
- •1. Арістотелєвський принцип єдності часу, місця та дії. Історичні витоки драматургії.
- •2. Характер і стиль закадрового тексту. Лаконізм, інформаційна ємкість ремарок, характерність та предметність.
- •3. П. І. Чайковський і московська композиторська школа.
- •1. Драматургія як теорія драматичної творчості. Особливості драми як літературного роду. Драматургія, як процес вироблення дії.
- •2. Телевізійні жанри: реаліті шоу.
- •3. Віденська класична школа.
- •1. Дія, основа сюжету. Дія і контрдія. Наскрізна дія. Дія та подія.
- •2. Телевізійні жанри: тележурнал. Телеогляд.
- •3. М. В. Лисенко – фундатор української музичної школи.
- •1. Концепція твору. Цілісність, органічність. Інтрига.
- •2. Екранізація літературного твору та її види.
- •3. Кіно мюзикл: специфіка, етапи розвитку.
- •1. Слово у сценарії. Діалог, закадровий текст, ремарка, надпис. Роль напису у німому та звуковому кіно.
- •2. Драматургічні засоби художньої виразності кадру. Фільм місце втілення кіносценарію.
- •3. Напрям романтизму в європейському музичному мистецтві 19 ст.
- •1. Кінематографічне мислення письменників докінематографічної доби. Монтажне мислення кінодраматурга.
- •2. Художня тропіка як засіб образотворення. Метафора і метонімія.
- •3. Основні тенденції розвитку російського музичного мистецтва на рубежі 19-20 ст.
- •1. Класичні жанри: трагедія, комедія, драма. Витоки жанрів та їх особливості.
- •2. Екранний час та метраж. Різноманіття сценарних форм: від етюду, кіноновели до сценарію повнометражного фільму.
- •3. Імпресіонізм у музичному мистецтві кінця 19 ст. – початку 20 ст.
- •1. Екранний образ. Структура екранного образу і його різноманітність. Прототип. Уява. Продуктивна уява.
- •2. Матеріал. Тема. Проблема. Ідея.
- •3. Пісня – провідний жанр радянського музичного мистецтва 20-х – 40-х років.
- •1. Деталь. Функції та види кінематографічної деталі. Вплив на сюжет.
- •2. Задум. Джерела задуму та його критична оцінка. Дисципліна праці сценариста. Щоденник спостережень. Записник. Сновидіння. Диктофон. Відбір.
- •3. Д. Д. Шостакович, с. С. Прокоф’єв – видатні представники російського радянського музичного мистецтва.
- •1. Конфлікт, як генератор дії. Центральний та другорядні конфлікти. Взаємозв'язок мотивації й конфлікта.
- •2. Заявка, експлікація як способи викладу задуму. Від задуму до сценарію.
- •3. Творча діяльність композиторів «Могучої кучки».
- •1. Телевізійні жанри: телесеріал, створення та види.
- •2. Кінофільм як видовище. Особливості екранних видовищ. Сприйняття. Організація вражень глядача.
- •3. Риси подібності та відмінності кіно і музики.
- •1. Сюжет і фабула. Динаміка взаємин. Основи сюжетотворення. Логічність дії і обґрунтованість мотивацій.
- •2. Перипетія та катарсис у драматургії.
- •3. Творча діяльність українських композиторів 19 ст., традиції та новаторство.
- •1. Герой (персонаж). Типи (стереотипи), персонажі. Створення героя і способи досягнення ідентифікації. Мотивації та перешкоди героя. Персонаж і автор.
- •Створення героя. Мотивація, перешкоди.
- •2. Зміст і форма. Діалектика взаємин. Відповідність форми та ідеї.
- •3. Шляхи розвитку музичного мистецтва країн Західної Європи і сша у другій половині 20 ст.
- •1. Характер як сукупність особливих рис темпераменту, вад і достоїнств. Ідентифікування глядача з дієвою особою. Вчинок. Характер, що провокує конфлікт, рухає сюжет.
- •2. Сцена та епізод у драматургічному творі. Другий план. Паралельна дія.
- •3. Музика, як виражальний засіб кінематографа.
- •1. Драматургічна ситуація. Драматична колізія. Конфлікт. Перипетії.
- •2. Телевізійні жанри: реклама та кліпи.
- •3. Радянський музичний театр 20-х – 40-х років.
- •1. Специфічні особливості діалога. Підтекст. Фільми, де домінує діалог.
- •2. Телевізійні жанри: ток-шоу. Телегра.
- •3. Продовження і розвиток традицій в українській музиці на межі 19-20 ст.
- •1. Жанр як рівень умовності спілкування з глядачем. Стиль. Види і жанри в кінодраматургії. Новаторські пошуки жанрового різноманіття.
- •2. Ритм, як елемент композиції. Ритм і темпоритм.
- •3. Нові художні напрями і течії в музичному мистецтві країн Західної Європи і сша у першій половині 20 ст.
- •1. Загальна характеристика композиції та її елементи.
- •2. Форми сценарного запису. Формат і особливості сучасного сценарію.
- •3. Музичний фільм: різновиди і специфіка кожного з них.
- •1. Драматургічний сенс комунікацій. Діалог, монолог, закадровий голос, написи.
- •2. Документальний фільм. Стадії роботи над сценарієм: визначення теми, концепції, фази збирання матеріалу, проведення інтерв’ю, пошуку у кіноархівах.
- •3. Музика українського художнього кіно у другій половині 20 ст.
- •1. Науково-пізнавальний фільм. Вивчення проблеми. Робота з науковим консультантом. Пошук образного вирішення фільму.
- •2. Телевізійні жанри: журналістське розслідування.
- •3. Музика, як вид мистецтва: специфіка, засоби виразності.
- •1. Телевізійні жанри: телеспектакль. Телефільм.
- •2. Відмінності німого й звукового сценарію. Органічна німота. Приклади з кіно.
- •3. Провідні кіно композитори, їх творчий доробок.
2. Драматургічні засоби художньої виразності кадру. Фільм місце втілення кіносценарію.
3. Напрям романтизму в європейському музичному мистецтві 19 ст.
поч.. 19 ст.(1 половина)
Причини виникнення: Велика Французька революція, незадоволення її результатами (хтось хотів жити по-старому, інші воліли боротися за власні ідеали).
Порівняно з класицизмом, романтизм географічно ширший: Західна і Східна Європа, Росія.
Слоган: «Буденне – смерть мистецтва». Романісти опоетизовували усе довкола.
Теми і образи: героїчність у суб’єктивному розуміння (Берліоз, Ліст, Верді).
Вокальна лірика: бажання бути доступним широким колам (з'явилися пісні і романси), виступи вивели на концертний рівень. Наспівність інструментальної музики. Популярні ноктюрни («нічний»; улюблений час доби усіх романтиків).
Композитори створювали вокальні твори, а опісля перероблювали їх на інструментальні.
Лірико-пісенна романтична симфонія.
Білет 6
1. Кінематографічне мислення письменників докінематографічної доби. Монтажне мислення кінодраматурга.
2. Художня тропіка як засіб образотворення. Метафора і метонімія.
Троп (от др.-греч. τρόπος — оборот) — в художественном произведении слова и выражения, используемые в переносном значении с целью усилить образность языка, художественную выразительность речи.
Тропи, якими ми користуємося, щоб надати герою його властивостей; діалоги – метонімічні тропи, метафори.
Мета́фора (от др.-греч. μεταφορά — «перенос», «переносное значение») — троп, перенесение свойств одного предмета или явления на другой по принципу их сходства, скрытое сравнение.
- Косвенное сообщение в виде истории или образного выражения, использующего сравнение.
- Оборот речи, состоящий в употреблении слов и выражений в переносном смысле на основе какой-то аналогии, сходства, сравнения.
В метафоре можно выделить 4 «элемента»:
1. Категория или контекст,
2. Объект внутри конкретной категории,
3. Процесс, каким этот объект осуществляет функцию, и
4. Приложения этого процесса к реальным ситуациям, или пересечения с ними.
Со времён античности существуют описания некоторых традиционных видов метафоры:
Резкая метафора представляет собой метафору, сводящую далеко стоящие друг от друга понятия. Модель: начинка высказывания.
Стёртая (генетическая) метафора есть общепринятая метафора, фигуральный характер которой уже не ощущается. Модель: ножка стула.
Метафора-формула близка к стёртой метафоре, но отличается от неё ещё большей стереотипностью и иногда невозможностью преобразования в не фигуральную конструкцию. Модель: червь сомнения.
Развёрнутая метафора — это метафора, последовательно осуществляемая на протяжении большого фрагмента сообщения или всего сообщения в целом. Модель: Книжный голод не проходит: продукты с книжного рынка всё чаще оказываются несвежими — их приходится выбрасывать, даже не попробовав.
Реализованная метафора предполагает оперирование метафорическим выражением без учёта его фигурального характера, то есть так, как если бы метафора имела прямое значение. Результат реализации метафоры часто бывает комическим. Модель: Я вышел из себя и вошёл в автобус.
Метони́мия - от др.-греч. μετονυμία — «переименование», от μετά — «над» и ὄνομα/ὄνυμα — «имя») — вид тропа, словосочетание, в котором одно слово замещается другим, обозначающим предмет (явление), находящийся в той или иной (пространственной, временной и т. д.) связи с предметом, который обозначается замещаемым словом. Замещающее слово при этом употребляется в переносном значении. Метонимию следует отличать от метафоры, с которой её нередко путают, между тем как метонимия основана на замене слова «по смежности» (часть вместо целого или наоборот, представитель вместо класса или наоборот, вместилище вместо содержимого или наоборот, и т. п.), а метафора — «по сходству».
Виды метонимии
- общеязыковая
- общепоэтическая
- общегазетная
- индивидуально-авторская