15. Форми права Стародавнього Риму.

Джерела римського права:

- звичаї, що в процесі становлення держави перетворилися на норми звичаєвого права;

- рішення Народних зборів;

- рішення царів або рексів;

- закони;

- едикти преторів;

- постанови Сенату;

- конституції імператорів (едикти, рескрипти, декрети, мандати);

- інституції відомих римських юристів (Папініана, Павла, Ульпіана, Модестина);

- кодекси (Грегоріана, Юстиніана, Феодосія)

16. Роль преторського едикту у розвитку римського права. З ІІ ст. до н.е. претори, вступаючи на почаду, публікували встановлені ними правила та норми, які іменувалися преторськими едиктами. Це була своєрідна програма дій преторів у сфері судочинства. В едиктах претори виходили за рамки старих звичаїв, врегульовували справи по-новому, без зайвого формалізму. Виданий претором едикт мав юридичну силу тільки впродовж року, тобто терміну, на який обирається сам претор. Із закінченням повноважень претора автоматично втрачав силу і його едикт, а натомість вступав у дію виданий новим претором едикт. Часто новий претор офіційно залишав у дії попередні едикти, де було чітко і обґрунтовано сформульовано нові правовідносини.

Хоча едикти мали обов’язковий характер, вони не розглядалися як справжнє право (jus), бо не затверджувалися Народними зборами. «Правом» далі визнавалися тільки ті норми, що приймалися Народними зборами, або традиції, звичаї, що існували здавна. Отже, було два види прав:1) jus civile; 2) jus praetorium. Преторське право йшло в ногу ыз життям, було зрозумілим, оперативним й вважалося одним із найважливіших джерел римського права.

17. Риси римського приватного права.

Римське приватне право регулювало відносини майнового характеру методом юридичної рівності сторін.

Римське прив.право скл. з трьох систем:

• цивільне (квірицьке) право;

• право народів;

• преторське право.

Цивільне право Стародавнього Риму- це найдавніше право, що регулювало майнові відносини лише між римськими громадянами (квіритами). Воно визначалося обмеженістю, обтяжливим формалізмом та стійким консерватизмом. Основним джерелом такого права були «Закони ХІІ таблиць».

Перегріни (неримляни) проживали на Аппенінському півострові. Право народів регулювало відносини між римськими громадянами і перегинами. Має більшу динамічність, було більш прогресивним (складене на основі звичаєвого права).

Преторське право було результатом практичної діяльності претора по керівництву судовою владою, регулювало майнові відносини між римськими громадянами, а також між перегрінами. Застосовувалось тоді, коли норми квіритського права та права народів виявлялися неспроможними регулювати нові відносини.

Характерні риси приватного права:

1) регулює відносини приватних осіб;

2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі;

3) забезпечує вільне волевиявлення суб’єктів при реалізації їхніх прав;

4) припускає широке використання договірної форми регулювання;

5) містить норми, що «звернені» до суб’єктивного права і забезпечують судовий захист;

6) характеризується переважанням диспозитивних норм.