- •1. Арістотелєвський принцип єдності часу, місця та дії. Історичні витоки драматургії.
- •2. Характер і стиль закадрового тексту. Лаконізм, інформаційна ємкість ремарок, характерність та предметність.
- •3. П. І. Чайковський і московська композиторська школа.
- •1. Драматургія як теорія драматичної творчості. Особливості драми як літературного роду. Драматургія, як процес вироблення дії.
- •2. Телевізійні жанри: реаліті шоу.
- •3. Віденська класична школа.
- •1. Дія, основа сюжету. Дія і контрдія. Наскрізна дія. Дія та подія.
- •2. Телевізійні жанри: тележурнал. Телеогляд.
- •3. М. В. Лисенко – фундатор української музичної школи.
- •1. Концепція твору. Цілісність, органічність. Інтрига.
- •2. Екранізація літературного твору та її види.
- •3. Кіно мюзикл: специфіка, етапи розвитку.
- •1. Слово у сценарії. Діалог, закадровий текст, ремарка, надпис. Роль напису у німому та звуковому кіно.
- •2. Драматургічні засоби художньої виразності кадру. Фільм місце втілення кіносценарію.
- •3. Напрям романтизму в європейському музичному мистецтві 19 ст.
- •1. Кінематографічне мислення письменників докінематографічної доби. Монтажне мислення кінодраматурга.
- •2. Художня тропіка як засіб образотворення. Метафора і метонімія.
- •3. Основні тенденції розвитку російського музичного мистецтва на рубежі 19-20 ст.
- •1. Класичні жанри: трагедія, комедія, драма. Витоки жанрів та їх особливості.
- •2. Екранний час та метраж. Різноманіття сценарних форм: від етюду, кіноновели до сценарію повнометражного фільму.
- •3. Імпресіонізм у музичному мистецтві кінця 19 ст. – початку 20 ст.
- •1. Екранний образ. Структура екранного образу і його різноманітність. Прототип. Уява. Продуктивна уява.
- •2. Матеріал. Тема. Проблема. Ідея.
- •3. Пісня – провідний жанр радянського музичного мистецтва 20-х – 40-х років.
- •1. Деталь. Функції та види кінематографічної деталі. Вплив на сюжет.
- •2. Задум. Джерела задуму та його критична оцінка. Дисципліна праці сценариста. Щоденник спостережень. Записник. Сновидіння. Диктофон. Відбір.
- •3. Д. Д. Шостакович, с. С. Прокоф’єв – видатні представники російського радянського музичного мистецтва.
- •1. Конфлікт, як генератор дії. Центральний та другорядні конфлікти. Взаємозв'язок мотивації й конфлікта.
- •2. Заявка, експлікація як способи викладу задуму. Від задуму до сценарію.
- •3. Творча діяльність композиторів «Могучої кучки».
- •1. Телевізійні жанри: телесеріал, створення та види.
- •2. Кінофільм як видовище. Особливості екранних видовищ. Сприйняття. Організація вражень глядача.
- •3. Риси подібності та відмінності кіно і музики.
- •1. Сюжет і фабула. Динаміка взаємин. Основи сюжетотворення. Логічність дії і обґрунтованість мотивацій.
- •2. Перипетія та катарсис у драматургії.
- •3. Творча діяльність українських композиторів 19 ст., традиції та новаторство.
- •1. Герой (персонаж). Типи (стереотипи), персонажі. Створення героя і способи досягнення ідентифікації. Мотивації та перешкоди героя. Персонаж і автор.
- •Створення героя. Мотивація, перешкоди.
- •2. Зміст і форма. Діалектика взаємин. Відповідність форми та ідеї.
- •3. Шляхи розвитку музичного мистецтва країн Західної Європи і сша у другій половині 20 ст.
- •1. Характер як сукупність особливих рис темпераменту, вад і достоїнств. Ідентифікування глядача з дієвою особою. Вчинок. Характер, що провокує конфлікт, рухає сюжет.
- •2. Сцена та епізод у драматургічному творі. Другий план. Паралельна дія.
- •3. Музика, як виражальний засіб кінематографа.
- •1. Драматургічна ситуація. Драматична колізія. Конфлікт. Перипетії.
- •2. Телевізійні жанри: реклама та кліпи.
- •3. Радянський музичний театр 20-х – 40-х років.
- •1. Специфічні особливості діалога. Підтекст. Фільми, де домінує діалог.
- •2. Телевізійні жанри: ток-шоу. Телегра.
- •3. Продовження і розвиток традицій в українській музиці на межі 19-20 ст.
- •1. Жанр як рівень умовності спілкування з глядачем. Стиль. Види і жанри в кінодраматургії. Новаторські пошуки жанрового різноманіття.
- •2. Ритм, як елемент композиції. Ритм і темпоритм.
- •3. Нові художні напрями і течії в музичному мистецтві країн Західної Європи і сша у першій половині 20 ст.
- •1. Загальна характеристика композиції та її елементи.
- •2. Форми сценарного запису. Формат і особливості сучасного сценарію.
- •3. Музичний фільм: різновиди і специфіка кожного з них.
- •1. Драматургічний сенс комунікацій. Діалог, монолог, закадровий голос, написи.
- •2. Документальний фільм. Стадії роботи над сценарієм: визначення теми, концепції, фази збирання матеріалу, проведення інтерв’ю, пошуку у кіноархівах.
- •3. Музика українського художнього кіно у другій половині 20 ст.
- •1. Науково-пізнавальний фільм. Вивчення проблеми. Робота з науковим консультантом. Пошук образного вирішення фільму.
- •2. Телевізійні жанри: журналістське розслідування.
- •3. Музика, як вид мистецтва: специфіка, засоби виразності.
- •1. Телевізійні жанри: телеспектакль. Телефільм.
- •2. Відмінності німого й звукового сценарію. Органічна німота. Приклади з кіно.
- •3. Провідні кіно композитори, їх творчий доробок.
2. Сцена та епізод у драматургічному творі. Другий план. Паралельна дія.
ЭПИЗОД
(греч. epeisоdion – вставка), композиционный элемент в древнегреческой трагедии ; сюжетная вставка (эписодий) с участием драматических актёров между тематически обособленными выступлениями хора (стасимами). Эписодии одной и той же пьесы могли отличаться кругом действующих лиц, временем действия, т. е., подобно стасимам, они были тематически законченными. Позднее понятие «эпизод» начали использовать для определения относительно самостоятельных композиционных элементов произведений с сюжетом (т. е. в эпосе и лиро-эпическом роде).
ПАРАЛЛЕЛЬНОЕ ДЕЙСТВИЕ
В кино переход от одного кадра к другому, благодаря ряду особенностей демонстрации и восприятия, - неуловим. Отсюда возможен эффект передачи одновременности действия на экране. Впечатление одновременности действия создается только тогда, когда существует внутренняя связь между сопоставляемыми кадрами.
История
Американский режиссёр Дэвид Уорк Гриффит (1875-1948) создавал сюжеты своих мелодрам с параллельно развивающимся действием. После него в кинематографический обиход вошёл термин «поспевающая помощь».
Допустим, герой приговорен к смерти и ждет развязки. «А в это время…» - на экране мчатся всадники с извещением о помиловании. Осужденному набрасывают на шею петлю. Следующий кадр – мчатся всадники с извещением о помиловании. Снова эшафот – и снова кадры спешащей помощи. Параллельный монтаж кадров приближающейся казни и приближающегося спасения создавал в зрительном зале высокое напряжение. Параллельное действие требует единства времени. В данную минуту, в данное мгновение грозит гибель осужденному, и в данную минуту мчатся добрые спасители.
В раннем немом кино разных стран шли поиски и иных форм параллельного действия – с нарушением временных рамок. В картине Гриффита «Нетерпимость» (1916) в одной композиции объединяются четыре исторические эпохи. Здесь параллельное действие дано только в ассоциативно-логическом, а не временном единстве. Нетерпимость одних людей к другим объединяет сцены, где кровь забастовщиков в США, смешивается с кровью гугенотов, погибающих в Варфоломеевскую ночь; Христос идет на Голгофу - современный человек, осужденный на казнь, ждет своей участи.
Параллельное действие в современном кинематографе
Параллельное действие в звуковом кино превратилось в нечто большее, чем разновидность монтажа. В параллельном действии важны столкновения и притяжения, контрасты и созвучия, динамично развивающийся драматический конфликт. Работая с несколькими одновременно развивающимися действиями, драматург имеет возможность монтировать кульминационные моменты действий, оставляя за кадром скучные подробности. Таким образом, концентрируется внимание на самых главных поступках, событиях в каждой сцене, в отдельном кадре. Это одно из важных средств композиции сценария, драматургической организации материала будущего фильма. Можно начать сцену с кульминации, минуя второстепенное, сталкивая её с другой сценой также в момент самого высокого напряжения.