56. Конституція Франції 1799 року.

В ній закріплювалась воєнна диктатура Наполеона. Вона гарантувала буржуазії і селянству майно, отримане в результаті розділу дворянських маєтків. Не містила декларації прав і свобод, оскільки Наполеон не вважав за доцільним додавати її. Конституція ввела псевдодемократичну систему участі громадян у суспільному житті. Всі громадяни, що досягли 21 року, могли вибирати комунальний список, поживали 1 рік. Члени комунальних списків формували депвртаментські списки, а ті вже могли здійснювати національні функції. Влада належала трьом консулам, але формально одному, яким був Бонапарт. Державна рада готувала і представляла проекти, вони обговорювались трибунами, а потім вносилися в законодавчий корпус. Закон

57. Цивільни й Кодекс Франції: джерела, структура, основні принципи права.

Цивільний Кодекс 1804. Цивільний кодекс закріпив ліквідацію феодальних відносин. В його основу було покладено принципи цивільно-правової рівності всіх перед законом і необмеженої приватної власності. Це призвело до законодавчого закріплення свободи підприємництва, права власності селян на землю. Кодекс складається з 2281 статей, поділених на три книги та вступ. Принцип рівності усіх перед законом, принцип недоторканості права власності, принцип свободи договору. У цивільному кодексі детально регламентуються права власника, особливо земельного наділу, сервітут, порядок розподілу майна між спадкоємцями, заклад землі і т.ін. Власність на землю включає власність на те, що знаходи¬ться над землею і під землею.Власнику належить необмежене право розпоряджатися річчю, тобто продавати її, дарувати, віддавати у заставу на свій розсуд. Чоловік - глава сім'ї, що концентрує у своїх руках усе сімейне майно. Шлюб реєструється світською владою. Причиною розлучення могло бути: подружня зрада, жорстоке ставлення, образа, ув'язнення одного з подружжя за злочин, також зрада. Влада над дітьми належала батькові. Розпоряджатися за заповітом, якщо була одна дитина, можна було половиною майна, якщо двоє - четвертою частиною. Якщо не було дітей, а були батьки, то 3/4. Угоди можуть бути відмінені лише за взаємною згодою сторін».

58. Конституційніа кти Франції 1814 та 1830рр.

Хартія 1814 року була дарованою короле Людовіком 1. У ній містилися посилання на те, що вся вда зосереджувалася в особі короля. Вона повертала титули старому дворянству, Король отримав право жалувати дворянство на свій розсуд, Всі види власності були недоторкані, всі французи проголлошувались рівними перед законом, їм було гарантовано основні права. Король оголошувався верховним главою, військовокомандуючим. Міг оголошувати війну, заключати міжнародні договори, видавати укази. Виконавча влада належала королю, а законодавча здійснювалася палатою перів, депутатів та королем. Палата перів призначалася королем. Палата депутатів обиралася, але право голосу належало особам, старшим 30 років, що сплачували податок – 300фр., обиратися могли особи, що досягли 40 років, 1000 франків податку.

Король Луї Філіп видав хартію 1830 року, яка являла собою видозмінену хартію 1814 року. Була випущена преамбула про дарування хартії королем. Заборонялось введення цензури, право пропозиції законів належало королю, палаті перів і палаті депутатів. Для виборців 25 років, депутатів – 30.59. Друга республіка. Конституція 1848р.

В ній закріпилися інтереси консервативної французької буржуазії. Вона не містила положень про природні права людини, зате був набір соціальних декларацій. Так в конституції зазначалося, про введення більш справедливого озподілу обов.язків. Вона брала на себе завдання забезпечити існування громадян, підшукувати їм роботу, тощо. Конституція двояко закріплювала капіталістичний устрій. Сім.я, праця, громадський порядок визнавалися найважливішими завданнями республіки. Центральне місце було відведено президенту, він не залежав від парламенту, обирався на 4 роки, мав право внесення законопроектів, накладати вето, право помилування, призначав міністрів. Національні збори обиралися на 3 роки, таємним голосуванням, французами, що були старше 21 року. Державна рада призначалася на 6 років Національними зборами, до її компетенції входив розгляд законопроектів, контроль за адміністрацією, тощо.