Печать: 8 страниц на листе.

1. Предмет, завдання, методи вивчення курсу «Історія держави і права зарубіжних країн»

Історія держави і права зарубіжних країн - це суспільно-політична наука, зокрема історико-правова, бо безпосередньо пов’язана як із наукою історією, та із наукою про державу і право. Вона вивчає процеси становлення, розвитку, суть причини загибелі різних держав та систем права.

Завданнями є:

1. збір якнайбільшої кількості фактів, їх опис, оцінка;

2. вивчення історичних закономірностей розвитку держави і права.

Предметом ІДПЗК є питання виникнення, розвитку, функціонування держави та права країн, що в певні історичні епохи домінували і втілили найбільш характерні риси державності даного історичного часу та певного регіону. Предметом аналізу є зміст правових процесів, що відбулися у певному часі та просторі, причинно-наслідкових зв’язків державно-правової історії, а також певні особливості, притаманні державно-правовому досвіду окремих народів.

Методи ІДПЗК – це сукупність прийомів, способів, шляхів та принципів, за допомогою яких вивчають цю дисципліну.

1. діалектичний метод (ДіП вивчення в розвитку, в русі);

2. системно-структурний метод (виявляються елементи, що забезпечують єдність системи);

3. порівняльно-історичний;

4. статистичний метод;

5. логічний (опирається на аналіз, індукцію, дедукцію);

6. культурологічний (аналізує явища в контексті цінностей цивілізацій);

7. метод екстраполяції ( поширення висновків, зроблених щодо однієї частини явища на іншу).

2. Джерела історії держави і права зарубіжних країн

До джерел ІДПЗК належать:

• пам’ятки права певної епохи чи країни – закони, кодекси, конституції, інші офіційні документи (Закони Хамурапі (ХVIII ст.. до н.е.); Закони ХІІ таблиць (Vст. до н.е.); Закони Ману (ІІ ст. до н.е.) тощо);

• історичні трактати, археологічні дані, що певною міою розкривають процеси виникнення та розвитку держави і права;

• конкретні наукові, публіцистичні дослідження вчених Англії, Німеччини, Франції, Росії та інших країн, присвячені загальним чи окремим проблемам держави та права різних країн світу;

• здобутки археологі.

• результати діяльності різноманітних шкіл права, таких, як: 1) історична школа права у Німеччині (Савіньї, Пухта); 2) соціологічна школа права (Холмс); 3) позитивістська школа права (Конт, Дюрінг, Спенсер).

3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

За основу поділу на епохи беруться важливі цивілізаційні, історико-політичні й економічні чинники.

1.Період Стародавнього світу (IV тис. до н.е. –Vст. н.е.): а) ідп рабовласницьких країн Давнього Сходу;

б) доба античності: Греція,Рим (1 тис.до н.е. – 5 ст. н.е.)

2. ідп середніх віків (V – XVII-XVIII)

3. ідп нового часу (XVII-XVIII - 1918)

4. ідп новітнього часу (1918 – 2010)

Періодизація історії за часів СРСР:

1. Рабовласницький

2. Феодальний

3. Капіталістичний

4. Соціалізм => комунізм

Розвиток історії за Левом Гумільовим:

1. Початковий стан етносу.

2. Пасіонарне пробудження.

3. Пасіонарний підйом (інкубаційний період, оформлення етнічної системи).

4. Перехідна фаза.

5. Акматична фаза.

6. Надломю

7. Перехід до інерційної фази

8. Фаза інерції.

9. Фаза обскураії.

10. Перехід до меморіальної фази.