Інформаційні джерела

Основна література:2-4, 5, 6,

Додаткова література: 9, 12, 15, 18, 19, 28, 29, 31, 33-36, 44

Модуль 2 процес та система управління ризиками і особливості їх прояву в управлінні ризиками сучасних підприємств

Тема 5. Загальні підходи до процесу управління ризиками Алгоритм вивчення теми

1. Вивчення цієї теми доцільно розпочати з комплексу питань, які допоможуть визначити сутність основних підходів до управління ризиками; поняття політики ризику та апетиту до ризику підприємства; принципи та стратегічні задачі управління ризиками; процес управління ризиком і зміст його основних етапів; основні правила управління ризиком.

Управління ризиком – одна з найважливіших галузей сучасного управління, пов'язана зі специфічною діяльністю менеджерів в умовах невизначеності, складного вибору варіантів управлінських дій. Логічна послідовність здійснення антиризикових заходів була запропонована багатьма спеціалістами ще на початку XX ст. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилися до наступних дій: запобігання появі випадкових подій, які формують ризиковані ситуації в суспільному житті; подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти; задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків).

Управління ризиком - спеціальний вид менеджерської діяльності, спрямований на пом’якшення впливу ризику на результати роботи підприємства.

Вибираючи методи управління ризиками компанія спирається на сформовану нею власну політику ризику. Під політикою ризику розуміють сукупність заходів, метою яких є реально знизити небезпеку прийняття неправильних рішень і скоротити їх потенційні негативні наслідки на різних стадіях функціонування підприємства. Отже управління ризиками це сукупність процесів усередині організації, спрямованих на обмеження рівнів прийнятих організацією ризиків відповідно до інтересів власників (акціонерів) організації, тобто до апетиту до ризику. Апетит до ризику – рівень прийнятих організацією ризиків відповідно до інтересів власників

Управління ризиками в організації може здійснюватися з різних позицій (підходів):

1. пряме директивне управління ризиками - підхід до управління ризиками, у рамках якого при проведенні окремої операції оцінка передбачуваних ризиків доводиться до вищого керівництва організації, що приймає остаточне рішення про доцільність проведення операції.

2. обмеження ризиків за рахунок лімітування операцій - т.т. обмеження кількісних характеристик окремих груп операцій, виділених по їхньому чи типу або по особах, що несуть відповідальність за операції;

3. обмеження ризиків за рахунок механізмів оцінки ефективності діяльності підрозділів організації або окремих виконавців з урахуванням ризику. Така ситуація природно буде підштовхувати співробітників організації до збільшення доходності своїх операцій, за рахунок збільшення ризиків, якщо в організації при оцінці їх діяльності ризики, що приймаються ними, будуть ігноруватися. Відповідно до цього, для стимулювання співробітників до обережного ставлення до ризиків варто враховувати ризики при оцінці їх діяльності.

Ефективний процес управління ризиками повинен відповідати наступним приниципам:

1)принцип масштабності. Суть цього принципу полягає в тому, що господарський суб'єкт повинен наближуватись до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків. Таким чином, цей принцип обумовлює зведення ступеня непевності до мінімуму.

2) принцип мінімізації. Цей принцип означає те, що підприємства будуть мінімізувати, по-перше, спектр можливих ризиків, а по-друге, ступінь їхнього впливу на свою діяльність. Мінімізація ризику може бути реалізована за декількома напрямками, що, на думку більшості авторів, полягають в лімітуванні ризиків, їхньому хеджуванні та страхуванні;

3)принцип адекватності реакції. Суть даного принципу зводиться до того, що суб'єкт, який господарює, повинен у відповідь швидко реагувати на внутрішні і зовнішні зміни, які виражаються в реалізації ризику, тобто в тих ситуаціях, коли він стає реальністю. Даний принцип може бути реалізований як за допомогою постійного і безупинного маркетингу, так і за допомогою ефективної організації робіт із розробки стратегії розвитку підприємства;

4) принцип розумного прийняття. Цей принцип означає, що тільки в тому випадку, коли ризик обґрунтований, підприємство може прийняти його.

5) принцип комплексності. Цей принцип означає, що в підприємстві повинні враховуватись всі можливі ризики, які можуть як негативно так і позитивно вплинути на досягнення ним своїх цілей.

Сам процес управління ризиками можна визначити як систематичне використання наявних у розпорядженні менеджерів способів і прийомів для вирішення завдань, що стосуються ризиків: встановлення контекстів ризику, аналізу (виявлення і оцінки), впливу, моніторингу і комунікації.

Управління ризиками являє собою процес з чітко визначеними етапами, за допомогою яких менеджери можуть ясно уявити ризики, з якими стикається їхня організація.

В основі організації ризик-менеджменту на підприємствах покладено процес управління ризиками, який включає в себе наступні основні етапи:

В основі організації ризик-менеджменту покладено процес управління ризиками, який включає в себе наступні основні етапи: визначення ризику; оцінка ризику; контроль ризику; фінансування ризику.

  Визначення ризику є базою управління ризиками: не можна почати працювати з ризиком, якщо не знати, що він взагалі існує. Необхідно з'ясувати, яким чином підприємство може бути піддано збитку і які його можливі причини. Тому на цьому етапі проводяться роботи пов’язані з визначенням можливих типів, видів та різновидів ризику.

Оцінка ризику містить у собі оцінку тих ризиків, що вже були визначені з погляду їхньої серйозності (тобто реальної шкоди, що вони нанесуть організації у випадку настання). Визначення й оцінка ризику разом складають групу робіт об’єднаних під однією назвою - “аналіз ризику” і спрямованих на їх кількісну та якісну оцінку.

Контроль ризику. Термін “контроль ризику” містить у собі всі заходи, спрямовані на зниження імовірності можливого ризику, або його уникнення, а також зменшення серйозності ризику у випадку його настання. Деякі ризики можуть бути лише знижені до припустимого рівня. Що стосується ризиків, що знаходяться на неприпустимому рівні, то з ними необхідно працювати на наступному етапі управління ризиками, яким є фінансування ризику.

Фінансування ризику. Тут підприємству треба подбати про те, як покрити фінансовий збиток від ризиків, що виявляться неприпустимими і неконтрольованими на припустимому рівні. При цьому організація може залишити ризик на себе, а для покриття можливих збитків створити резервний фонд або взагалі не думати про наслідки, як на жаль досить часто буває у нас на підприємствах.

Проте, підприємства, що задумуються про завтрашній день, передають ризики на покриття страхової компанії. Ця форма контролю за ризиком перетворює невизначений по величині ризик у визначені витрати, тобто в цілком конкретні страхові внески.

Таким чином, процес управління ризиками – це роботи, пов'язані з ідентифікацією, аналізом ризиків і прийняттям рішень, що включають максимізацію позитивних і мінімізацію негативних наслідків настання ризикових подій.

2. Підготуватися до практичного заняття №6, для чого потрібно опрацювати основні літературні джерела і підготуватися до розгляду питань для обговорення; опрацювати додаткові літературні джерела і підготувати питання для самостійного вивчення; виконати практичні завдання з теми; підготуватися до тестування і дати відповіді на тести до теми, а також виконати завдання, що стосуються самостійної роботи.

3. Під час практичного заняття Вам необхідно взяти участь у обговоренні основних питань, звернувши увагу на наступні ключові аспекти теми: основні підходи до управління ризиками; поняття політики ризику та апетиту до ризику підприємства; принципи та стратегічні задачі управління ризиками; процес управління ризиком і зміст його основних етапів; основні правила управління ризиком. Особливу увагу приділити практичній частині заняття під час якої Ви повинні показати вміння аналізувати запропоновану ситуацію, визначати апетит підприємства до ризику; використовувати в практичній діяльності підприємств основні правила управління ризиком.

4. Контроль знань за темою проводиться відповідно до встановлених вимог та критеріїв оцінювання знань студентів як за обговорення основних питань, доповнень, питань для самостійного вивчення так і за виконання практичних завдань, завдань для самостійної роботи, а також за результатами тестування з теми під час практичного заняття.

Практичне заняття №6

тема: Загальні підходи до процесу управління ризиками

Мета: знати основні підходи до управління ризиками; поняття політики ризику та апетиту до ризику підприємства; принципи та стратегічні задачі управління ризиками; процес управління ризиком і зміст його основних етапів; основні правила управління ризиком; вміти визначати апетит підприємства до ризику; використовувати в практичній діяльності підприємств основні правила управління ризиком.

Питання для обговорення

1. Основні підходи до управління ризиками

2. Принципи і стратегічні задачі управління ризиками

3. Процес управління ризиком і характеристика його основних етапів

Питання для самостійного вивчення

1. Основні правила управління ризиком і особливості їхнього застосування в практичній діяльності підприємств

2. Загальна характеристика методів управління ризиками.

Завдання 1. Виконайте реферат на одну із даних тем:

1. Концепція "управління ризиком"

2. Інструменти маніпулювання ризиком

Завдання 2. Розгляньте конкретну ситуацію і дайте письмово відповіді на поставлені запитання.

СИТУАЦІЯ

Вперше про Володимира Довганя як успішного бізнесмена заговорили в 1993 році. Перша його компанія – “Дока” з яких виникло два проекти “Дока-піцца” і “Дока-хліб”. Ідея була благородною – забезпечити Росію 15 тисячами міні-пекарень і нагодувати її свіжим хлібом і піццою. Пекарні вироблялись підприємством “Твердий сплав-Дока-хліб” (Тольятті) і продавались на умовах франчайзингу.

Початок був дуже успішний – 120 пекарень на місяць. На території СНД виникло більше ніж 800 підприємств які використовували торгову марку “Дока” ціни на акції фірми зростали. Крах наступив в кінці 1994 року – обидва проекти були закриті курс акцій впав. На думку В.Довганя причин було тому багато: компаньйони крали і майже 60% власників франчайзи порушували рецептуру; зросли ціни на електроенергію обвалився фондовий ринок і т.д.

Проте тут можна говорити про класичний випадок коли компанію що швидко зростає фактично вбили самі менеджери. Створений Довганем холдинг швидко створював дочірні фірми - “Дока-піцца” і “Дока-хліб” “Дока-біомікс” і т.ін. Всі мали значну самостійність на умовах : 30%- керівнику 30%- головній фірмі  40%- на розвиток. Але В.Довгань поступово втратив контроль над діяльністю менеджерів всієї структури. Обвал акцій повязаний в першу чергу з тим що в 1993-1994 рр. ніхто в Росії ще не уявляв собі що таке фондовий ринок. Репутації В. Довганя було нанесено значного удару.

Проте він не здавався. Приблизно рік В.Довгань вів тяжкі бої намагаючись врятувати те що ще було можливо. І вже наприкінці 1995 року він почав безпрецедентну для Росії компанію по створенню першого загальнотоварного бренду і наприкінці 1997 року під маркою “Довгань” продавали 250 видів споживчих товарів. Робилось це так: створена нова корпорація “Довгань - захищена якість” замовляла промисловим партнерам яких було 150 виробництво товарів під своєю торговою маркою. Продукція реалізовувалась через дилерів і через спеціально створений в корпораціях відділ роздрібного продажу. Планували відкрити регіональні оптові бази для продажу товарів під маркою “Довгань” за кордоном розроблявся бізнес план першої “горілчаної програми”. Але саме в цей момент Держдума РФ прийняла закон про заборону реклами спиртного на телебаченні з 1 січня 1996 року. І Довгань розпочав безпрецедентну акцію – почати рекламу товару що не існує. Ефектні рекламні ролики горілки “Довгань” зацікавили і покупців і продавців.

Паралельно розкручувалась рекламна кампанія ідеї захищеної якості: паспорт якості серійний номер і декілька ступенів захисту вважались як гарант від підробки. Товар з паспортом якості видавався за високоякісний товар. Після відповідної реклами були прийняті на “ура” всі 10 видів горілки “Довгань” хоча б і за високу ціну. Далі пішов майонез кетчуп і кількість продукції з маркою “Довгань” зростала в геометричній прогресії - вино цукерки сигарети мило. Зявилась телевізійна програма “Довгань-шоу” в якій розігрували цінні призи по серійних номерах паспортів якості. Стратегію торгівлі дорогим товаром Довгань обрав вперше – раніше таким був принцип ціноутворення книжкової продукції видавничого дому “Довгань”. Ціни на книги ДОСЯГАЛИ 100 І БІЛЬШЕ ДОЛАРІВ. Рекорд поставило подарункове видання Біблії  роздрібна ціна якої становила 1000 доларів. Принцип простий – разом з товаром продавали гарантію якості.

Восени 1997 року почались проблеми. Виробники товарів з маркою “Довгань” почали скаржитись на затримку грошей за відвантажену продукцію. Виникла заборгованість перед корпорацією що надавала упаковку Tetra –Pak. Компанії припинили відвантаження продукції і подали в арбітражний суд. Почали зникати з прилавків магазинів товари з маркою “Довгань”. В 1997 році Довгань засновує нову фірму “Альянс-центр” разом з банком “Росэксбанк” в офшорній зоні “Арзамас-16”. У компанії “Захищена якість” забрали право розпоряджатись торговою маркою і гроші за продукцію оптові покупці повинні були перераховувати в “Альянс-центр”. В результаті цього “Довгань” залишилась без збутової мережі і оборотних коштів а колишні партнери без “розкрученої” торгової марки.

Виник конфлікт між колишніми партнерами В.Довганем і Ліллевьялі. Почались взаємні звинувачення в розкраданні коштів в тому  що Довгань дуже багато витрачав на рекламу на себе і своє найближче оточення. Наприклад тільки в 1997 році телепередача “Довгань-шоу” “зїла “ 7 млн. дол. 4 млн. дол. пішло на організацію нових фірм за кордоном і видавничу діяльність. До кінця року заборгованість перед партнерами склала 13 млн. дол. Створення компанії “Альянс-центр” компаньйони розцінювали як спробу Довганя стати єдиним власником свого бізнесу.

Проте це емоції а основне те що компанія “Довгань - захищена якість” знову стала жертвою своєї власної агресивної політики орієнтованої на швидкий ріст. Крім цього якщо високі ціни на горілку “Довгань” сприймались відносно непогано то інші товари не йшли не захищав їх і паспорт якості. Експертиза більшості товару свідчила про її низьку якість Все це призводило до того що товар почав залежуватись в магазинах почались фінансові невдачі скорочення штатів. Все це було пов’язано зі стратегічними прорахунками керівництва в плануванні.

На початку 1998 року до компанії “Довгань” проявила інтерес група ОНЕКСІМБАНК в особі “МФК-Ренессанс”. Вони хотіли купити видавничий будинок “Довгань”, але переговори так нічим і закінчились.

ЗАПИТАННЯ

1. Які види ризиків найбільш характерні для діяльності компанії? І в чому полягають причини їх виникнення?

2. Які підходи до управління ризиками використовувались керівництвом компанії і наскільки вони були ефективними?

3. Які помилки в управлінні компанією та ризиками в її діяльності були допущені?

4. Яким чином проявлявся в діяльності компанії такий аспект управління ризиком як „апетит до ризику”?

5. Які правила управління ризиками були порушені в діяльності компанії?

Завдання 3. Використовуючи тест визначте вашу здатність до успіху в бізнесі та до ризику.