1. Рівень та якість життя населення України.

Рівень життя – це складна комплексна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Ця категорія слугує важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної та соціальної політики держави, а також для планування соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Він складається з багатьох компонентів. Це і розміри ВВП на душу населення, реальних доходів трудящих, і рівень освіти, споживання населенням матеріальних благ і послуг, і забезпеченість населення житлом, його захворюваність, стан природного середовища.

Якість життя – ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам. Під якістю життя розуміють також задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів. Це поняття охоплює характеристики й індикатори рівня життя як економічної категорії, а також умови праці і

відпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість і гарантії, охорону правопорядку і дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу тощо.

Оцінюючи стан рівня та якості життя в Україні, слід наголосити, що за індексом людського розвитку (ІЛР), він опустився з 45 у 1990 р. до 85 місця в 2009 р. Саме через погіршення двох індикаторів (ВВП на душу населення і тривалість життя) із трьох (третій індикатор – рівень освіти), що входить до складу ІЛР. Наша країна потрапила до групи країн із середнім рівнем людського розвитку. В Україні спостерігається негативна тенденція щодо скорочення тривалості життя населення. Кількість освіченого населення становить 99,4 %, зростає чисельність випущених фахівців, що закінчили вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, що є позитивною тенденцією. Але, на жаль, наявність вищої освіти не є в нашій країні запорукою безбідного життя. Так, за даними моніторингу

бідності, близько 28 % населення України належать до категорії бідних. Причому бідність продовжує бути поширеним явищем саме серед населення, що працює. За показником ВВП на душу населення Україна – на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію. Розмір мінімальної заробітної плати так і не досягає розміру прожиткового мінімуму, хоча і відбувається поступове їх зближення. І хоча заборгованість з виплати заробітної плати неухильно скорочується, масштаби цього негативного явища залишаються загрозливо великими, особливо зараз, коли знову маємо зростання заборгованості у зв’язку з економічною кризою.

Для покращення якості життя населення в Україні можна вжити такі заходи:

Установити реальний прожитковий мінімум, удосконалити методику його визначення, яка має узгоджуватися із соціально-економічними умовами, що змінюються в країні, а також з необхідністю переходу до міжнародних стандартів в умовах зростаючої глобалізації.

Задля подолання бідності створити працездатним верствам населення умови для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю, а також створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення.

3. Поступово наблизити основні соціальні стандарти та гарантії до прожиткового мінімуму.

4. Забезпечити своєчасну виплату заробітної плати та не допускати виникнення заборгованості з її виплати.

5. Легалізувати всі трудові доходи громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів

6. Запровадити систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення.

2. Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних осіб, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, що встановлені законодавством України.

3. 1) аналітичний (концепція програми); цільовий (побудова "дерева цілей"); програмних завдань і заходів; зведений (фінансово-економ): (основні показники програми; обсяги ресурсів (за їх видами) для реалізації програми); організаційно-економ: (організаційні форми, методи і порядок управління програмою; економ механізм реалізації програми; система контролю за програмою).

2) Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1.Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2.Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3.Споріднені галузі (related) та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4.Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

3) - Укази, декрети, розпорядження - Ліцензування, квотування, контингентування - Встановлення фіксованих цін, валютних курсів - Встановлення економічних, харчових, фармацев­тичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів - Контроль за дотриманням законів і правил - Санкції за порушення

4) експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; соціально-економічний розвиток держави в цілому; роль галузі в мінімізації дефіцитів у торговому балансі країни; сприятливий побічний ефект.

5) інтенсивний

Білет 21.