Регіональна економіка

Розділ 8. Міжгалузеві господарські комплекси і реґіональний продукт

господарському секторі зайнято 3 — 5 % від усіх працівників, які створюють 4 — 6 % валового національного продукту, повністю забезпечують власні продовольчі потреби і значну частину про­довольства експортують. Це свідчить, що в цих країнах розви­нута сфера послуг — понад 50 % ВНП та промисловість — 30 % ВНП. В Україні сільське господарство є однією з важливих сфер матеріального виробництва, але не забезпечує національних по­треб у продовольстві.

Сільському господарству властиві такі особливості:

основним засобом виробництва с земля, наділена родючістю;

$ росити і тварини водночас є і засобами, і предметами праці; для сільського господарства характерні природні цикли ви­робництва.

Сільськогосподарське виробництво потребує інституційних і економічних умов, які регулювали б відносини власності, забез­печували високоефективне виробництво і реалізацію продукції. Сільськогосподарські виробники повинні стати повноправними суб'єктами ринку.

8.2. Випуск регіонального продукту

Результативною ознакою виробничого функціонування праці і капіталу регіону є "випуск регіонального продукту", тобто об­сягу товарів, робіт і послуг для виробничого і соціального спо­живання. Його величина залежить від кількості і якості залуче­них у виробництво регіону праці і капіталу.

* Випуск регіонального продукту — вартість регіонально­го продукту, створеного протягом певного періоду всіма залученими чинниками регіонального капіталу.

Іншими словами, регіональний продукт — це сумарна вартість товарів, робіт і послуг, створених виробниками регіону за пев- ний період. Вартість випуску регіонального продукту містить вартість регіональних витрат, тобто вартість залучених основ- них чинників регіональної економіки. Випуск регіонального про- 262 —

дукту В розглядають як функцію регіональних витрат В*:

В=аР(В*),

або функцію задіяного регіонального капіталу. Аргументами функції, тобто витратами, є вартість праці зайнятих — Т, вартість основного капіталу — К, вартість оборотного капіталу — О, рівень технологій на даний момент, або постійна величина про­дуктивної функції — а, а їх взаємодія описується продуктивною функцією: Оу = аГ(Т,К), де v — коефіцієнт оборотності оборот­ного капіталу. Практично продуктивна функція є перетвореним рівнянням функції витрат: В = аР(0, у) або В — аР(Т,К).

8.2.1. Продуктивна функція реґіональної праці і капіталу

Сучасна технологія виробництва дає змогу спрогнозувати, який валовий випуск продукції можна отримати за певної кіль­кості праці та капіталу. Математично економісти виражають існуючу технологію, використовуючи продуктивну функцію, яка ілюструє, в який спосіб чинники реґіональної економіки визнача­ють обсяг випуску регіонального продукту, тобто розмір товарів, робіт і послуг за певний період. Офіційна статистика відстеж' процес виробництва і здійснює відповідні розрахунки.

Перша виробнича стадія створення реального регіонального багатства, яким є випуск регіонального продукту, у системі регіональних рахунків проходить графою "випуск" В = Оц. Отже, випуск регіонального продукту — це вартість створеного продукту протягом певного періоду, найчастіше за рік, що є наслідком ви­робничої діяльності одиниць-резидентів. Результат їх виробничої діяльності можна представити як продуктивну функцію:

В = а¥(Т,К).

Цей вираз засвідчує, що випуск регіонального продукту є функцією кількості праці та капіталу. Продуктивна функція є об'єктом реґіонально-економічного аналізу залучених чинників виробництва та створеного ними продукту, якими є:

ч> задіяна кількість працездатного населення Т = Т_кц_т;

^> задіяна кількість основного капіталу К = К ц ;

^> задіяна кількість оборотного капіталу О — О_кц₀.

Величина випуску В = <2ц перебуває у прямій залежності від їх кількості. Зміни кількості чинників виробництва, технології впливають на продуктивну функцію, тобто на валовий випуск Причому зміна кількості праці і кількості основного капіталу ма тимуть різний вплив на приріст валового випуску продукції їм підприємстві, у регіоні чи країні загалом. Відмінність полягає у тому, що приріст праці впливає на приріст випуску продукції без зміни продуктивності праці одного зайнятого, тобто екстен­сивно, а приріст основного капіталу впливає на приріст випуску продукції без зміни чисельності, але через зростання продуктив­

ності праці одного зайнятого, тобто інтенсивно.

У першому і другому випадку вартість оборотного капіталу О ц у процесі виробництва перетвориться на випуск продукту В = О^и^і, де v — коефіцієнт оборотності оборотного капіталу, а / — час обороту, або В = аТ(О,у). Тобто це є оборотна функція оборотного капіталу.

Екстенсивна продуктивна функція. Сутність її полягає у тому, що приріст випуску продукції АВ забезпечується лише приростом додаткової праці АГ:

В + АВ= аТ(Т + АГ, К).

Продуктивна функція праці буде залишатися відносно екстен­сивною і за відносного зростання продуктивності через збільшення основного капіталу, але за умови, що індекс приросту кількості праці і_т вищий за індекс приросту продуктивності праці одного зайнятого і_в: і_т> і_в.

Отже, приріст кількості зайнятих АГ неодмінно забезпечує при­ріст випуску АВ. Однак теорія макроекономіки стверджує, що екстенсивні продуктивні функції мають властивість зменшення величини віддачі. Іншими словами, кожна подальша однакова за величиною задіяна одиниця праці забезпечує меншу віддачу від попередньої:

АТ, +АТ₂ + АТ₃+ + АТ_п

АВ, > АВ₂ > АВ₃ > .... > АВ_п Приріст праці АГ є витрати, а приріст продукту АВ — реальна віддача приросту праці. Відношення АВ до АГ називають муль- типлікатором витрат, який характеризує зміну одиниці приро- сту продукту на зміну одиниці приросту праці. Позаяк кожна 264

подальша одиниця приросту праці дає меншу одиницю приросту продукту від попередньої, то мультиплікатор витрат за варті­сно буде зменшуватися від вартості одиниці приросту праці:

АВ/АТ< 1.

Це свідчить, що крива обсягу виробництва в екстенсивній ви­робничій функції розміститься у межах параметрів мультипліка-юра 0 < АВ/АТ < 1, тобто вона відображатиме зростання обсягу шіробництва пропорційно зростанню затрат чисельності живої праці (рис. 8.1).

аР(Т+ АГ К)

Т

Рис. 8.1. Екстенсивна виробнича функція

Особливість екстенсивної виробничої функції В + АВ = аР(Т + АТ, К) полягає в її схильності до збитковості, оскільки вартість одиниці створеного продукту одиницею затрат праці в = В/Т може бути менша від вартості затрат одиниці праці т: в < т. Кут нахилу кривої екстенсивної виробничої функції невеликий, а тангенс кута менший від одиниці. Відшкодування затрат може тривати довго. Найчастіше за такої виробничої функції підприємства банкрутують.

Інтенсивна продуктивна функція. На відміну від екстенсивної, інтенсивна виробнича функція має властивість зростання віддачі внаслідок зростання додаткової продуктивної сили одиниці заді-яного капіталу. За рахунок поліпшення якісних параметрів чин­ників виробництва — новітнього продуктивнішого устаткуван­ня, машин і верстатів, кваліфікованої праці зайнятих, інтенсив-

■265

них технологій тощо досягається зростання їх продуктивної сили і відповідно, зростання віддачі 'Тв=Тв1. Зміна обсягів вироб­ництва пропорційна зміні віддачі одиниці якісніших чинників ви­робництва та технології на зростання et. Це досягається за умо­ви, що кількість зайнятих залишається незмінним, або індекс при­росту зайнятих і_п менший від індексу приросту продуктивної сили одного зайнятого /',.: /'„, < /',

Тепер треба з'ясувати, якими засобами і ресурсами досягаєть­ся інтенсивна продуктивна функція, за якої кількість зайнятих не змінюється чи відносно зменшується, а обсяг виробництва, тоб­то валовий випуск В зростає. Для того скористаємося рівнянням продуктивної функції:

В = aF(T,K).

Насамперед треба з'ясувати, за рахунок якого чинника зро­стає продуктивна сила одного зайнятого в, тобто його потенцій­на спроможність виробляти більше продукції за одиницю часу, ніж за попередніх умов. Для цього ліву і праву частину рівняння поділимо на кількість праці Т, тобто розрахуємо продуктивність праці Я = B/T, Т/Т = 1 до уваги не беремо, тому що одиниця не вносить ніяких змін у показник обсягу виробництва (Т— величи­на постійна) і коефіцієнт капіталоозброєності к = К/Т (кількість основного капіталу, яка припадає на одного зайнятого). У на­слідку отримаємо продуктивну інтенсивну функцію одного зай­нятого в:

в = of (if).

Це рівняння засвідчує, що, маючи відносно постійну кількість зайнятих, зростання випуску регіонального продукту (валового випуску) можна досягти за рахунок зростання капіталовкладень, які приводять до зростання коефіцієнта капіталоозброєності од­ного зайнятого к. Підвищуючи рівень капіталоозброєності одно­го зайнятого, досягають підвищення продуктивної сили одного зайнятого е. Цю залежність можна описати такою рівністю:

В = Tat,

де t — час праці. Звідси:

в = В/Т,

якщо / прийняти за одну годину, один день, один місяць і т.д. 266

Розділ 8. Міжгалузеві господарські комплекси і реґіональний продукт Особливість інтенсивної виробничої функції полягає в тому, що зміна параметрів чинників виробництва К, є обернено про­порційна до зміни їх кількості праці Ті т. Якщо індекс продук­тивної сили, тобто віддачі одиниці задіяного капіталу, зростає на величину і_в, то на таку величину або зменшується потреба в капіталі за змінного валового випуску, або зростає валовий ви­пуск за незмінної кількості зайнятої праці. В аспекті економічно­го зростання інтенсивна виробнича функція має великі переваги над екстенсивною. В екстенсивній функції зростання затрат змен­шує прибутковість і спричиняє збитковість, в інтенсивній — зро­стання продуктивної сили зумовлює зменшення затрат вартості одиниці продукції і збільшення прибутковості. Мультиплікатор втрат АВ/АК> 1. Це свідчить, що крива обсягу виробництва роз­міститься з кутом нахилу понад 45°, а тангенс кута буде більший одиниці (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Інтенсивна виробнича функція

За інтенсивної виробничої функції можна отримати більший валовий випуск за меншої кількості залучених чинників вироб­ництва, здебільшого — за рахунок зростання продуктивної сили одиниці капіталу.

У господарській практиці навіть високо розвинутих країн пе­реважає екстенсивно-інтенсивна функція праці та капіталу, тоб­то зростання обсягу виробництва здебільшого досягається за рахунок залучення додаткової праці та капіталу, рідше — за ра-

267