишнє середовище;

зовнішньоекономічні зв'язки.

5.принцип альтернативності – передбачає розробку не одного, а кількох варіантів майбутнього розвитку нац. Економіки, оскільки хоч її розвиток і детермінований конкретними умовами чи певними закономірностями, але відбувається за різними траєкторіями.

Білет 11.