- •1. Арістотелєвський принцип єдності часу, місця та дії. Історичні витоки драматургії.
- •2. Характер і стиль закадрового тексту. Лаконізм, інформаційна ємкість ремарок, характерність та предметність.
- •3. П. І. Чайковський і московська композиторська школа.
- •1. Драматургія як теорія драматичної творчості. Особливості драми як літературного роду. Драматургія, як процес вироблення дії.
- •2. Телевізійні жанри: реаліті шоу.
- •3. Віденська класична школа.
- •1. Дія, основа сюжету. Дія і контрдія. Наскрізна дія. Дія та подія.
- •2. Телевізійні жанри: тележурнал. Телеогляд.
- •3. М. В. Лисенко – фундатор української музичної школи.
- •1. Концепція твору. Цілісність, органічність. Інтрига.
- •2. Екранізація літературного твору та її види.
- •3. Кіно мюзикл: специфіка, етапи розвитку.
- •1. Слово у сценарії. Діалог, закадровий текст, ремарка, надпис. Роль напису у німому та звуковому кіно.
- •2. Драматургічні засоби художньої виразності кадру. Фільм місце втілення кіносценарію.
- •3. Напрям романтизму в європейському музичному мистецтві 19 ст.
- •1. Кінематографічне мислення письменників докінематографічної доби. Монтажне мислення кінодраматурга.
- •2. Художня тропіка як засіб образотворення. Метафора і метонімія.
- •3. Основні тенденції розвитку російського музичного мистецтва на рубежі 19-20 ст.
- •1. Класичні жанри: трагедія, комедія, драма. Витоки жанрів та їх особливості.
- •2. Екранний час та метраж. Різноманіття сценарних форм: від етюду, кіноновели до сценарію повнометражного фільму.
- •3. Імпресіонізм у музичному мистецтві кінця 19 ст. – початку 20 ст.
- •1. Екранний образ. Структура екранного образу і його різноманітність. Прототип. Уява. Продуктивна уява.
- •2. Матеріал. Тема. Проблема. Ідея.
- •3. Пісня – провідний жанр радянського музичного мистецтва 20-х – 40-х років.
- •1. Деталь. Функції та види кінематографічної деталі. Вплив на сюжет.
- •2. Задум. Джерела задуму та його критична оцінка. Дисципліна праці сценариста. Щоденник спостережень. Записник. Сновидіння. Диктофон. Відбір.
- •3. Д. Д. Шостакович, с. С. Прокоф’єв – видатні представники російського радянського музичного мистецтва.
- •1. Конфлікт, як генератор дії. Центральний та другорядні конфлікти. Взаємозв'язок мотивації й конфлікта.
- •2. Заявка, експлікація як способи викладу задуму. Від задуму до сценарію.
- •3. Творча діяльність композиторів «Могучої кучки».
- •1. Телевізійні жанри: телесеріал, створення та види.
- •2. Кінофільм як видовище. Особливості екранних видовищ. Сприйняття. Організація вражень глядача.
- •3. Риси подібності та відмінності кіно і музики.
- •1. Сюжет і фабула. Динаміка взаємин. Основи сюжетотворення. Логічність дії і обґрунтованість мотивацій.
- •2. Перипетія та катарсис у драматургії.
- •3. Творча діяльність українських композиторів 19 ст., традиції та новаторство.
- •1. Герой (персонаж). Типи (стереотипи), персонажі. Створення героя і способи досягнення ідентифікації. Мотивації та перешкоди героя. Персонаж і автор.
- •Створення героя. Мотивація, перешкоди.
- •2. Зміст і форма. Діалектика взаємин. Відповідність форми та ідеї.
- •3. Шляхи розвитку музичного мистецтва країн Західної Європи і сша у другій половині 20 ст.
- •1. Характер як сукупність особливих рис темпераменту, вад і достоїнств. Ідентифікування глядача з дієвою особою. Вчинок. Характер, що провокує конфлікт, рухає сюжет.
- •2. Сцена та епізод у драматургічному творі. Другий план. Паралельна дія.
- •3. Музика, як виражальний засіб кінематографа.
- •1. Драматургічна ситуація. Драматична колізія. Конфлікт. Перипетії.
- •2. Телевізійні жанри: реклама та кліпи.
- •3. Радянський музичний театр 20-х – 40-х років.
- •1. Специфічні особливості діалога. Підтекст. Фільми, де домінує діалог.
- •2. Телевізійні жанри: ток-шоу. Телегра.
- •3. Продовження і розвиток традицій в українській музиці на межі 19-20 ст.
- •1. Жанр як рівень умовності спілкування з глядачем. Стиль. Види і жанри в кінодраматургії. Новаторські пошуки жанрового різноманіття.
- •2. Ритм, як елемент композиції. Ритм і темпоритм.
- •3. Нові художні напрями і течії в музичному мистецтві країн Західної Європи і сша у першій половині 20 ст.
- •1. Загальна характеристика композиції та її елементи.
- •2. Форми сценарного запису. Формат і особливості сучасного сценарію.
- •3. Музичний фільм: різновиди і специфіка кожного з них.
- •1. Драматургічний сенс комунікацій. Діалог, монолог, закадровий голос, написи.
- •2. Документальний фільм. Стадії роботи над сценарієм: визначення теми, концепції, фази збирання матеріалу, проведення інтерв’ю, пошуку у кіноархівах.
- •3. Музика українського художнього кіно у другій половині 20 ст.
- •1. Науково-пізнавальний фільм. Вивчення проблеми. Робота з науковим консультантом. Пошук образного вирішення фільму.
- •2. Телевізійні жанри: журналістське розслідування.
- •3. Музика, як вид мистецтва: специфіка, засоби виразності.
- •1. Телевізійні жанри: телеспектакль. Телефільм.
- •2. Відмінності німого й звукового сценарію. Органічна німота. Приклади з кіно.
- •3. Провідні кіно композитори, їх творчий доробок.
3. П. І. Чайковський і московська композиторська школа.
У творчості Ч. поєдналися романтичні та реалістичні творчі позиції. Він виступав проти натуралізму, вимагав від мистецтва глибини думки та гуманізму, стверджував, що художня правда на тотожна правді життя, і що мистецтво не копіює дійсність, а відображає її у специфічних формах та образах.
Для опер він шукав сюжети, де діяли б живі люди. Головним своїм завданням Ч. вважав правдиве відтворення душевних переживань людини. Основна тема творчості – боротьба людини за щастя, за досягнення ідеалу в житті. Боротьба нерідко закінчувалася трагічно (опера «Пікова дама»), але загалом герой (людина) перемагає у боротьбі і досягає свого ідеалу (опера «Іоланта»).
Два провідні жанри: опера і симфонічна музика. Опера приваблювала його демократичністю, симфонічна музика надавала більше простору його фантазії. Опери – це здебільшого лірико-психологічні музичні драми. Операм властиві типові прийоми розвитку: загострення драматичного розвитку зіставленням контрастних образів, картин; тимчасове відсунення головної лінії розвитку шляхом введення побутових сцен та епізодів. Основна вимога до опери – сценічність, як розвиток характерів та ситуацій. Опера має бути дієвою музичною драмою, без «нагромаджень, зайвих деталей, браку завершеності окремих номерів».
Симфонічна музика: програмна – музика, що трактує позаособисті сюжети, не програмна – присвячена вираженню «особистої душі», ліричних переживань. В Росії Чайковський є засновником лірико-драматичного напряму симфонізму.
Реформа балету. Реформа класичного танцю: адажіо – моменти найбільшої концентрації музичної думки. Реформа характерного танцю: розширив діапазон танців: у традиційних балетах – переважно національні танці, у Чайковського – гострохарактерні портрети дійових осіб. Реформа балетно-музичної драматургії: об’єднує класичний танець, характерний та пантоміму в сцени безперервного розвитку дії.
Білет 2
1. Драматургія як теорія драматичної творчості. Особливості драми як літературного роду. Драматургія, як процес вироблення дії.
Драма (drama /греч./ - действие) - один из трех родов литературы, наряду с лирикой и эпосом, написанный в диалогической форме и предназначенный для сценического воплощения. Драма принадлежит и театру и литературе; являясь первоосновой спектакля, она одновременно воспринимается и в чтении. Драма сформировалась на основе эволюции театрального представления: выдвижение на первый план актеров, соединяющих пантомиму с произносимым словом, знаменовало ее возникновение как рода литературы. Драма предназначена для коллективного восприятия, поэтому тяготеет к наиболее острым общественным проблемам, ее основа - социально-исторические противоречия, извечные, общечеловеческие антиномии. В драме доминирует драматизм - свойство человеческого духа, пробуждаемое ситуациями, когда заветное или насущное для человека остается неосуществленными или под угрозой. Драма, как правило, построена на едином внешнем (или внутреннем) действии с его перипетиями, связанным с прямым или внутренним противоборством героев.
Универсальной основой композиции драмы является ее членение на сценические эпизоды, когда один момент плотно примыкает к соседнему, таким образом, изображаемое (реальное) время соответствует времени восприятия (художественному). В драме решающе значение имеют высказывания персонажей, которые знаменуют их волевые действия и активное самораскрытие характеров. Повествование (введение в пьесу авторского голоса, сообщения вестников, рассказы персонажей о происшедшем ранее) является подчиненным, а то и вовсе отсутствует.
Произнесенные действующими лицами слова образуют в пьесе сплошную линию, подтвержденную действиями. Речь в драме двунаправлена: персонаж вступает в диалог с другими персонажами (диалогическая речь) или же апеллируют к зрителям (монологическая речь). Речь в драме предназначена для произнесения в широком пространстве театра, рассчитана на массовый эффект, исполнена театральности, т.е. определенного рода условности. А.С.Пушкин, например, считал, изо всех родов сочинений самые неправдоподобные сочинения драматические. Хотя в образной системе драмы неизменно доминирует речевая характеристика, ее текст ориентирован на зрелищную выразительность и на возможности сценической техники, поэтому одна из важнейших характеристик драмы - ее сценичность.
Действие (драматическое) - поступки персонажей в их взаимосвязи, составляющие важнейшую сторону драматургического сюжета. Единицы действия - это высказывания, движения, жесты, мимические акты персонажей, выражающие их эмоции, желания и намерения. Действие может быть внешним, основанным на перипетиях (например, у В.Шекспира или Ж.- Б.Мольера), и внутренним, при котором перемены совершаются в умонастроениях персонажей при внешней бессобытийности (например, у А.Чехова). Внешнее действие обнаруживает себя, как правило, в открытых конфликтах, противостояниях героев или их жизненных позиций, которые возникают, обостряются и разрешаются в рамках изображенных событий. Внутреннее же действие отражает конфликты имманентные, устойчивые, непреодолимые в рамках одного произведения. Поступки персонажей взаимообусловлены, что и составляет единство действия, которое (начиная с аристотелевой Поэтики) до сих пор считается нормой драматического сюжетосложения.