5.Питання

Соц. забез. - система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забез. населення від соц. ризиків (хвороба, інвалідність, старість, безробіття тощо). Соц. забез. як суспільні відносини щодо матеріальної підтримки осіб, які зазнали соц. ризику, полягають у виплаті пенсій, допомог, наданні пільг і соц. послуг, в основі свого існування мають конкретні, визначені законодавством обставини (дії), а учасниками таких відносин виступають, крім того, спеціалізовані страхові фонди, держ. органи, комунальні та приватні заклади, що покликані надавати допомогу та догляд таким особам. Такі відносини не можна визначати лише з огляду на соц. ризики, які лежать в основі виникнення у особи права на соц. забез. Фактично такі відносини матимуть місце при здійсненні (реалізації) особою цього права на соц. забез.

  Право соціального забезпечення – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини з матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику.

Право на соціальнезабезпечення — одне з природних прав людини, щообумовлене ходом розвиткулюдини в суспільстві, визнанесвітовимспівтовариством і закріплене в таких міжнародно-правових актах, як Загальнадекларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейськасоціальнахартія.    КонституціяУкраїнивстановила право громадян на соціальнийзахист, у тому числі й на соціальнезабезпечення.    Відповідно до КонституціїУкраїнисоціальнийзахистбазується на соціальномустрахуванні і соціальномузабезпеченні.    Право на соціальнийзахист є центральнимсоціальнимконституційним правом. За КонституцієюУкраїни (ст. 46), це право включає право на забезпеченнягромадянуразіповної, частковоїаботимчасовоївтратипрацездатності, втратигодувальника, безробіття з незалежнихвід них причин, а також у старості та в іншихвипадках, передбачених законом.    Поряд з детальнимвизначенням права на соціальнийзахист у Конституціїзакріплена система йогогарантій. Це право гарантуєтьсязагальнообов’язковимдержавнимсоціальнимстрахуванням за рахунокстраховихвнесківгромадян, підприємств, установ і організацій, а такожбюджетних та іншихджерелсоціальногозабезпечення; створенняммережідержавних, комунальних, приватнихзакладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, іншівидисоціальнихвиплат та допомоги, що є основнимджереломіснування, маютьзабезпечуватирівеньжиття, не нижчийвідпрожитковогомінімуму, якийвстановлено законом. Система соціальногозахисту, відповідно до Конституції, маєдоситьскладну структуру, елементамиякої є пенсійнезабезпечення, соціальнестрахування, соціальнадопомога. Оскількисистемнийпідхідпередбачає, що будь-яка система складаєтьсязіструктурниходиниць, якіперебувають у стійкихвзаємозв’язках один з одним і не існуютьсамі по собі [13, с. 8], вважаємо за недоцільневключати до права на соціальнийзахист право на охоронуздоров’я, медичнудопомогу та медичнестрахування, яке визначене як окремий вид соціальних прав.    Зрозумітисутністьсоціальногозахисту як одного з конституційних прав можналише з урахуванням форм задоволення потреб громадянізспеціальнихфондів.    Є двіформизадоволення потреб громадян: індивідуальна та сумісна [13, с. 7]. Індивідуальна форма передбачаєнадання благ безпосередньо в розпорядження особи (пенсії, допомоги). Сумісна — відсутністьвиплатбезпосередньогромадянам (освіта, медичнеобслуговування).    Щостосуєтьсясоціальногообслуговування, то його не можнавважатиналежним до другоїформи, оскількивононадається за рахуноккоштів, щопризначаються для соціальногозахисту; обслуговування є додатком до грошового забезпечення. Тому соціальнеобслуговуваннявиконуєтісаміфункції, що і соціальнийзахист, і входить до системисоціальногозахисту.    Соціальнийзахистмає ряд ознак. По-перше, це система суспільнихвідносин, яка призначена для задоволенняособистихматеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілузіспеціальнихфондів. По-друге, соціальнийзахистздійснюється державою за рахуноккоштівсуспільства. По-третє,коштинадаютьсязамістьзаробітної плати або як додаток до неї у випадках, передбаченихзаконодавством, у разівтратичизниженнязаробітку, додатковихвитратабонеможливостіпрацевлаштування.    Соціальнийзахистмає на метідати кожному члену суспільства, незалежновідсоціального статусу, національноїаборасовоїприналежності, можливістьвільногорозвитку, реалізаціївласнихздібностей, а такожпідтриманнястабільності в суспільстві, тобтозапобіганнясоціальнійнапруженості, яка виникає через майнову, расову, культурну, соціальнунерівність та виявляє себе у страйках, актах громадянськоїнепокори, сутичкахміжпевнимигрупаминаселення.    Заходи соціальногозахистумаютьподвійнуспрямованість [10, с. 80]. В одних випадках вони покликанінадаватипасивнупідтримкутим членам суспільства, які з певних причин опинились у скрутномустановищі. Пасивнапідтримканадається у виглядісоціальноїдопомоги — допомогисуспільстваособіабосім’ї, яка не маєдостатніхзасобів до існування. Соціальнадопомога за своєюсуттю є адресною, тому щонадаєтьсялишетим, хтоїїпотребує. Соціальнийзахист на засадах адресності є загальноприйнятою практикою в країнахЗахідноїЄвропи. Через соціальнудопомогусоціальнийзахиствиконує свою лікувальну, реабілітаційнуфункцію, яка полягає в тому, щобдопомогти людям, котріпотрапили в скрутнужиттєвуситуацію, вберегтисявідзубожіння.    Проте не меншважливими є заходи, спрямовані на запобіганняситуаціям, якізагрожуютьдобробутулюдини, та на стимулюванняактивності особи. Соціальнийзахистздійснює свою превентивнуфункцію шляхом захисту особи та їїсім’ївідутрати доходу у разібезробіття, старіння, хворобиабосмерті та поліпшенняїїдобробуту через соціальнестрахування.    Отже, соціальнийзахистмістить як пасивні, так і активні заходи підтримкидоходів. Пасивними заходами є соціальнадопомога, активними — соціальнестрахування.    Таким чином, соціальнийзахист — це система суспільнихвідносин, призначена для задоволенняматеріальних потреб громадянізспеціальнихфондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати працічи як доповнення до неї у випадках, передбаченихзаконодавством, з урахуванням трудового стажу громадянчисоціального фактора або без урахуванняцихобставин.    Соціальнезабезпеченняможнавизначити як організаційно-правовудіяльністьдержави, спрямовану на матеріальнезабезпеченняосіб, які не маютьвиходу на ринокпраці, не застраховані в системізагальнообов’язковогосоціальногострахування, зазналисоціальногоризику, внаслідокчоговтратилиздоров’я та (або) засоби до існування і не можутьматеріальнозабезпечити себе та своїхутриманців. Суттюсоціальногозабезпечення є діяльністьдержавищодонаданняособігарантованого законом мінімумузасобів до існування для забезпеченнядостатньогорівняжиття.    Юридичниймеханізмзабезпечення права на соціальнийзахистздійснюється за допомогоюсамостійноїгалузі права — права соціальногозабезпечення.    Право соціальногозабезпечення — це система правових норм, якірегулюютьвідносинистосовнозабезпеченнягромадян у старості, у разінепрацездатності, відносини материнства та дитинства, державноїдопомогиокремійособічисім’ї, а такожпроцедурні та процесуальнівідносини.    Право соціальногозабезпечення як галузь права маєвідмітніознаки: особливий предмет регулювання й метод. Вартозазначити, що у сучаснійюридичнійлітературідаєтьсявизначення і третьоїознаки — зацікавленістьсуспільства у становленні й розвиткусистемиправових норм як галузі права.    Предметом прийнятоназивати коло одноріднихсуспільнихвідносин, якіможуть бути врегульованілишепевною системою правових норм [9, с. 5]. Отже, предметом правового регулювання права соціальногозабезпечення є три основнігруписуспільнихвідносин: майнові, управлінські, охоронні. Але значнемісцесеред них посідаютьмайновівідносини, пов’язані з наданнямфізичним особам різнихвидівсоціальногозабезпечення.    Основою суспільнихвідносин, яківизначають предмет права соціальногозабезпечення, є пенсійнівідносини та відносиниізнаданнядопомоги та соціальнихпослуг [6, с. 31]. Крімосновнихвідносинсоціально-забезпечувального характеру, до предмета права соціальногозабезпеченнявходятьпроцедурнівідносини, яківизначають порядок наданнярізнихвидівсоціальногозабезпечення, та процесуальнівідносинистосовновирішенняспорів з питаньсоціальногозабезпечення (йдеться про відносини, які не входять до предмета процесуального права). Безпосередньо належать до відносин предмета права соціальногозабезпеченнявідносинищодоздійсненнясоціальногострахування, формування і використанняПенсійного фонду і фондівсоціальногострахування, медичне й санаторно-курортнелікування, наданняпільг ветеранам війни й праці. Зазначенівищевідносинискладають предмет права соціальногозабезпечення.    Метод правового регулюваннявизнається другим критеріємрозмежуваннягалузей права. Кожнагрупавідносин, щовизначають предмет галузі права, вимагаєспецифічнихзасобів нормативно-правового регулювання, якіреалізуються у методі. Методом права соціальногозабезпечення є поєднаннякількохспособіврегулювання: влади й підпорядкування (один суб’єктвимагаєпризначенняпевного виду соціальногозабезпечення, а другий — зобов’язаниййогонадати); юридичноїрівності (жоденізсуб’єктів не створюєнових норм, а дієвідповідно до актів, прийнятихуповноваженими органами); дозволу (право вибирати той чиінший вид соціальногозабезпечення); наказу (щодоплатниківподатків); заборони (забороняєтьсявикористовуватикоштиПенсійного фонду не за призначенням).    Метод права соціальногозабезпеченнямаєсвоїособливості. Фізична особа як один ізсуб’єктівнаділяється не тількиправоздатністю, а й правом вимагатинадання конкретного виду забезпечення, а орган соціальногозахистунаселеннязобов’язанийнадатийого на умовах, встановлених законом. Цеосновна схема поведінкиучасниківсоціально-забезпечувальнихвідносин. Усі права й обов’язкисуб’єктівправовідносинвстановлені законом і не можуть бути зміненіугодоюсторін.    Визнаючи право соціальногозабезпеченнясамостійноюгалуззю права, слідвідмежовуватиїївідсуміжнихгалузей права — трудового, адміністративного, фінансового. Підставою для відмежування є різнісуспільнівідносини, якіскладають предмет різнихгалузей права, та ознаки, щохарактеризують метод. Основнавідмінністьвідносин, якірегулюютьсятрудовим правом, відвідносин, щоскладають предмет права соціальногозабезпечення, полягає в тому, щопершіпов’язані з трудовою діяльністюлюдини, а другі — ізсоціальнимзахистомнепрацездатних. У трудовихвідносинахучасниками є працівник і роботодавець, а в соціальномузабезпеченні — непрацездатнийгромадянин та орган соціальногозахистунаселення. Відносинисоціальногозабезпеченнявиникаютьпід час реалізаціїгромадяниномсвогоконституційного права на соціальнийзахист у разівтратипрацездатності. В межах трудовихвідносингромадянинреалізуєконституційне право на працю.    Міжтрудовим правом та правом соціальногозабезпеченняіснуєзв’язок та взаємодія. Їмвластиванаявність ряду спільних понять: страховий стаж, трудовекаліцтво, професійнезахворювання. Наявністьтрудовихвідносин у минуломучисьогодні, як правило, є підставою для отриманняпевного виду забезпечення і для встановленнядиференційованихрозмірівзабезпечення.    Адміністративне право забезпечуєорганізаційнізв’язки у відносинахізсоціальногозабезпечення. Але цізв’язки не тотожнівладниморганізаційнимвідносинам в адміністративномуправі.    За допомогою норм фінансового права забезпечуєтьсяфункціонуванняфондівсоціальногострахування (формуванняфондів, використаннякоштівтощо).