- •1 Поняття римського права.
- •2. Система римского права
- •3. Предмет римського права
- •4. Періоди розвитку римського права.
- •5. Рецепція римського права
- •6. Роль та значення римського права для сучасного юриста.
- •1.Поняття та види джерел права
- •2. Звичаєве право та закон
- •3. Едикти магістратів
- •5.Кодифікація римського права
- •1.Виникнення суду
- •2 Загальні поняття про легісакційний, формулярний та екстраординарний процеси.
- •3.Поняття та види позовів
- •4 Особливі засоби преторського захисту.
- •5. Позовна давність
- •1.Суб'єкти права
- •2.Правовий статус римських громадян
- •3.Правовий статус латинів.
- •4.Правовий статус перегринів.
- •5.Правове становище рабів
- •6.Правовий статус вільновідпущеників
- •8.Юридичні особи
- •1.Поняття та види сім'ї
- •2.Поняття та види шлюбу.
- •3.Правові відносини подружжя.
- •4.Правові відносини батьків та дітей.
- •2.Класифікація речей: речі в обігу та вилучені з обігу; манципні та неманципні; родові та індивідуальні; речі споживчі та неспоживчі;
- •3.Класифікація речей: подільні та неподільні; речі прості, складні та складені; плоди; речі тілесні та безтілесні.
- •2.Правові наслідки визнання набувача речей добросовісним і недобросовісним.
- •3.Встановлення та припинення володіння.
- •4.Захист володіння.
- •1.Поняття та зміст права власності.
- •2.Види власності.
- •3.Спільна власність.
- •3.Ємфітевзис і суперфіцій.
- •3.Право застави (заставне право)
- •2.Виникнення зобов’язання.
- •3.Сторони в зобов’язанні.
- •4.Виконання зобов’язань та відповідальність за невиконання або неналежне їх виконання.
- •5.Гарантії виконання зобов’язання.
- •6.Припинення зобов’язання.
- •Договір. Загальні положення
- •1.Поняття і види договорів.
- •2.Умови дійсності договорів.
- •3.Зміст договору.
- •4.Укладення договору.
- •Окремі види договорів
- •1.Вербальні договори.
- •2.Літеральні договори.
- •3.Реальні договори (позика, позичка, зберігання).
- •4.Консенсуальні договори (купівля-продаж; найму речей, робіт, послуг; доручення; товариства).
- •5.Безіменні контракти та їх види.
- •6.Пакти та їх види.
- •1.Загальні положення про спадкування.
- •2.Спадкування за ius civile
- •3.Спадкування за преторським правом (bonorum possessio).
- •4.Спадкування за заповітом.
- •5.Спадкування за законом.
1.Поняття та види джерел права
Ефективність функціонування державного механізму безпосередньо пов'язана з існуванням та дією правовиховних засобів регулювання суспільних відносин. Одним із правових засобів є джерела права, які у сукупності складають цілісну і взаємопов'язану систему. Перш ніж аналізувати різні джерела права, необхідно розглянути співвідношення понять «форма права» і «джерело права».
Під формою права треба розуміти організацію власного змісту, способи його існування, прояву, впорядкування та функціонування. Розрізняють внутрішню та зовнішню форми права. Під першою розуміють систему права, структуру змісту або систему права та його структуру, а під зовнішньою — джерела права.
Сучасна юридична література поняття «джерело права» визначає у декількох аспектах.
1) Джерело права визначається як джерело виникнення права як соціальної категорії. У значенні джерел права характеризують пам'ятки історії, літописи, судові справи та звичаї, що існували історично, мають юридичний зміст та визначають основні напрями становлення права конкретної держави. Наприклад, Руська правда, Закони Ману.
2) Джерело права у генетичному розумінні характеризують як умови формування права, тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права. Фактори, що обумовили появу права, поділяють на матеріальні (потреби суспільства, обумовлені соціально-економічними потребами його розвитку) і ідеологічні (система уявлень суб'єктів про те, яким має бути право).
3) Джерело права у юридичному значенні визначають як спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (котрі є підставою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релігійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика).
4) Джерело права — це діяльність суб'єктів суспільних відносин, в результаті якої реалізуються їх потреби і задовольняються інтереси.
У юридичній науці існують різноманітні підходи до визначення класифікації джерел права. Оскільки предметом нашого вивчення є джерела права у юридичному значенні, необхідно зазначити, що історично першим джерелом права був правовий звичай, процес виникнення якого безпосередньо пов'язаний з виникненням держави. У первісному суспільстві людина діяла певним чином в силу зовнішніх обставин, а періодичне повторення таких дій протягом тривалого часу призвело до виникнення звичаю діяти саме таким чином. З поступовим ускладненням суспільних відносин звичай набуває характеру правила поведінки, якого дотримуються всі члени певної соціальної групи в обов'язковому порядку.
Особливістю даних норм є те, що вони не встановлюються рішенням органів держави, а виникають в результаті багаторазового застосування протягом століть, закріплюють людський досвід у свідомості людей і входять в звичку, існуючі у вигляді соціальних норм. Дане джерело права з'явилося на ранніх етапах розвитку держави і права, у так званих полісах — містах-державах і було спрямоване на регулювання сімейних, шлюбних, господарських, майнових відносин. Про важливу роль звичаїв у формуванні правових систем країн стародавнього світу свідчить те, що перші закони цих країн — це зведення звичаєвих правил поведінки (Закони XII таблиць, Закони Ману, Руська правда).
Поява соціальної нерівності, протилежних інтересів призводить до порушення звичаєвих правил поведінки окремими індивідами. Тому досягти обов'язкового виконання звичаїв можна було лише надавши їм захист з боку держави шляхом санкціонування (визнання). Відповідно, на відміну від звичаїв, реалізація правових звичаїв забезпечується мірами державного примусу. Крім того, в результаті санкціонування державою звичай набуває загальнообов'язкового характеру щодо виконання, що означає можливість не лише його поширення на всіх суб'єктів, а й гарантування його виконання з боку держави.
Виділяють дві форми санкціонування звичаю: посилання на нього у статті закону (так, у п. 1 ст. 19 Цивільного кодексу Російської Федерації зазначається, що громадянин набуває і здійснює права та обов'язки під своїм іменем, що включає прізвище і особисте ім'я, а також по-батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю) або його визнання судовою, адміністративною практикою та використання як основи судового рішення. У таких випадках звичай набуває форми правового і забезпечується не тільки заходами суспільного впливу, а й можливістю примусу з боку держави.