1. Економ. Свобода та підприємництво в Україні. Розвиток великого та малого бізнесу в не.

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти свій бізнес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсу­дом.

Підприємництво - динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами, об'єднаннями громадян з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

Мале підприємництво включає будь-яку комерційну діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів:

-у промисловості та будівництві-100 осіб;

- на транспорті –100 осіб;

-у сільському господарстві-60 осіб;

-у науково-технічній сфері-50 осіб;

-у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення-50 осіб;

-в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності-50 осіб;

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ.

Як стверджують самі підприємці ,найхарактернішими факторами, які гальмують цей розвиток є наступні:

1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.

2. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.

3. Переважно деклеративний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.

4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.

5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)

6. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.

7. Обмежені можливості для захисту від протиправних посягань.

8. Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв’язків, каналів збуту.

9. Слабкість інфраструктури малого підприємництва.

10. Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнення розвитку інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання

1) Структурні елементи економічної системи національної економіки: виробничі відносини; продуктивні сили суспільства; механізм господарювання.

2) Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

Трудовий потенціал - це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність.

3) Третій квадрат таблиці «витрати-випуск» відображає додану вартість Z і представляє собою доходи населення, підприємців і держави, тобто суму зарплат, прибутків, податків, амортизацію та ін елем дод вартості.

4) Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері державного регулювання економіки:

- забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;  - забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;  - визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;  - здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;  - сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;  - забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;  - забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;  - забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;  -забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;  - визначає обсяги продукції для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції ; утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;  - забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;  - забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;  - розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;  - приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;  - обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;  - організовує державне страхування;  - забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;  - забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;  - організовує та забезпечує здійснення митної справи;  - бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;  - виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 

5) Директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середови­ща, оборони, соціальної політики.

Білет 7.

Характерні риси структурної організації НЕ.

Національна економіка будь-якої країни - складна господарська, соціальна, організаційна, науково-технологічна система. Тому її структуру розглядають з різних рівнів. З позиції господарської системи у зв'язку з переходом України в 1991р. для обліку та аналізу макроекономічних процесів до системи національних рахунків національна економіка структурується на сектори. Внутрішню економіку країни утворюють домашні господарства та організації даної країни, створені відповідно до законодавства даної країни, які зареєстровані на її економічної території та беруть участь в її економічній діяльності не менше року (резиденти), а також організації інших держав, що діють в економічному просторі цієї країни , і постійні представництва інших держав (нерезиденти).

У національній економіці виділяються три великих сектори: 1) ринкові сектори, інституційної одиницею (господарюючим суб'єктом) яких виступають: 1.1) нефінансові підприємства та організації, що виробляють товари і надають послуги з метою отримання прибутку або особистого доходу, в тому числі послуги невиробничого характеру в охороні здоров'я, фізичну культуру і спорт, відпочинок і туризм, освіті, культурі та мистецтві, в невиробничих видах побутового обслуговування; 1.2) фінансові корпорації (організації), які надають фінансові ринкові послуги з метою отримання прибутку (банки, страхові компанії, кредитні організації, інвестиційні фонди).

2) неринкові сектори, інституційними одиницями яких виступають: 2.1) державні та муніципальні установи, що надають неринкові послуги суспільству і громадянам у галузі освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо; 2.2) некомерційні організації в особі громадських і релігійних організацій, споживчих кооперативів та інших організацій, що обслуговують домашні господарства; 3) змішаний сектор, представлений домашніми господарствами, в тому числі займаються виробництвом товарів без застосування найманої праці (наприклад, ремісничі господарства). Інституційними одиницями національної економіки, таким чином, є організації і домашні господарства.

Вищий рівень галузевої структури економіки нашої країни представляють дві великі сфери економіки: 1) реальний сектор економіки з великими народногосподарськими комплексами підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв'язку, торгівлі та інших галузей; 2) невиробнича сфера економіки з фінансовими організаціями, бюджетними установами охорони здоров'я, освіти та інших галузей соціального комплексу держави, з некомерційними організаціями і т.п. Промисловість у свою чергу, складається з великих промислових комплексів - галузей, які диференціюють за рядом ознак: - За характером впливу на предмет праці розрізняють видобувні і обробні галузі; - За спільністю структури витрат виробництва - галузі фондомістські, матеріаломістких та трудомісткі і т.п.Нижній рівень структури національної економіки представляють підприємства.

2.3

Від яких чинників залежить величина доходів державного бюджету України

Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

3

1.Домінуючим техніко-технологічним укладом в національній економіці є досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, нових видів енергії, матеріалів, освоєння космічного простору, супутникового зв'язку. Технологічний (техніко-економічний) уклад — це комплекс техноло-гічних процесів, які являють собою цілісність, що відтворюється, і охоплю-ють різні галузі та об’єднані виробництва. В його межах здійснюється за-мкнений виробничий цикл, що включає видобування і отримання первин-них ресурсів, всі стадії їх переробки і випуск кінцевої продукції, відповідної типу суспільного споживання, що склався. Розвиток будь-якого технологіч-ного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, яка згодом супроводжується іншими інноваціями, які її доповнюють. Для України характерний третій уклад: виробництво і прокат сталі, важке і електротехнічне машинобудування, чорна металургія, неорганічна хімія.

2.Якість трудового потенціалу національної економіки визначається ступенем професійної й кваліфікаційної придатності людей до виконання робіт. Вона залежить від їхньої загальноосвітньої підготовки, трудових навичок і особистих здатностей

3.До неформальних інститутів в національній економіці відносяться релігія, мораль, традиції, етика. Неформальні інститути – це неписані правила, домовленості і норми поведінки. Їх максимально персоніфіковано, позбавлено стійкого автоматизму, вони формулюються в загальних термінах і не забезпечені надійними санкціями проти можливих порушень. Але саме аналіз неформальної складової “правил гри” в економіці дозволяє дати вичерпну оцінку інституціонального середовища, розкрити систему стимулів, забезпечити високу ефективність державної економічної політики. Структурно неформальні інститути включають, по-перше, сукупність соціальних норм, джерелом яких є культура (соціопсихологічні та соціокультурні неформальні інститути), і, по-друге, неформальні економічні норми, що безпосередньо генеруються системою формальних норм і направляють економічну поведінку людей і організацій (неформальні інститути ділової поведінки). Тому у своїй єдності формальні інститути і неформальні інститути ділової поведінки є формою існування економічних відносин.

4.Основними факторами економічного зростання є фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові технології – НТП; Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції. Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

5.Макроекономічний прогноз в поточному році передбачає такі ризики для національної економіки:

- недостатня оцінка ресурсів

- неможливість за короткий термін вийти на поствлені задачі

- неповний збір інформації

- внаслідок цього поверхносна оцінка і можливість прийняття неправильних стратегічних завдань

Білет 8.