- •Господарський комплекс україни, його структура і трансформація в ринкових умовах
- •Сутність і особливості господарського комплексу України.
- •Населення і зайнятість.
- •7.1. Сутність і особливості господарського комплексу України
- •7.2. Населення і зайнятість
- •7.2.1. Сутність населення і його суспільні категорії
- •7.2.2. Розселення і демографічні процеси в реґіоні
- •7.2.3. Зайнятість і ефективність праці в реґіоні
- •7.3. Фінансова система регіону
- •7.3.1. Теоретичні засади регіональних фінансів
- •7.3.3. Регіональні і місцеві бюджети
- •7.3.4. Податки в системі регіональних фінансів
- •7.4. Оборотний капітал і природно-ресурсний потенціал реґіону
- •7.4.1. Оборотний капітал і оборотна функція
- •7.4.2. Джерела оборотного капіталу
- •7.5. Основний капітал та інноваційний потенціал реґіону
- •7.5.1. Сутність основного капіталу і його оборот
- •7.5.2. Технічний рівень виробництва в реґіоні
- •7.5.3. Основи інноваційного потенціалу реґіону
- •7.6. Трансформація економіки в ринкових умовах
- •Сутність регіональних міжгалузевих комплексів і їх структура.
- •Випуск регіонального продукту.
- •8.1. Сутність міжгалузевих господарських комплексів і їх структура
Реґіональна
економіка
Розділ
6. Механізм
реалізації регіональної економічної
політики
собу — розумне управління. Керівник мусить бачити своє підприємництво, галузь, регіон, країну як систему залежних одиь від одного елементів, саме виживання чи успіх котрої залежить від неперервної взаємодії з довкіллям. Розумний керівник знає, що у зв'язку з високим рівнем взаємозалежності елементів організації, а також організації загалом і довкілля, проблеми рідко мають просте і неважке вирішення. Тут має виявлятися комплексний підхід, який передбачає:
^с> системний погляд на продуктивність; це означає, що поряд із процесом переробки необхідно розглядати вхідні величини, вихідні величини, а також будь-які чинники, що на них впливають, оскільки сам показник продуктивності с відношення вартості вхідних ресурсів до вартості вихідної продукції;
*Ь співмірність продуктивності з якістю продукції; це означає, що поряд з питаннями кількості продукції треба вирішувати питання її якості. А доісе висока якість прямо впливає на зни-зісення витрат за рахунок збільшення частки продукції, яку можна придбати, зменшення випадків повернення покупцями виробів з дефектами, зменшення обсягів Гарантійного ремонту та ін.;
% поєднання цінності продукції, її якості і продуктивності; під цінністю продукції розуміють функції відповідних експлуатаційних характеристик і ціни; саме цінністю визнана якість, тобто не можна знехтувати якістю, збільшуючи кількість продукції, бо це не приводить де? зростання її цінності;
% спостереження і аналіз ринку "вхід — вихід", оскільки на виході процесу виробництва чи переробки завжди є як позитивні, так і негативні результати: позитивні — якість товарів чи послуг, прибуток, зайнятість населення і ін., негативні — дефекти, витрати, безробіття, які небажані для суспільства, зменшення ризику неґативних результатів може викликати гармонійна взаємодія організацій, які виробляють комплектувальні, з організаціями, що використовують ці комплектувальні для випуску готової продукції;
% урахування впливу зовнішніх чинників на продуктивність, зокрема високу вартість енергії, жорстке урядове урегулювання, появи можливих економічних циклів, податкової політики, зростання сфери послуг, соціальних чинників, необхідності на-
громадження капіталу, характеру власності в економіці, міжнародної конкуренції;
\ зміну системи управління за спаду продуктивності; це означає, якщо завдання управління полягає у забезпеченні лідерства, необхідного для підвищення продуктивності праці і поліпшення чкості життя за часу безперервних змін, то це не може бути просто каталізатором, який змінює інші елементи, але сам при тому не змінюється; для того, щоби організація стала активною, а не консервативною, або такою, що просто адаптувалася до умов, треба змінити і систему управління; в умовах зростаючої конкуренції керівництво повинно усвідомити, що рішення, оптимальні вчора, сьогодні можуть бути анахронізмом.
Але це не означає, що треба робити зміни заради самих змін, підмовившись від принципів, які добре виявляли себе в минулому. Йдеться про те, щоб виявляти неефективні методи і змінювані їх на ефективні.
Управління продуктивністю. Забезпечення стабільно високої продуктивності торкається усіх функцій управління і зв'язаних ним процесів, тобто комунікацій, ухвалення рішень і забезпечення лідерства. Найважливішим для керівника є усвідомлення процесів і залежності оптимального рішення від конкретної ситуації. ('ам система управління за критерієм продуктивності враховує декілька важливих взаємопов'язаних блоків рішень:
планування і продуктивність, це — вихідний блок питань, в якому продуктивність розглядається як міра того, як використовуються конкретні ресурси для своєчасного виконання цілей, виражених через кількість і якість. Цей блок питань охоплює: Озавдання і цілі, зорієнтовані на продуктивність; ^перспективне планування за критерієм продуктивності; ^комплексне планування продуктивності;
організація і продуктивність; це — організаційний процес, за допомогою якого керівництво з'єднає в єдиний механізм трудові ресурси, матеріали, технологію, інформацію і людей для досягнення поставлених цілей. Безпосередньо з продуктивністю пов'язані такі елементи' організації: ^технологія переробки чи надання послуг; ^проектування робіт; ^структура організації; 1 > відповідальність;
мотивація і продуктивність передбачає урахування економічних, соціальних, моральних, духовних стимулів, які можуть позитивно впливати на продуктивність, зокрема: якість трудового життя; доплата праці і просування по службі; ^людський чинник в умовах високих технологій (гуманізація технології); ^контроль продуктивності; ^контроль якості;
організація зв'язку і продуктивність, яка враховує взаємозв'язок питань продуктивності і процесів обміну інформацією, ухвалення рішень і забезпечення керівництва, організація зв'язку передбачає: ^застосування інформаційних технологій; ^техніку зв'язку; ^зв'язок із зовнішнім середовищем; <=> зв'язок з людьми (комунікативність); ^ухвалення рішень;
лідерство і продуктивність. Саме поняття лідерство важко визначити чи змоделювати. Якщо така риса притаманна керівникові, то вона має великий вплив на продуктивність, позаяк їй вдається: ^ залучати робітників до управління і підвищувати якість рішень; ^впливати на неформальні організації і малі групи; ^виховувати дух колективізму; ^вдало управляти у стресових і конфліктних ситуаціях;
продуктивність на всіх рівнях організації, тобто для забезпечення стабільної продуктивності потрібні підтримка і участь у цій роботі зі сторони керівників усіх рівнів організації управління: <=>керівництво організацій; ^керівництво структурних підрозділів організації; ^керівництво виробничих груп, бригад та ін.
Управління продуктивністю праці нерозривно пов'язане з управлінням виробництвом загалом. Це два рівнозалежні процеси і повинні відбуватися паралельно. Якщо зростання продуктивності є певною мірою метою підприємства, то вдосконалення вироб
ництва є головним чинником досягнення цієї мети.
Господарський комплекс україни, його структура і трансформація в ринкових умовах
Q План викладу і засвоєння матеріалу:
Сутність і особливості господарського комплексу України.
Населення і зайнятість.
Сутність населення і його суспільні категорії.
Розселення і демографічні процеси в регіоні.
Зайнятість і ефективність праці в регіоні.
7.3. Фінансова система регіону.
Теоретичні засади регіональних фінансів.
Фінанси регіонального і місцевого самоврядування.
Регіональні і місцеві бюджети.
Податки в системі регіональних фінансів.
7.4. Оборотний капітал і природно-ресурсний потенціал регіону.
Оборотний капітал і оборотна функція.
Джерела оборотного капіталу.
7.5. Основний капітал та інноваційний потенціал регіону.
Сутність основного капіталу і його оборот.
Технічний рівень виробництва в регіоні.
Основи інноваційного потенціалу регіону.
7.6. Трансформація економіки в умовах ринку.
РОЗДІЛ 7
Господарство країни називають "національним господарством", "національно-господарським комплексом". Воно постає як господарська система, що сформувалася історично в певних територіальних (національних) межах. Основою формування і розвитку національно-господарського комплексу країни є її конституція і закони, які регулюють відносини виробництва, розподілу і спо-
'
■■ і -
205
живання. Чим глибше пізнані об'єктивні економічні закони, тим досконаліші закони держави, які регулюють економіку, оптималь
ніше сформовані та раціональніше розміщені по території країни
пропорції продуктивних сил.
7.1. Сутність і особливості господарського комплексу України
В економічній теорії національну економіку позначають різними ідентичними за змістом поняттями: "народне господарство", "національне господарство'", "суспільне господарство", "націонал ьна економіка".
Сутність національно-господарського комплексу України. Це господарська система, яка історично сформувалася у певних територіальних (національних) межах.
♦ Національна економіка — конституційно, економічно й
організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і
сфер діяльності людей, які характеризуються відповідною
пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обме
женій державними кордонами території.
Міжнародний поділ праці зумовив створення міжнародних ринків, покупцями і продавцями на яких є не стільки окремі виробники, скільки країни. Своєю продукцією на таких ринках вони представляють усю національну економіку, її структуру й обсяги виробництва, продукцію, а водночас суспільство, народ, націю, які це створили. Тим, наскільки економічна система задовольняє потреби власного суспільства і наскільки її продукція потрібна у світі, визначаються місце і роль суспільства, його гос
подарства серед інших суспільств.
Усі народи земної кулі розвивалися як окремі роди, общини, народності, нації, об'єднані територією, засобами виробництва, виробничими відносинами. Така економіко-територіальна спільність і стала основою національних традицій господарювання, національної мови, культури. Самобутність мови, побуту, куль
тури сформували самобутність господарювання. 206
Національну економічну систему характеризують:
^ ознаки національного суверенітету: ^незалежність; ^національна державність; ^суверенітет законотворчості; ^суверенітет виконавчої влади; ^> суверенітет господарської діяльності; ■=> суверенітет зовнішньоекономічної діяльності; ресурсо-виробничі ознаки: ^трудовий потенціал; ^науковий і техніко-технологічний потенціал; ■=> природно-ресурсний потенціал; ^національна власність;
^ господарсько-організаційні ознаки: ^національна фінансово-кредитна система; ^національна грошова одиниця; ^національна митна система; ■=> національна система управління і регулювання; ^національна транспортна система; ^національна виробнича інфраструктура;
^ товарообмінні ознаки: ■=> внутрішні ринки товарів, робіт і послуг; ^внутрішні ринки цінних паперів; ^система виходу на світові ринки.
Ознаки національного суверенітету утверджуються конституцією і законами країни, спрямованими на регулювання економічних, соціальних, політичних і міжнародних відносин.
Ресурсо-виробничі ознаки виявляються через ■=> фізично-якісні та ^економічні критерії оцінки продуктивних сил (табл. 7.1).
Господарсько-організаційні ознаки втілюються у національній системі обороту елементів продуктивних сил, національному економічному управлінні та регулюванні.
Національну систему обороту елементів продуктивних сил утворюють такі системи:
Ч> грошова — національна грошова одиниця, система грошового обігу;
Ч> фінансова — фінанси держави, підприємств, населення;
% кредитна -— кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.
Національне економічне управління і регулювання утворюють:
Ч> макроекономічне — процеси народонаселення, обсяг і структура виробництва національного продукту, пропорції ШЩі6нл(АЬ'-
207
но-господарського комплексу, індекси цін і курс національної грошової одиниці;
% регіональне — процеси зайнятості, діяльність місцевих бюджетних установ комунальної інфраструктури;
\ мікроекономічне — процеси формування обсягів і структури виробництва, забезпечення ефективності використання основного, трудового й обігового капіталів, реалізації продукції, отримання прибутків і виконання зобов'язань перед державним та регіональними бюджетами.
Товарообмінні ознаки виявляються у: > соціальній значущості продукту; > здатності задовольнити потреби людини; >якості товарів і послуг; Р-ціні одиниці товарів і послуг; > конкуренто- спроможності товарів і послуг на їх сегментах ринку; > спів- відношенні попиту і пропозиції на тих чи інших сегментах ринків. 208 -
Перелічені ознаки національної економічної системи, їхні показники визначають стан економічної системи країни.
Особливості господарського комплексу України. Господарський комплекс країни складають: населення і кількість зайнятих в економіці, основний і оборотний капітал, кількість підприємств, галузеві пропорції, обсяг і структура національного продукту. За даними 2005 р. чисельність населення складає 47 млн. осіб, зайнято в економіці 20,5 млн. осіб, кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств — 1,07 млн. одиниць, доходи населення — 370, 6 млрд. грн., оплата праці найманих працівників — 120 млрд. грн., вартість оборотного капіталу — понад 400 млрд. грн., вартість основного капіталу — 999 млрд. гри., валовий внутрішній продукт — 424,7 млрд. грн.
Національна економічна система України має галузеву систему організації виробництва та управління.
Ф Галузь економіки — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці.
Галузева структура економіки відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. Це дає змогу аналізувати міжгалузеві пропорції і зв'язки, ефективність і динаміку виробництва. Сфери діяльності та галузі виробництва об'єднують у групи: сфера виробництва:
^> промисловість, сільське господарство, будівництво, де створюються натуральні цінності;
■=> транспорт і зв'язок, обслуговування натурального виробництва, тобто забезпечення доставки матеріальних цінностей споживачам;
■=> торгівля, матеріально-технічне постачання, громадське харчування, заготівля, тобто продовження процесу виробництва і створення приросту доданої вартості;
сфера послуг:
житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення;
о освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове
обслуговування; О органи управління і оборони;