- •1. Арістотелєвський принцип єдності часу, місця та дії. Історичні витоки драматургії.
- •2. Характер і стиль закадрового тексту. Лаконізм, інформаційна ємкість ремарок, характерність та предметність.
- •3. П. І. Чайковський і московська композиторська школа.
- •1. Драматургія як теорія драматичної творчості. Особливості драми як літературного роду. Драматургія, як процес вироблення дії.
- •2. Телевізійні жанри: реаліті шоу.
- •3. Віденська класична школа.
- •1. Дія, основа сюжету. Дія і контрдія. Наскрізна дія. Дія та подія.
- •2. Телевізійні жанри: тележурнал. Телеогляд.
- •3. М. В. Лисенко – фундатор української музичної школи.
- •1. Концепція твору. Цілісність, органічність. Інтрига.
- •2. Екранізація літературного твору та її види.
- •3. Кіно мюзикл: специфіка, етапи розвитку.
- •1. Слово у сценарії. Діалог, закадровий текст, ремарка, надпис. Роль напису у німому та звуковому кіно.
- •2. Драматургічні засоби художньої виразності кадру. Фільм місце втілення кіносценарію.
- •3. Напрям романтизму в європейському музичному мистецтві 19 ст.
- •1. Кінематографічне мислення письменників докінематографічної доби. Монтажне мислення кінодраматурга.
- •2. Художня тропіка як засіб образотворення. Метафора і метонімія.
- •3. Основні тенденції розвитку російського музичного мистецтва на рубежі 19-20 ст.
- •1. Класичні жанри: трагедія, комедія, драма. Витоки жанрів та їх особливості.
- •2. Екранний час та метраж. Різноманіття сценарних форм: від етюду, кіноновели до сценарію повнометражного фільму.
- •3. Імпресіонізм у музичному мистецтві кінця 19 ст. – початку 20 ст.
- •1. Екранний образ. Структура екранного образу і його різноманітність. Прототип. Уява. Продуктивна уява.
- •2. Матеріал. Тема. Проблема. Ідея.
- •3. Пісня – провідний жанр радянського музичного мистецтва 20-х – 40-х років.
- •1. Деталь. Функції та види кінематографічної деталі. Вплив на сюжет.
- •2. Задум. Джерела задуму та його критична оцінка. Дисципліна праці сценариста. Щоденник спостережень. Записник. Сновидіння. Диктофон. Відбір.
- •3. Д. Д. Шостакович, с. С. Прокоф’єв – видатні представники російського радянського музичного мистецтва.
- •1. Конфлікт, як генератор дії. Центральний та другорядні конфлікти. Взаємозв'язок мотивації й конфлікта.
- •2. Заявка, експлікація як способи викладу задуму. Від задуму до сценарію.
- •3. Творча діяльність композиторів «Могучої кучки».
- •1. Телевізійні жанри: телесеріал, створення та види.
- •2. Кінофільм як видовище. Особливості екранних видовищ. Сприйняття. Організація вражень глядача.
- •3. Риси подібності та відмінності кіно і музики.
- •1. Сюжет і фабула. Динаміка взаємин. Основи сюжетотворення. Логічність дії і обґрунтованість мотивацій.
- •2. Перипетія та катарсис у драматургії.
- •3. Творча діяльність українських композиторів 19 ст., традиції та новаторство.
- •1. Герой (персонаж). Типи (стереотипи), персонажі. Створення героя і способи досягнення ідентифікації. Мотивації та перешкоди героя. Персонаж і автор.
- •Створення героя. Мотивація, перешкоди.
- •2. Зміст і форма. Діалектика взаємин. Відповідність форми та ідеї.
- •3. Шляхи розвитку музичного мистецтва країн Західної Європи і сша у другій половині 20 ст.
- •1. Характер як сукупність особливих рис темпераменту, вад і достоїнств. Ідентифікування глядача з дієвою особою. Вчинок. Характер, що провокує конфлікт, рухає сюжет.
- •2. Сцена та епізод у драматургічному творі. Другий план. Паралельна дія.
- •3. Музика, як виражальний засіб кінематографа.
- •1. Драматургічна ситуація. Драматична колізія. Конфлікт. Перипетії.
- •2. Телевізійні жанри: реклама та кліпи.
- •3. Радянський музичний театр 20-х – 40-х років.
- •1. Специфічні особливості діалога. Підтекст. Фільми, де домінує діалог.
- •2. Телевізійні жанри: ток-шоу. Телегра.
- •3. Продовження і розвиток традицій в українській музиці на межі 19-20 ст.
- •1. Жанр як рівень умовності спілкування з глядачем. Стиль. Види і жанри в кінодраматургії. Новаторські пошуки жанрового різноманіття.
- •2. Ритм, як елемент композиції. Ритм і темпоритм.
- •3. Нові художні напрями і течії в музичному мистецтві країн Західної Європи і сша у першій половині 20 ст.
- •1. Загальна характеристика композиції та її елементи.
- •2. Форми сценарного запису. Формат і особливості сучасного сценарію.
- •3. Музичний фільм: різновиди і специфіка кожного з них.
- •1. Драматургічний сенс комунікацій. Діалог, монолог, закадровий голос, написи.
- •2. Документальний фільм. Стадії роботи над сценарієм: визначення теми, концепції, фази збирання матеріалу, проведення інтерв’ю, пошуку у кіноархівах.
- •3. Музика українського художнього кіно у другій половині 20 ст.
- •1. Науково-пізнавальний фільм. Вивчення проблеми. Робота з науковим консультантом. Пошук образного вирішення фільму.
- •2. Телевізійні жанри: журналістське розслідування.
- •3. Музика, як вид мистецтва: специфіка, засоби виразності.
- •1. Телевізійні жанри: телеспектакль. Телефільм.
- •2. Відмінності німого й звукового сценарію. Органічна німота. Приклади з кіно.
- •3. Провідні кіно композитори, їх творчий доробок.
2. Характер і стиль закадрового тексту. Лаконізм, інформаційна ємкість ремарок, характерність та предметність.
Закадровый текст – наиболее простой в исполнении фрагмент структуры информационного или новостного сюжета. В то же время, практика такова, что он является базовым, наиболее используемым.
Закадровый текст записывается обычно уже в студии на один из аудиоканалов (обычно 1-й, в этом случае интершум – на 2-м), а уже путем монтажа на запись вашего голоса накладывается видеоряд.
Иногда, в последние годы крайне редко, делается наоборот. На смонтированную картинку накладывается аудиозапись. Вероятно, практика сконцентрировалась больше на первом варианте, поскольку он позволяет лучше совместить информацию закадрового текста с информацией видеоряда.
Совместное воздействие двух пластов информации легче обеспечить, подбирая необходимые видеокадры под те или иные фрагменты закадрового текста. По большому счету, закадровая часть сюжета очень часто может казаться менее выразительной, нежели синхрон или stand-up. Возможно, за счет обезличенности, отсутствия персонификации информации.
ОСНОВНЫЕ ПРИНЦИПЫ ПОДГОТОВКИ ТЕКСТА
Наиболее унифицированные требования к подготовке текста для телематериала определяются следующими критериями:
· точность;
· ясность изложения;
· лаконичность.
Кроме этих общих характеристик существуют и конкретные рекомендации по подготовке текста телевизионного материала.
1. Выделение в особые фразы (после точки, двоеточия, точки с запятой) придаточных предложений, вводимых словами потому что, причем, хотя, ибо, так как, а также фраз, присоединяемых к предыдущей фразе при помощи союзов а, и, но.
2. Выделение в особые фразы пояснительных сочетаний слов, присоединяемых без помощи вводящего слова.
3. Замена громоздких цитат пересказом.
4. Варьирование объема фраз (по числу слов), при чередовании длинных и коротких фраз (соблюдая пропорцию числа ударений к числу слогов – чем выше акцентная насыщенность речи, тем меньше должен быть объем фраз).
5. Расчленение при необходимости длинных сложных предложений на несколько коротких и простых.
6. Объяснение узкоспециальных и малоизвестных терминов.
7. Замена словосочетаний типа выше было сказано или о чем будет сказано ниже на разговорные конструкции: я уже говорил об этом, об этом я скажу позже. Понятия выше и ниже в телевизионной речи должны быть исключены.
8. Умеренное использование цифрового материала; округление сложных дробных чисел, использование по возможности не цифр, а дефиниций кратности, особенно, если уместна сравнительность с чем-либо: вдвое, втрое, больше половины, менее четверти и т.д.
10. Замена сокращенных слов полными, включая и довольно распространенные и т.д., и т.п.
11. Использование пунктуационного знака тире (в качестве факультативного) для выделения интонации перед актуализируемым словом.
12. Обозначение апострофом места ударения или труднопроизносимых фрагментов слов, если постановка данного ударения или произнесение фрагмента вызывают сложности у корреспондента или ведущего, озвучивающего текст.
Важнейшее свойство телевизионного текста: сочетание в себе общелитературных (книжно-письменных) норм с устно-разговорными. При этом часто возникает необходимость разграничения допустимых ненормативных речевых явлений, обусловленных спецификой телевидения, с простыми ошибками.
Первое никогда не может быть оправданием второго.