34. Правова природа західно-європейського феодалізму

Феодалізм – соц система, яка існувала тільки в Зх. Європі в епоху Середньовіччя, хоча окремі риси феодалізму можна виділити у інших регіонах світу, у різні епохи. В основі феодалізму – міжособистісні відн між: васалом і сеньйором (феодал, землевласник); підданим і сюзереном (верховний сеньйор); селянином і землевласником. Феодалізмі притаманна станово-ієрархічна нерівність закріплена правом, рицарська організація. Ідеологічною і моральною базою феодалізму стало християнство. Формується феодалізм після розпаду Римської імперії у V ст. і розцвітає в ХІІ-ХІІІ ст. Існували такі етапи: 1.Раньофеодальна монархія (феодальна курія, зїзди феодалів); 2. Станово-представницька монархія (обмежена); 3. Абсолютна монархія.

Ознаки феодалізму: панування натурального господарства, особиста залежність селян від землевласників, наділення безпосереднього виробника засобами виробництва та землею. Територія держави поділялася на володіння, які називали по-різному: у кожному з них був свій правитель. Існували такі форми повинності: відробітна рента(панщина), продуктова рента(натуральний оброк, податок), грошова рента. Вплив товарно-грошових відносин змінював правове становище різних верств населення. До 14 ст. зникли майже усі феодально залежні селяни. Основна маса селян була вільною і платила тільки грошову ренту. Як і раніше, найважливішою верствою населення вважалося духовенство, але воно мало жити за законами королівства, а не за своїми. Воно отримувало десятину селян, зберігало свій податковий та судовий імунітет. Воно було звільнене від будь-яких повинностей на користь короля. Дворянство, як другий стан суспільства, було закритим і спадковим. Головним його привілеєм було право власності на землю (тримали в своїх руках разом зі церквою 80% усіх земель), особливі судові привілеї, звільнення від сплати податку, обов’язкова служба (військова) королю. Міщани та селяни – не користувались якимись особист чи майн правами і були єдиним податковим станом.

35. «Велика Хартія Вольностей» 1215 р.

15 червня 1215 під натиском повсталих проти нього баронів, до яких згодом приєдналися також лицарі та городяни, англійський король Іоан Безземельний скріпив своєю печаткою Велику хартію вольностей (Magna Carta), 63 статті якої гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів.

Хартія захищала феодалів від великих поборів. Було передбачено захист вотчинних судів від королівських судів. Стосовно лицарів, то згідно Хартії барони відмовлялися брати від своїх васалів поборів без їх згоди на те і не мали права змушувати їх виконувати повинності у більшому розмірі, ніж ті, що передбачені законом. У Хартії закріпилося право купців вільно виїздити і в’їжджати в Англію. Вільним селянам було обіцяно не обтяжувати їх великими поборами. Закріплювався принцип рівності перед судом(ст. 39). У випадку порушення королем Хартії, баронам дозволялося вдаватися до силового примусу. В Хартії, вперше в історії було закріплено право народу на повстання, на революцію, на опір гніту.

Велика Хартія вольностей була підтверджена королем Генріхом ІІІ в 1225 p. і остаточно Едуардом І в 1297 році. Разом з тим, зміст Великої Xapтії вже в XIII ст. піддався суттєвим змінам.

Нa момент прийняття Хартія відповідала, насамперед, інтеpecам баронів. З 63 статей Xapтії, що регулювали відносини англійського монарха з його підданими, 30 виражали інтереси баронів, 7 – pицapствa і фрігольдерської верхівки, 3 – городян.