1. Характеристика та основні індикатори конкурентоспроможності національної економіки.

Національна конкурентоспроможність – це здатність країни за умов вільних ринкових відносин виробляти товари і послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, і одночасно підтримувати та підвищувати протягом тривалого часу реальні доходи свого населення.

Всесвітній економічний форум (ВЕФ), який готує широко відому щорічну оцінку конкурентоспроможності країн [8], визначає конкурентоспроможність як "комплекс факторів, заходів політики та установ, які визначають рівень продуктивності в країні" і тим самим впливають на її процвітання.

Акцент робиться не на кінцеві результати процесу конкуренції, а на низку зумовлюючих компонентів, які об'єднуються в три "опорні елементи": якість макроекономічних умов, стан державних установ країни та рівень її технологічної готовності. Показники за цими категоріями розраховуються як на основі кількісних даних, так і соціологічних обстежень. Вони зводяться в один агрегований показник конкурентоспроможності, а саме "індекс конкурентоспроможності зростання" (ІКЗ).

Другий індекс, а саме "індекс конкурентоспроможності підприємств" (ІКП) відображає мікроекономічні фактори, що мають пояснювати досягнутий рівень продуктивності та конкурентоспроможності. ІКП націлений на оцінювання двох основних аспектів: ступеня розвиненості операцій і стратегій компаній та якості ділового клімату, в якому вони функціонують.

Нещодавно ВЕФ розробив третій індекс, а саме індекс глобальної конкурентоспроможності, який охоплює ширше коло чинників, котрі здійснюють вплив на загальне зростання. Він будується на основі врахування цілої низки нових «опорних елементів», включаючи інституційну базу, інфраструктуру, макроекономіку, охорону здоров'я, освіту і професійну підготовку, ефективність ринку, технологічну готовність, розвиненість ділових операцій та інноваційних процесів. У новому індексі також відображена ідея, що з урахуванням різних етапів економічного розвитку не всі чинники мають однакове значення для всіх країн. В такому разі визначається відмінність між окремими стадіями розвитку національної конкурентоспроможності [3].

Як відомо, найважливіші критерії конкурентоспроможності національної економіки знайшли відображення у зведеному індексі конкурентоспроможності –

комплексному інтегральному показникові порівняльної конкурентоспроможності країни, що розраховується на базі комбінації відносних величин («твердих» кількісних оцінок економічних індикаторів, що публікуються в офіційних виданнях, та «м’яких» якісних експертних оцінок).

Підходи до оцінки національної конкурентоспроможності також враховують такий показник як індекс поточної конкурентоспроможності або конкурентоспроможності бізнесу, обґрунтований відомим фахівцем у галузі конкурентоспроможності М.Портером, що акцентує увагу на специфічних факторах покращення ефективності та продуктивності діяльності компаній на мікрорівні й характеризує досягнутий рівень продуктивності праці, який, у свою чергу, визначається ступенем складності діяльності і стратегій компаній та станом ділового клімату у країн

ІІІ

1 змішаний тип зростання

2Будівлі.Землю.Сировину.Ювелірні вироби.Авторські права.Монетарне золото. Споруди.Програмні продукти.Патенти.

Авторські права.Ліси.Цінні папери.Страхові технічні резерви.

3. 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

4. відтворювальна; галузева;територіальна, соціальна, зовнішньо-економічна.

5 Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

Білет 26.