1.Питання.

Соціальні права людини як правило досліджуються в контексті загальної теорії прав людини. В цьому плані зовсім невипадково, що теорія прав людини розглядається як відносно самостійний напрям досліджень в юридичний науці. до визначення поняття соціальних прав людини і громадянина, можна сказати, що в

формально-логічному відношенні поняття прав людини виступає родовим по відношенню до соціальних прав. Це означає, що останні також можуть бути описані як «можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність та свободу діяльності в усіх сферах суспільного життя» [3] або ж як «закріплені в Конституції і гарантовані державою можливості кожної людини і громадянин вільно і самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і суспільних інтересах»

Як приклад можна навести дефініцію соціальних прав Ж.Пустовіт, яка характеризує їх як «можливості людини володіти, користуватися та розпоряджатися певними благами та послугами, наданими суспільством і державою,а також набувати їх в порядку, межах, формах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» соціальні права людини часто досліджують як прояв і деталізацію невід’ємного права людини на гідне життя. Зокрема, на думку російського дослідника Ю. Дмитрієва у сучасних умовах розвитку демократичних держав соціальні та економічні права повинні розглядатись як спосіб

забезпечення фундаментального права людини і громадянина на гідне життя і являють собою комплексний

конституційно-правовий інститут, що є невід’ємним елементом конституційно-правового статусу людини і

громадянина, а також однією з найважливіших основ конституційного ладу країни [9]. Однак, попри цілий ряд спільних ознак з іншими правами людини, соціальні права мають свою специфіку. Як вказує В. Шаповал, закріплення в чинних конституціях соціальних прав людини супроводжуються цілим рядом нормативних приписів, які накладають на державу обов’язок щодо здійснення певної позитивної діяльності, спрямованої на реалізацію того або іншого соціально-економічного права [10]. Також само про специфіку соціальних прав засвідчує й те, що в теорії прав людини їх відносять до прав другого покоління (на думку Д. Мутагірова, це такі права як: право на працю, її гідну винагороду, право на захист від безробіття, право на рівну винагороду за працю рівної цінності, право на житло, право на відпустку, право на певний необхідний для фізичного і психічного здоров’я стандарт життя, право на покращення умов життя, право на гідний рівень життя, право наохорону сім’ї, право на соціальне забезпечення, право на освіту, право за захист творчої діяльності, право на страйк і право на вільний вибір професії [11]), які мають цілий ряд відмінностей від прав, що належать до інших поколінь. Ключовою відмінністю соціальних прав людини є те, що вони можуть реалізовуватись за наявності декількох умов.

По-перше, соціальні права людини – це насамперед права, які виникають в результаті взаємодії людини і

держави, коли вони спільно діють з метою досягнення певних соціальних стандартів. Тому ці права

передбачають не стільки обов’язок держави утримуватись від тих чи інших дій, а навпаки – її обов’язок створювати належні умови для соціального розвитку людини, її соціального захисту і соціальної безпеки.

Забезпечення соціальних прав людини пояснюється тим, що завдяки йому підвищується рівень добробуту населення, досягається соціальна злагода, створюються умови для покращення умов праці, відпочинку тощо.

По-друге, соціальні права та ступінь їх забезпечення чітко корелюють з рівнем економічного розвитку

держави, а також з її об’єктивною спроможністю здійснювати соціальну допомогу людині у всіх випадках, коливона на це потребує.

Закону України «Про державні соціальні стандарти тадержавні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року.

соціальні гарантії та їх забезпечення чітко пов’язані з економічним станом країни, можливостями використання достатніх бюджетних коштів в соціальних цілях. Адже, якщо держава не в змозі здійснювати фінансове забезпечення надання державних соціальних гарантій, то і самі ці гарантії втрачають свій реальний зміст, стаючи не більш як формально-юридичними приписами, які не можуть бути реалізовані на практиці.

Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна

допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній

життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і

особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а

також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Соціальне обслуговування включає в себе: соціально-

побутові послуги, психологічні послуги, соціально-педагогічні послуги, соціально-медичні послуги, соціально-економічні, юридичні послуги, послуги з працевлаштування, послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, інформаційні послуги.

По-третє, соціальні права людини для своєї реалізації вимагають на наявність комплексного і

розгалуженого законодавства, яке чітко регламентувало всі процедури, які пов’язані із наданням соціальної

допомоги, здійсненню соціального захисту і соціального забезпечення.

Соціальних прав людини - вони фіксують передбачені міжнародним правом і національним законодавством можливості людини щодо забезпечення особистого та сімейного добробуту, здоров’я, гідності, освіти, соціального забезпечення та захисту і реалізуються в процесі взаємодії держави, яка є активною в соціальному плані держави при достатньому рівні розвитку економіки, з людиною і громадянським суспільством. Як випливає з цієї дефініції, соціальні права людини складають невід’ємний елемент не тільки правового статусу людини, але й включені до системи міжнародного права та національних правових систем. До речі, на роль міжнародного права та міжнародно-правових актів на становлення національних правових систем в частині забезпечення соціальних прав людини вказує Дж. Донеллі.

«права людини → соціальні права → забезпечення соціальних прав → соціальна функція держави», ми можемо певно стверджувати, що дана держава є соціальною і правовою. Тобто зміст і спрямованість діяльності цієї держави визначається правами і свободами людини і громадянина, а також потребою у сприянні держави у забезпеченні прав людини.