- •1. Арістотелєвський принцип єдності часу, місця та дії. Історичні витоки драматургії.
- •2. Характер і стиль закадрового тексту. Лаконізм, інформаційна ємкість ремарок, характерність та предметність.
- •3. П. І. Чайковський і московська композиторська школа.
- •1. Драматургія як теорія драматичної творчості. Особливості драми як літературного роду. Драматургія, як процес вироблення дії.
- •2. Телевізійні жанри: реаліті шоу.
- •3. Віденська класична школа.
- •1. Дія, основа сюжету. Дія і контрдія. Наскрізна дія. Дія та подія.
- •2. Телевізійні жанри: тележурнал. Телеогляд.
- •3. М. В. Лисенко – фундатор української музичної школи.
- •1. Концепція твору. Цілісність, органічність. Інтрига.
- •2. Екранізація літературного твору та її види.
- •3. Кіно мюзикл: специфіка, етапи розвитку.
- •1. Слово у сценарії. Діалог, закадровий текст, ремарка, надпис. Роль напису у німому та звуковому кіно.
- •2. Драматургічні засоби художньої виразності кадру. Фільм місце втілення кіносценарію.
- •3. Напрям романтизму в європейському музичному мистецтві 19 ст.
- •1. Кінематографічне мислення письменників докінематографічної доби. Монтажне мислення кінодраматурга.
- •2. Художня тропіка як засіб образотворення. Метафора і метонімія.
- •3. Основні тенденції розвитку російського музичного мистецтва на рубежі 19-20 ст.
- •1. Класичні жанри: трагедія, комедія, драма. Витоки жанрів та їх особливості.
- •2. Екранний час та метраж. Різноманіття сценарних форм: від етюду, кіноновели до сценарію повнометражного фільму.
- •3. Імпресіонізм у музичному мистецтві кінця 19 ст. – початку 20 ст.
- •1. Екранний образ. Структура екранного образу і його різноманітність. Прототип. Уява. Продуктивна уява.
- •2. Матеріал. Тема. Проблема. Ідея.
- •3. Пісня – провідний жанр радянського музичного мистецтва 20-х – 40-х років.
- •1. Деталь. Функції та види кінематографічної деталі. Вплив на сюжет.
- •2. Задум. Джерела задуму та його критична оцінка. Дисципліна праці сценариста. Щоденник спостережень. Записник. Сновидіння. Диктофон. Відбір.
- •3. Д. Д. Шостакович, с. С. Прокоф’єв – видатні представники російського радянського музичного мистецтва.
- •1. Конфлікт, як генератор дії. Центральний та другорядні конфлікти. Взаємозв'язок мотивації й конфлікта.
- •2. Заявка, експлікація як способи викладу задуму. Від задуму до сценарію.
- •3. Творча діяльність композиторів «Могучої кучки».
- •1. Телевізійні жанри: телесеріал, створення та види.
- •2. Кінофільм як видовище. Особливості екранних видовищ. Сприйняття. Організація вражень глядача.
- •3. Риси подібності та відмінності кіно і музики.
- •1. Сюжет і фабула. Динаміка взаємин. Основи сюжетотворення. Логічність дії і обґрунтованість мотивацій.
- •2. Перипетія та катарсис у драматургії.
- •3. Творча діяльність українських композиторів 19 ст., традиції та новаторство.
- •1. Герой (персонаж). Типи (стереотипи), персонажі. Створення героя і способи досягнення ідентифікації. Мотивації та перешкоди героя. Персонаж і автор.
- •Створення героя. Мотивація, перешкоди.
- •2. Зміст і форма. Діалектика взаємин. Відповідність форми та ідеї.
- •3. Шляхи розвитку музичного мистецтва країн Західної Європи і сша у другій половині 20 ст.
- •1. Характер як сукупність особливих рис темпераменту, вад і достоїнств. Ідентифікування глядача з дієвою особою. Вчинок. Характер, що провокує конфлікт, рухає сюжет.
- •2. Сцена та епізод у драматургічному творі. Другий план. Паралельна дія.
- •3. Музика, як виражальний засіб кінематографа.
- •1. Драматургічна ситуація. Драматична колізія. Конфлікт. Перипетії.
- •2. Телевізійні жанри: реклама та кліпи.
- •3. Радянський музичний театр 20-х – 40-х років.
- •1. Специфічні особливості діалога. Підтекст. Фільми, де домінує діалог.
- •2. Телевізійні жанри: ток-шоу. Телегра.
- •3. Продовження і розвиток традицій в українській музиці на межі 19-20 ст.
- •1. Жанр як рівень умовності спілкування з глядачем. Стиль. Види і жанри в кінодраматургії. Новаторські пошуки жанрового різноманіття.
- •2. Ритм, як елемент композиції. Ритм і темпоритм.
- •3. Нові художні напрями і течії в музичному мистецтві країн Західної Європи і сша у першій половині 20 ст.
- •1. Загальна характеристика композиції та її елементи.
- •2. Форми сценарного запису. Формат і особливості сучасного сценарію.
- •3. Музичний фільм: різновиди і специфіка кожного з них.
- •1. Драматургічний сенс комунікацій. Діалог, монолог, закадровий голос, написи.
- •2. Документальний фільм. Стадії роботи над сценарієм: визначення теми, концепції, фази збирання матеріалу, проведення інтерв’ю, пошуку у кіноархівах.
- •3. Музика українського художнього кіно у другій половині 20 ст.
- •1. Науково-пізнавальний фільм. Вивчення проблеми. Робота з науковим консультантом. Пошук образного вирішення фільму.
- •2. Телевізійні жанри: журналістське розслідування.
- •3. Музика, як вид мистецтва: специфіка, засоби виразності.
- •1. Телевізійні жанри: телеспектакль. Телефільм.
- •2. Відмінності німого й звукового сценарію. Органічна німота. Приклади з кіно.
- •3. Провідні кіно композитори, їх творчий доробок.
2. Екранний час та метраж. Різноманіття сценарних форм: від етюду, кіноновели до сценарію повнометражного фільму.
1 секунда – 2 метри плівки
3. Імпресіонізм у музичному мистецтві кінця 19 ст. – початку 20 ст.
Суть імпресіонізму: надання конкретному зоровому образу високої естетичної цінності, втілення вражень від зовнішнього світу у всій їх мінливості та несталості.
Засновником музичного імпресіонізму є французький композитор Клод Дебюссі (1862-1918). Він не замкнувся в колі образних уявлень імпресіонізму: йому притаманні прагнення до ясності форми, витонченості звучання, конкретної образності. Творчість Дебюссі пов’язана з національними традиціями, народним мистецтвом, його інтонаціями, ладами, жанровими елементами й ритмами.
Колористичне обдарування Дебюссі виявилося в його творах для симфонічного оркестру, палітра якого багата й своєрідна. Композитор надає перевагу співставленню тембрів інструментів, видобуванню з кожного найтонших відтінків. Дебюссі користувався інструментами дерев’яної духової групи.
У фортепіанних творах переважають невеликі п’єси картинно-жанрового характеру, нерідко програмні: це – ряд написаних музичних картин і жанрових сцен, де панують світлотіні та світло кольори («Дівчина з волоссям кольору льону», «Вітер на рівнині»).
Моріс Равель (1875-1937) свій творчий шлях почав захопленням доробками Дебюссі, але швидко відійшов від цього, знайшовши свої теми і образи. Його захоплювали біль дієві сюжети: танцювальність, героїчне минуле французького народу, картини народного життя. Був пропагандистом російської музики (балет «Дафніс і Хлоя», «Болеро»).
Поль Дюка – імпресіоністська барвистість і сувора конструктивність. Найвідоміший твір – симфонічне скерцо «Учень чарівника» за однойменною баладою Гете.
Білет 8
1. Екранний образ. Структура екранного образу і його різноманітність. Прототип. Уява. Продуктивна уява.
Образ (художественный) - категория эстетики, характеризующая особый, присущий только искусству способ освоения и преобразования действительности. Образом называют любое явление, творчески воссозданное в художественном произведении. Художественная специфика образа определяется не только тем, что он отражает и осмысливает существующую действительность, но и тем, что он творит новый, небывалый вымышленный мир. В художественном образе достигается творческое преображение реального материала: красок, звуков, слов и т.д. создается единичная вещь (текст, картина, спектакль), занимающая свое особое место среди предметов реального мира. Образ сценический близок к самому широкому пониманию эстетической категории как форма отражения и перевоплощения действительности средствами театрального искусства. В узком смысле под сценическим образом понимают конкретное содержание отражаемого явления действительности, воссозданного драматургом, режиссером, актерами, художником картину жизни, характер, персонаж.
В понятие сценический образ входит, прежде всего, образ всего спектакля, художественная целостность и взаимодействие всех его компонентов объединенных режиссерским замыслом и его воплощением, а в более узком смысле - это образ-характер, создаваемый актером. Образ играет все более значимую роль в современной театральной практике, ибо он противостоит обнаженному тексту, фабуле или действию. Обретая визуальную природу представления, театр создает свою образную картину. Постановка – всегда образное воплощение, но она более или менее воображаемая и воображающая субъект театрального дискурса, представляемый мир фигурирует в ней благодаря созданию образов, приближающихся к реальности. В настоящее время сцена близка к пейзажу или мысленному образу, она преодолела имитацию какой-либо вещи или ее обозначение. Перестав быть машиной для игры, театр стремится стать машиной для мечтаний, т.е. в какой-то степени возвращается к древнему синкретическому образу пратеатра, где подтекст смысла в воображении и сознании зрителя значительно больше, чем изображаемое явление.
Возрастные особенности восприятия экранного образа.
Изучение восприятия экранных искусств и его результатов свидетельствуют о том, что использование тех или иных особенностей и возможностей искусства экрана определенным образом связаны с пониманием аудиовизуального текста. Создавая художественное аудиовизуальное произведение, автор все свое внимание направляет на создание художественного образа, привлекает различные средства и приемы, подчас весьма нетрадиционные, для его выражения. Именно поэтому бывает так, что фильмы высокохудожественные подчас непонятны неподготовленным зрителям, да автор и не ставит во главу угла такую задачу – снять так, чтобы было понятно абсолютно всем.
Развивать навыки восприятия экранных произведений, знакомить учащихся с особенностями языка экранных искусств – именно этим задачам (и многим другим) посвящена работа педагогов в особом направлении образования – кинообразования или образовании в области экранных искусств, как принято называть эту область медиаобразования в последнее время. Изучая восприятие детьми экранных произведений, педагоги, работающие в этой области, выявили ряд особенностей в восприятии учащимися самых разных возрастов экранных произведений (фильмов разных видов и жанров, телепередач, клипов, рекламы). Подчас эти особенности детского восприятия классифицируются как недостатки, над преодолением которых необходимо работать. Однако некоторые из них напрямую связаны с возрастными возможностями детей, поэтому преодолеть их почти невозможно.
Прототип (від грец. πρῶτος — перший і τύπος — відбиток, відбиток) — прообраз, зразок, оригінал.
Види прототипів
Прототип (когнітивна психологія) — абстрактний образ, що втілює безліч схожих форм одного і того ж патерну, найбільш репрезентативний приклад поняття, що фіксує його типові властивості.
Прототип персонажа (література, мистецтво, кінематограф) — прототип, конкретна історична або сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу. Див: Прототип у Літературній енциклопедії.
Прототип - реально существующий человек, чьими чертами автор наделил персонажа литературного произведения. Термин «прототип» обозначает два разных случая соотнесённости между литературным героем и его прообразом. Во-первых, это сходство значимое, необходимое для понимания смысла произведения; в этом случае писатель сам предусматривает необходимость узнавания. Так, драматург А. А. Шаховской в комедии «Урок кокеткам, или Липецкие воды» (1815) в образе певца-балладника Ахалкине пародийно изобразил поэта В. А. Жуковского, что вызвало ожесточённую войну между литературными «партиями», поддержавшими комедиографа и поэта. Л. Н. Толстой, рисуя в романе «Война и мир» старое московское барство, создал образ злоязычной, резкой, но откровенной и доброй Марьи Дмитриевны Ахросимовой, прототип которой – известная московская барыня Н. Д. Офросимова. Очевидно, автор предусматривал возможность узнавания прообраза своей героини московскими старожилами.
Во-вторых, автор может присвоить черты прототипа персонажу, но при этом герой произведения не должен восприниматься как литературный двойник реального лица. Так, по свидетельству И. С. Тургенева, герою романа «Отцы и дети» Евгению Базарову он придал особенности характера и взгляды, свойственные случайному знакомому, провинциальному врачу Дмитриеву. Однако Базаров воспринимается читателями как собирательный образ, как тип человека «нового поколения» – нигилиста, и сам автор не мог предусмотреть, что читатели должны уловить сходство Базарова с никому не известным его прототипом.
Как правило, литературный персонаж имеет несколько прототипов, совмещая в себе отдельные черты различных лиц, известных автору. Напр., прототипами Наташи Ростовой считаются свояченица Л. Н. Толстого Татьяна Андреевна Берс (в замужестве Кузминская) и его жена, Софья Андреевна Берс. (Сам писатель признавался, что, создавая образ Наташи, он «взял Таню, перетолок с Соней, и получилась Наташа»); прототипами придирчивого критика Христофора Мортуса из романа «Дар» считаются два злейших литературных недруга В. В. Набокова : Г. В.Адамович и З. Н.Гиппиус .
В литературоведении существует также понятие «литературный прототип», это литературные персонажи – прототипы других литературных героев.