Білет 1

1. Нац. ек. як господарська сис-ма. Чинники особливостей нац. ек. НЕ – це цілісна сукупність взаємопов’язаних госп. відносин, що склались в межах території окремої країни на певному етапі її історичного розвитку.

Завдання НЕ як науки полягає у дослідженні загального і особливого в ек. країни з урахуванням не економ. Чинників та напрямів інтеграції у світове госп-водля обґрунтування пріоритетів і заходів ек. політики держави, спрямованих на ек. розвиток країни та підвищення якості життя населення.

Метою НЕ як науки є вивчення законів і закономірностей функц-ня й розвитку ек. країни у взаємодії з іншими країнами.

Об’єктом НЕ як науки є ек. країни в цілому та її складові у єдності і взаємодії в контексті суспільно-природного розвитку, а предметом – ек. процеси нац.. відтворення, їхні закони і закономірності, умови, фактори та результати.

Заг. ознаки НЕ:1. Тісні ек. зв’язки між суб’єктами господарювання на основі поділу праці. 2. Заг. ек. простір (передбачає єдине законодавство, єдину грош. од., фін. сис-ми і т.п.). 3. єдиний ек. центр. 4. Ек. суверенітет (передбачає зовн. і внутр. Незалежність країни). 5. Територіальна цілісність.

Рівні НЕ: * наднац. (міждержавні) зв’язки НЕ з іншими країнами; * загальнонац. (макроек.) на рівні країни; * регіональний рівень відносин в середині самих регіонів.

Рівні окремих госп. комплексів: - паливно-енергетичний; -

Рівні окремих галузей

Рівні окремих галузей суб’єктів господ-в

Чинники нац. особливостей: 1. Іст. і геополітичні умови формув. країни, політ. устрою. 2. рівень і хар-ка продуктивних сил та матеріально- технічної бази країни. 3. Нац. і соц.-культурні традиції, мораль, менталітет нації.

2.3.

Ключовим в сучасній стратегії підвищення інноваційності економіки

є формування відповідної інфраструктури, в тому числі:

- розвиток інститутів, що забезпечують надання консультаційних та технічних послуг;

- підтримку спільних дій підприємств, що базуються на формуванні мереж, орієнтованих на впровадження інноваційних проектів;

- посилення кооперації між сектором науково-дослідницьких розробок і економікою, включаючи кластери;

- поширення використання бездротових технологій.

Виділено два стратегічних завдання стратегії інноваційного розвитку України на наступне десятиліття - домогтися підвищення національної конкурентоспроможності за рахунок інновацій та визначити і пріоритетно підтримувати високотехнологічні сфери, як забезпечуватимуть прискорене економічне зростання.

Найголовніше інновації повинні продаватися на ринку. Сьогодні держава, як правило, намагається стимулювати пропозицію замість того, щоб стимулювати попит на інновації.

Вітчизняна наука і практика не стоять на місці, зроблено чимало, про що звітують наші вчені. Але інноваційний процес фокусується навколо підприємств, де здійснюється практична реалізація інновацій, випускається продукція.

"Реалізуючи парадигму суспільного інноваційного розвитку варто запитати у фінансистів та промисловців, чи готові вони перейти від ідеології виснажливої експлуатації основних фондів, що стрімко знецінюється, до ідеології оновлення на інноваційній основі.

Недооцінка значення стратегії інноваційного розвитку може призвести до втрати країною можливості розбудови економіки, економіки знань, індикаторами якої є ефективність, використання ментального потенціалу та здійснення інновацій.

Ґрунтовне багатостороннє обговорення питань провідними спеціалістами, вченими дозволить сформувати новітній соціальний контракт справді дієвої стратегії інноваційного розвитку, яка може стати стратегічним планом реформ на майбутнє.

3

1.До формальних інститутів в національній економіці відносяться конституція, закони, нормативно-правові акти тощо

2.Критерії депресивності галузі в національній економіці : .Відсутність розвиненого виробництва, Неефективна матеріальна структура виробництва і його загальний склад, Недостатнє використання трудових ресурсів, Порушення оптимальності у співвідношенні різних видів капіталу

3.Адміністративні інструменти державного регулювання національної економіки: це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо.

4.Основними показниками рівня життя населення в Україні є Народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики, Санітарно-гігієнічні умови життя, Споживання продовольчих товарів, . Житлові умови, . Освіта і культура, Умови праці і зайнятість, Доходи і витрати населення, Вартість життя і споживчі ціни, Транспортні засоби, Організація відпочинку, Соціальне забезпечення, Свобода людини

5.Рахунок операцій з капіталом в структурі платіжного балансу вміщує такі статті: характеризує приплив і відплив капіталів як довгострокового, так і короткострокового хар-ру:

Довго строк. операції:

1)купівля-продаж ЦП(портфельні інвестиц.)

2) ПІ (куп-ля машин, облад-ня)

3) надання та погашення довго строк. Кредитів

Короткострок капітал – високоліквідні засоби (поточні рахунки іноземців у даній країні, казнач. векселі).

Білет 2.

1Класифікація типів нац. Ек. Типологізація не.

Кожен тип НЕ має свої межі можливості. Границі можливостей, що випливають з рівня розвитку продуктивних сил стали найважливішим критерієм класифікації типів НЕ.

Можливості НЕ віддзеркалюють досягнутий рівень її ек. розвитку (рівень ВВП) і рівень доходів на душу населення. Ці два взаємозв'язаних показника характеризують рівень розвитку продуктивних сил.

Групування країн за досягнутого рівня економічного розвитку було запропоновано ООН. Вона поєднала це угруповання з типом господарських проблем, які відповідають кожному рівню.

ООН виділила три групи країн: *розвинуті країни з ринковою ек.; *країни, що розвиваються ( в напрямку ринкової ек.); * країни з перехідною ек. ( від командно-адміністративної до ринкової).

З цих країн, що своїми успіхами досягли високого рівня доходів, виділяють найбільш успішні - країни «великої сімки»: США, Німеччину, Японію, Великобританію, Францію, Канаду, Італію. Кожна з перерахованих країн має ВВП, що набагато перевищує ВВП будь-якої іншої розвиненої країни.

Країни, що розвиваються (132) характеризуються низьким і середнім рівнем прибутків. Вони виробляють близько 40% світового ВВП. Їх експорт становить 26% у світовому обсязі.

Країни з перехідною економікою - 28 країн. У їх складі виділяють дві регіональні підгрупи. Підгрупа Перша включає країни Центральної і Східної Європи, у тому числі і Албанію, друга підгрупа - країни СНД і Монголії. Країни з перехідною економікою іноді називають посткомуністичними. Ці країни виробляють понад 5% світового ВВП, а їхній експорт складає трохи більше 3% світового рівня.

Другий критерій - «Рівень доходів на душу населення» - взяв на озброєння Світовий банк, використовуючи його при вирішенні питань про надання міжнародної допомоги відсталим країнам. Він групує всі країни по доходах - ВНД по на душу населення.

На підставі ВНД показника на душу населення з даної методології виділяють чотири групи країн: * країни з низьким дох. – 760$ на рік; * країни з рівнем дох. нижче середнього – 760 – 3000$; * країни з рівнем дох. вище середнього – 3000 – 9300$; * країни з високим рівнем дох. – вище 9300$;

До числа країн і територій з високими доходами, окрім країн - членів ОЕСР, відносять Сінгапур, Гонконг, Макао, малі країни, які отримують високі доходи від експорту нафти (Бруней, Кувейт), «заморські» території Франції (Реюньйон, Мартініка), а також карликові держави - офшорні зони (Багами, Бермуди, Кайманові острови).

Країни Східної Європи і Латинської Америки переважно належать до групи країн з рівнем доходу вище середнього.

Китай, Росія і багато країн СНД, арабські країни, що не володіють запасами нафти, - це країни з доходом нижче середнього.

До групи країн з низьким доходом належать більшість держав Тропічної Африки (нижче Африки Сахари), Індія і її сусіди по Південній Азії, ряд країн СНД.

Тип технологічного розвитку в НЕ також відображає рівень розвитку продуктивних сил. За цим критерієм розрізняють доіндустріальним, індустріальні та постіндустріальні (інформаційні) економіки.

Доіндустріальний сектор є в основному добувним. Він базується на с\г, рибництві, заготівлі лісу та інших ресурсах, видобутку корисних копалин до природного газу та нафти.

Розмежування між постіндустріальною та індустріальною економіками відбувається за відмінностями у використанні ними технологічних процесів.

Індустріальний сектор носить виробничий характер, він використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів.

Постіндустріальний сектор - тут обмін інформацією та знаннями відбувається в основному за допомогою телекомунікацій і комп'ютерів.

Просування вперед від одного типу до іншого супроводжується збільшенням частки доданої вартості в кінцевому продукті.

За способами регулювання господарської діяльності розрізняють ринкові і неринкові економіки. Ринкові економіки ранжируються за ступенем їх еволюції:

• ринкова економіка вільної конкуренції (ранній капіталізм);

• ринкова економіка з ведучою роллю корпоративного сектора;

• ринкова економіка з високою часткою державного регулювання відтворювального процесу при збереженні регулюючої ролі ринку.

Неринкові типи національних економік підрозділяють на традиційні і командно-адміністративні.

В існуючих традиційних економіках, які ще характерні для слаборозвинених країн, у вирішенні господарських питань переважає дотримання традицій і звичаїв, релігійних догм і культурних норм.

Командно-адміністративна (планова централізована) національна економіка будується на підпорядкуванні основ господарювання підприємств централізованим директивам. Така система координації економіки будується на державній власності на засоби виробництва.

За ступенем відкритості національних економік на світовому ринку національні економіки можуть бути відкритими та закритими.

Нижча група країн, які зараховують до країн із закритою економікою, мають частку експорту у ВВП менше 10%, вища група - більше 35%.

Україна за ступенем відкритості – 71 місце з 121 країни (20-24% - відносно відкрита економіка).

3.

1) Конкурентна перевага — це фактор чи комбінація факторів, яка робить діяльність організації більш успішною у порівнянні з конкурентами в конкурентному середовищі і не може бути легко повторена конкурентами. Україна має значні природні конкурентні переваги: достатню чисельність робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси. Конкурентні переваги, властиві українській економіці - дешева робоча сила, розвинена промисловість, можливості аграрно-виробничої сфери і ВПК, наявність високих технологій і розвиненої науки.

2) Соціальна допомога — Соціальна допомога – це одна з основних форм підтримки суспільством осіб, чиє матеріальне становище не відповідає загальноприйнятому рівню забезпечення або є нижчим межі забезпеченості, визначеної законодавством. Соціальна допомога буває державною, благодійною, гуманітарною, грошовою або натуральною тощо. Різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту.

3) Блоки держ. програми - перший – аналіз соціально-економічної ситуації в Україні; другий блок – першочергові кроки Уряду для стабілізації ситуації та виведення економіки з кризи. Третій блок передбачає значну кількість реформ, які Уряду необхідно здійснити, щоб забезпечити ефективний розвиток України у 2011-2012 роках.

4) Складові ефективності держ. регулювання визначаються правильно визначиними цілями і правильним підбором інструментів.

5) Умови конкуренції:

– наявність на ринку великої кількості виробників;

– економічна свобода виробників щодо вибору господарської діяльності, що

зумовлюється економічною відокремленістю товаровиробників і приватною

власністю на засоби виробництва;

– відповідність між попитом і пропозицією. В умовах

адміністративно-командної системи, коли попит перевищував пропозицію і

покупець був обмежений у виборі продукції, конкуренції не існувало;

– наявність ринку засобів виробництва для того, щоб, маючи грошовий

капітал, перетворити його на продуктивний.

Білет 3