3.Зміст договору.

Зміст будь-якого зобов'язання, і передусім договірного, визначений відомою тріадою: dare, facere, praestare (dare — в розумінні передати право власності на яку-небудь річ однією особою іншій; facere — «зробити», тобто виконати певні дії або утриматися від здійснення певних дій; praestare — «надати» річ у тимчасове користування або надати певні послуги). Зміст зобов'язання (договору) визначає відповідні права й обов'язки сторін: якщо сторони домовилися про здійснення будь-якого діяння, то у другої сторони виникає право вимагати його виконання, а перша має його виконати.

Елементи змісту договору поділяли на три види: істотні (необхідні), звичайні та випадкові.

Істотними були такі, без яких договір взагалі не міг існувати (наприклад, у договорі купівлі-продажу — товар, ціна). Кожний договір мав свої специфічні необхідні елементи, які об'єднувалися однією властивістю.

Разом з тим договір міг містити елементи, без яких він не втрачав юридичного значення. Наприклад, у той же договір купівлі-продажу включався пункт, який встановлював обов'язок продавця доставити товар у домівку покупця. Це не було безперечно обов'язковим. Такі елементи змісту договору називали звичайними. Крім них, за бажанням сторін у договір можна було включити елементи, які не були для нього необхідними і звичайними. їх називали випадковими (умови, строки).

Умова як чинник дійсності договору відрізняється від умови як випадкового елемента в договорі. В цьому разі умова розглядається в останньому значенні. Як випадковий елемент умова включається в договір тільки за бажанням сторін і є застереженням у договорі, що ставить його чинність в залежність від настання певної обумовленої в договорі події. При укладенні ще достеменно не відомо, настане ця подія чи ні, якщо настане, то договір набуває чинності або припиняє її. Якщо настання чинності договору зумовлено настанням цієї події, то така умова називається відкладальною або суспензивною. Наприклад, настання чинності договору купівліпродажу будинку залежить від переїзду продавця на проживання до іншого міста. Якщо продавець переїде до іншого міста, то договір набуває чинності, а якщо не переїде — договору немає. Прикладом відкладальної умови може бути здача в найм будинку до одруження сина.

Якщо ж чинність договору продовжується до настання обумовленої події, то така умова називається скасувальною, або резолютивною. При скасувальній умові договір набуває чинності відразу після його укладення і припиняє чинність з настанням цієї умови, а при відкладальній умові — набуває чинності тільки при настанні цієї умови.

Строк. Чинність договору може залежати від настання певного строку. Умови і строки подібні між собою. Відмінність полягає лише в тому, що умова може настати або не настати, а строк завжди настане, хоч може бути невідомим. Якщо настання строку зазначено точно — це певний строк (наприклад договір укладено на два місяці), а якщо ні — невизначений строк (наприклад, договір купівлі-продажу набуде чинності після того, як зійде сніг). Строки (як і умови) поділяються на відкладальні та скасувальні.

Договори, не обтяжені умовами і строками, називалися чистими.

Умова не повинна суперечити закону, моральності, добрим звичаям і має бути можливою до виконання.

Мета договору. Найближча мета, задля якої укладається договір, називалася каузою. Наприклад, покупець зобов'язується сплатити продавцю певну суму, щоб набути певну річ. Набуття речі і є найближча мета, заради якої укладався договір. Вона одночасно є матеріальною підставою укладення договору. Договори, в яких мету (causa) можна легко визначити, називали каузальними.

Однак не в усіх договорах кауза помітна. Є договори, сторони в яких не вказують мету, заради якої укладають договір (наприклад стипуляція). Такі договори ніби абстраговані від своєї мети і називаються абстрактними.