1. Соціально-захисна функція держави. Соціальна допомога та соціальне забезпечення.

В умовах становлення ринкової економіки Україна, яка конституційно задекларувала соціальну спрямованість свого розвитку, бере на себе зобов’язання і відповідальність виступати реальним гарантом соціальних прав своїх громадян і формувати законодавчу базу соціального захисту населення, регулювати соціальну компенсацію певним категоріям з метою уникнення конфліктів внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів, підтримувати безпеку і умови життєдіяльності громадян. В цьому полягає захисна функція соціальної політики.

Доцільними напрямами здійснення соціально-захисної функції держави є такі: підвищення платоспроможності населення шляхом забезпечення продуктивної зайнятості, зростання доходів та обмеження безробіття; забезпечення запобіжних заходів у подоланні бідності; формування свідомості населення на самозахисну орієнтацію.

Ефективність реалізації захисної функції соціальної політики обмежують:

низькі фінансові можливості державного і місцевих бюджетів;

недосконалість законодавчої і нормативно-правової бази з соціального захисту населення;

нерозвиненість системи соціального страхування;

невідповідність державних соціальних стандартів рівню прожиткового мінімуму;

недосконалість управління соціальним захистом.

Сутність і завдання соціальної допомоги

Завдання соціальної допомоги — полегшити матеріальний стан людей, які опинилися у скрутному матеріальному становищі, незалежно від їхньої трудової діяльності.

Вона надається лише тим, хто опинився в нужді, бідності за певними критеріями, на розсуд органів, які її подають. Вона охоплює окремі види забезпечення, які практично неможливо здійснити на принципах соціального страхування, надається найменш захищеним і найбільш нужденним категоріям населення, як правило, індивідуально. Соціальна допомога — це грошова допомога й допомога в натуральній формі, що здебільшого фінансується з бюджету та добровільних пожертвувань і сплачуються людям, які перебувають у нужді, як на основі перевірки їхнього доходу та засобів існування, так і за певними критеріями без перевірки доходу.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Соціальний захист в Україні має такі основні цілі:

забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою;

протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю. Основними функціями соціального захисту в Україні є наступні:

реабілітаційна, покликана пом’якшувати наслідки бідності та інших негативних соціальних явищ;

превентивна, яка полягає в запобіганні виникненню негативних соціальних явищ. Соціальний захист в Україні має такі складові частини:

Соціальне страхування — захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом;

Соціальна допомога — різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту.

Соціальна справедливість (соціальна солідарність) — компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

В Україні призначаються такі види державної допомоги: — при вагітності та пологах; — одноразова допомога при народженні дитини; — із догляду за дитиною; — грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років; — із догляду за дитиною-інвалідом; — із тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; — на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років); — на дітей одиноким матерям; — на дітей військовослужбовців строкової служби; — на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням; — тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

3.

1) сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, установ, організацій та створення конкурентного середовища; залучення коштів для розвитку і структурної перебудови економіки; забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України; створення умов для формування фондового ринку; підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

2) якість трудового потенціалу формується під впливом різноманітних умов (природних, історичних, соціальних, економічних та інших), сукупностей різних характеристик (демографічних, кваліфікаційних, освітньо-культурних, соціально-економічних) трудових ресурсів.

3) — господарські зв'язки, які виникають у процесі вільного сумо ринкового вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення.

4) Політика економічного зростання — це діяльність держави, яка спрямована на забезпечення зростання обсягу виробництва за умов збільшення потенційного ВВП та підтримання помірної інфляції.

5) Індикативне (рекомендаційне) планування - це пасивна форма управління життєдіяльністю регіонів та територіальним розвитком держави в цілому.

Білет 22.