- •Господарський комплекс україни, його структура і трансформація в ринкових умовах
- •Сутність і особливості господарського комплексу України.
- •Населення і зайнятість.
- •7.1. Сутність і особливості господарського комплексу України
- •7.2. Населення і зайнятість
- •7.2.1. Сутність населення і його суспільні категорії
- •7.2.2. Розселення і демографічні процеси в реґіоні
- •7.2.3. Зайнятість і ефективність праці в реґіоні
- •7.3. Фінансова система регіону
- •7.3.1. Теоретичні засади регіональних фінансів
- •7.3.3. Регіональні і місцеві бюджети
- •7.3.4. Податки в системі регіональних фінансів
- •7.4. Оборотний капітал і природно-ресурсний потенціал реґіону
- •7.4.1. Оборотний капітал і оборотна функція
- •7.4.2. Джерела оборотного капіталу
- •7.5. Основний капітал та інноваційний потенціал реґіону
- •7.5.1. Сутність основного капіталу і його оборот
- •7.5.2. Технічний рівень виробництва в реґіоні
- •7.5.3. Основи інноваційного потенціалу реґіону
- •7.6. Трансформація економіки в ринкових умовах
- •Сутність регіональних міжгалузевих комплексів і їх структура.
- •Випуск регіонального продукту.
- •8.1. Сутність міжгалузевих господарських комплексів і їх структура
* Рівень безробіття — відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення (живої праці) або до працездатного населення працездатного віку.
Економічно активне населення згідно з концепцією праці — це населення обох статей віком 15 — 70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію праці для виробництва товарів та послуг. До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), та безробітні (у визначенні МОП).
Економічно неактивне населення (поза живою працею) — особи, які не можуть бути класифіковані як "зайняті" або "безробітні".
До складу цієї категорії населення зараховані: >учні та студенти; > пенсіонери; У особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; У особи, які зневірились знайти роботу; У інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але неготові взятися за неї найближчим часом.
♦ Втрати робочого часу — це час, який можна було використати для роботи, але нсвідпрацьований через неявку з дозволу адміністрації (ураховуючи неявки з ініціативи адміністрації), прогулів та страйків.
Продуктивність і ефективність праці. Для визначення ефективності використання зайнятої праці можна скористатися формулою виробничої функції:
ОМ = Р(Т,К).
Якщо припустити, що у виробництві продукту Оц беруть участь лише зайняті працею протягом робочого часу ґ, то формула виробничої функції буде така:
йч = ткЧті,
де 2 — фізична кількість виробленої продукції; ц — ціна одиниці продукції; Тк — чисельність зайнятих; с\т — продуктивна сила одного зайнятого; і — час праці.
Обсяг виробленої продукції Оц є продуктивною силою усіх зайнятих у національній економіці Тк — (аналогічно на підприєм-
стві, у регіоні тощо) за час праці і при продуктивній силі одного зайнятого qm.
Продуктивна сила одного зайнятого вимірюється двома методами.
т> Визначають продуктивність праці одного зайнятого як відношення обсягу виробленого продукту Qu до чисельності зайнятих
чтч = QW тк і.
Величина с]тц означає кількість виробленої продукції одним зайнятим за одиницю часу праці І. Величина дтц зростатиме за умов:
*=> якщо Оц незмінна, а Тк або t зменшуються;
■=> якщо темпи зростання Оц вищі, ніж темпи зростання Тк;
О якщо зростає продуктивна сила зайнятих qm (це можливо при зростанні капіталоозбросності одного зайнятого).
-> Визначають трудомісткість одиниці продукції т як відношення чисельності зайнятих Тк за час праці до обсягу виробленої продукції Оц:
mq = TrtlQu.
Величина m характеризує кількість праці, яка затрачена за одиницю часу t, і міститься в одиниці продукції дщц вартістю 1 гривня.
Ефективність використання живої праці характеризуватиметься:
^ за першого методу — зростанням продуктивності праці одного зайнятого сітц за одиницю часу праці t;
Ч> за другого методу — зменшенням кількості праці під — в одиниці продукції дтц вартістю І гривня.
Обидва методи важливі, оскільки перший визначає кількість
виробленого продукту одним зайнятим, другий кількість праці
в одиниці продукції.
7.3. Фінансова система регіону
Фінанси є неодмінним атрибутом організації підприємницької діяльності, управління регіоном, державною і зовнішньоекономічною діяльністю усіх суб'єктів ринку. Управляти економічною
— 221
системою будь-якого рівня організації, у тому числі регіоном — це управляти насамперед фінансовими потоками. Необхідність фінансів зумовлена потребами товарного виробництва, дією закону товаровиробництва і закону товарообміну, національними інтересами держави, інтересами регіону, підприємств і населення. Фінанси регіону є складовою частиною фінансів держави. Базою формування регіональних фінансів є доходи і прибутки підприємств та населення, що розміщені і проживають у регіоні.
7.3.1. Теоретичні засади регіональних фінансів
Однією з важливих передумов фінансової і ринкової трансформації в Україні є фінансова самодостатність регіонів в особі підприємств, що в них розміщені та органів місцевого самоврядування. Європейська Хартія про місцеве самоврядування передбачає його відокремленість від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на нього функцій в межах своєї компетенції. Фінансова сторона економічної самодостатності регіону є визначальна. Від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їхні реальні владні функції. Не можна бути справді, а не формально самодостатнім, будучи залежним фінансово, наприклад від держави.
Теоретичні засади формування регіональних фінансів групуються на загальній методології фінансів. Ефективне управління регіоном означає створення ефективних регіональних фінансів.
* Регіональні фінанси — сукупність відносин, які виникають у регіоні з приводу створення регіональної валової доданої г вартості і формування на її основі бюджетних доходів місцевої влади, держави, підприємств і населення регіону.
Основним елементом фінансів є гроші Г, за допомогою яких оцінюють вартість: праці Ткцт = Гш, основного капіталу Кпцк = Гк, оборотного капіталу 00ц0 = Г(); валового випуску: Оц = Г в регіоні і т. д.
Кожен елемент продуктивних сил є товаром і має вартість на ринку, перетворюючись у процесі обміну на гроші: = Г/ц. Товар і гроші перебувають у постійному обороті. Власники прода-
ють свій товар, споживачі платять за нього гроші. У процес обороту залучені праця, засоби виробництва, матеріально-сировинні ресурси, готова продукція, послуги та еквівалент їхньої вартості -гроші (рис. 7.1). Від швидкості обороту елементів продуктивних сил залежить обсяг валового випуску продукції:
Ом = Р(00ц0у).
Чим більше залучено оборотного капіталу 0оц0 і чим більша його оборотність V, тим більшим є валовий випуск регіонального продукту.
Регіональний ринок чинників виробництва
рух грошей у регіоні
Домашні господарства регіону
рух грошей у регіоні
Регіональний ринок товарів і послуг
рух товарів у регіоні
Рис. 7.1. Схема обороту товарів і грошей в регіональній економіці
Швидкість обороту залежить від організації механізму оборотності товарів і грошей, економічної та грошової політики держави, податкової системи, стимулювальної системи, які сукупно утворюють систему фінансів.
У межах регіону і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають регіональних і національних ознак. Вони втілюють сукупність регіональних і національних відносин, за допомогою яких розподіляються валовий регіональний і національний продукт і валова регіональна та національна додана вартість для утворення і використання грошових фондів, маючи на меті розширеного відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури та піднесення рівня життя людей.
рух товарів у
регіоні
Підприємства регіону