невиробничих фондів, запровадження інноваційних технологій, підготовку висококваліфікованих кадрів тощо. Збільшуючи об­сяги капіталовкладень в основні фонди, виробники намагаються запроваджувати у виробництво продуктивніші технічні засоби і технології, форми виробництва і нові види продукції, які вплива­ють на зростання капіталоозброєності одного зайнятого. Це, своєю чергою, підвищує продуктивну силу зайнятих, а точніше, їхню продуктивність праці, що приводить до зростання обсягів виробництва продукції не лише за незмінної чисельності зайня­тих, а й за її скорочення.

7.5.1. Сутність основного капіталу і його оборот

До нього відносять будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання (робочі, силові машини та устаткування, вимірювальні, регулювальні прилади, пристрої та устаткуван­ня, лабораторне обладнання, обчислювальну техніку), транс­портні засоби, інструменти, багаторічні насадження, робочу і про­дуктивну худобу тощо.

* Основний капітал — елементи продуктивного капіталу, вартість яких переноситься на продукти виробництва по­ступово.

За призначенням основний капітал поділяють на виробничий та невиробничий. До виробничого основного капіталу належить капітал, який неодноразово бере участь у матеріальному вироб­ництві, зношується поступово і переносить свою вартість на ство­рений продукт частинами (амортизаційні відрахування).

Основний капітал, який не бере участі безпосередньо у матері­альному виробництві, є невиробничим основним капіталом. До нього належать, незалежно від зарахування на баланс виробни­чих чи обслуговуючих підприємств і організацій, фонди житло­вого, комунального господарства, закладів охорони здоров'я, освіти, науки, культури, мистецтва, фінансових, кредитних, стра­хових установ, органів управління і оборони, громадських об'єд­нань тощо.

Важливою особливістю основного капіталу є його здатність до економічного обороту, який є безперервним, повторюваним процесом. 244

* Оборот капіталу — безперервно повторюваний кругоо-борот капіталу від моменту його залучення у виробницт­во до повернення у тій самій формі.

Економічний зміст обороту капіталу полягає у перенесенні на новостворений продукт вартості виробничого капіталу. Важли­вою економічною рисою основного капіталу є його продук­тивність. Продуктивність основного капіталу характеризує його спроможність виконувати роботу і створювати корисний продукт протягом певного часу. З продуктивністю пов'язані поняття "по­тужність підприємства" (0, яку можна виміряти кількістю вер­статів, машин (К_п), продуктивністю одного верстата, машини (а_к) і часом роботи (і): 0. = К_п1_кї, і "валовий випуск" товарів, робіт і послуг <2ц, який можна виміряти середньорічною вартістю всьо­го виробничого і невиробничого капіталу (К_в), продуктивною си­лою одиниці основного капіталу вартістю 1 грн. та часом робо­ти (/): Оц = К$1. У першому випадку визначається натуральна кількість вироблених товарів і послуг, у другому — натурально-вартісна. У ринковій економіці перевагу надають натурально-вартісній формі оцінки виробленого продукту, яка охоплює вартість матеріально-сировинних, трудових затрат, амортиза­ційні нарахування зносу основного капіталу та прибуток.

7.5.2. Технічний рівень виробництва в реґіоні

Підприємства і керівництво регіону мають бути зацікавлені в підвищенні обсягів виробництва товарної і регіональної продукції та зниженні матеріальних і трудових затрат в одиниці виробле­ної продукції. Це сприятиме зниженню питомої і загальної собівар­тості виробництва і збільшенню валового прибутку. Досвід рин­кових країн показує, що таких результатів досягають підвищен­ням технічного рівня виробництва.

* Технічний рівень виробництва — спроможність підпри­ємств та їхніх галузей виробляти інноваційну продукцію відповідної кількості і якості.

Підвищення технічного рівня виробництва підприємств регіо­ну досягається впровадженням нових технічних засобів вироб­ництва і технологій (табл. 7.2).

Технічний рівень української економіки на межі XX — XXI ст. повністю відображає її структуру, сформовану в радянський пе­ріод. Передусім вона не має соціального спрямування, у ній пе­реважає частка військових виробництв та галузей базового спря­мування. Система стимулювання НТП є надто інертна, негнучка, що уповільнює практичну реалізацію фундаментальних розробок.

Зростання технічного рівня виробництва і запровадження но­вих технологій тісно пов'язані з оновленням основного капіталу, тобто із запровадженням у виробництво кращих знарядь і вилу­ченням фізично, морально застарілих.

У країнах із розвинутою ринковою економікою період онов­лення основного капіталу (активної частини) становить 2 — 4 роки, але не більше 5 — 6 років. В Україні цей показник 15 — 20 років і більше. Ступінь зносу виробничого основного капіта­лу в Україні впродовж останніх двох-трьох десятиріч коливався у межах 45 %, зокрема, у промисловості — 48, сільському госпо­дарстві — 39, будівництві — понад 50%.

7.5.3. Основи інноваційного потенціалу реґіону

Сучасне високоефективне виробництво неможливе без здійс­нення інноваційних проектів. Йдеться про те, що капіталовкла­дення в основний і оборотний капітал, кваліфікацію зайнятих і якість продукції повинні здійснюватися на інноваційній основі. Усі складові чинники регіональної економіки мали б оновлюва­тися, тобто замінюватися новітніми зразками техніки, технологій, форм виробництва тощо- Це свідчить про те, що інновації по­винні стосуватися усіх сфер людської діяльності в регіоні, забез­печувати розвиток і вдосконалення людини, її способу мислення і життя.

Засади інновацій в регіоні. Керівництво та виробники регіону повинні бути свідомі того, що в основі створення новаційних за­собів і результатів виробництва є науково-технічний потенціал -сукупність усіх наукових засобів і ресурсів. Він є також визна­чальною передумовою для встановлення й ефективного розвит­ку міжнародних науково-технічних зв'язків.

Ознаками науково-технічного розвитку є науково-технічна рево­люція та науково-технічний прогрес.

* Науково-технічна революція (НТР) — процес перебудо­ви технічної основи економіки на базі фундаментальних нау­кових відкриттів і винаходів в усіх галузях.

Для НТР характерний стрибкоподібний розвиток. Основними її ланками є: <=>створення двигуна; ^створення передавального механізму; ^створення робочого органу; ^створення управляю­чого, регулюючого і контролюючого органу.

* Науково-технічний проґрес (НТП) — органічно взасмо-пов 'язаний процес розвитку науки і вдосконалення засобів виробництва, технологій, готової продукції.

Для НТП характерний безперервний розвиток, умовами ефек­тивності якого є: >зацікавленість виробників у використанні НТП для удосконалення техніки і технологій; > конкуренція у викори­станні НТП, боротьба за лідерство на ринку; > підтримка роз­витку НТП державою і кредитними установами; >тісні зв'язки наукових установ і виробничих підприємств.

Прискорення НТП характерне для системи виробництва, яка ґрунтується на вивченні та використанні дії об'єктивних еконо­мічних законів. Розвинуті країни світу значних економічних успіхів досягли за рахунок високого рівня НТП і впровадження його в економіку.

В Україні тривалий час темпи НТП відчутно відставали від світового рівня, тому що він відбувався не на основі принципів ефективності економіки, а був підпорядкованим ідеологічному протиборству з країнами Заходу. Проте навіть за таких умов в Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спро­можний розв'язувати найактуальніші проблеми структурної пе­ребудови економіки. В сучасних умовах для того потрібні відпо­відна законодавча база і фінансування. Однак розв'язання цих проблем поки що дається непросто.

Розвиток НТП у незалежній Україні при переході до ринку має урахувати певні чинники та їхні наслідки:

~>^Л0

Чинники:

Очікувані наслідки:

• оптимізація співвідношення приватної та неприватпої власності; • залучення зарубіжних інвестицій; • реструктуризація економіки, пріоритетний розвиток "малої економіки"; • розвиток переробних галузей соціального комплексу; • зниження рівня забруднення довкілля; • стимулювання розвитку національних новітніх технічних засобів вироб­ництва і технологій

• наукомісткість виробництва, малозатратпість, прискорення оновлення основного капіталу, продукції; • впровадження новітніх технологій, кругооборот використання ресурсів, • полегшення фізичної праці, оздоровлення довкілля; • зростання частки механізації, автоматизації, комп'ютерних систем управління виробництвом і працею; • забезпечення високоефективного виробництва; • забезпечення соціального розвитку, підвищення рівня життя, поліпшення побуту та ін.

У 1991 р. було ухвалено Закон про основи державної науково-технічної політики в Україні. Однак нинішній господарський ме­ханізм не забезпечує впровадження у життя науково-технічних досягнень, особливо створення і поширення принципово нової техніки, технології, матеріалів, які були б конкурентоспромож­ними на світовому ринку. Наслідком негативних тенденцій у сфері науки і техніки є також стагнація, зниження віддачі науко­во-технічного потенціалу, інноваційний застій.

Чинники інноваційного потенціалу в регіоні. Інноваційний по­тенціал є результатом дії продуктивної сили науки. Часто засо­би науково-технічної діяльності називають інноваційним потен­ціалом, елементами якого є:

1> науково-технічний інтелект — вчені, дослідники, конструк­тори, винахідники, експериментатори, обслуговуючий персонал (лаборанти, асистенти та ін.);

Ч> матеріально-технічна база науки — сукупність засобів на­уково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання й установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо;

0> інформаційна система — наукові прогнози, банк патентів,

~>^ла

авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення у галузі конкретних наук тощо, тобто все, що забезпечує постійне вдосконалення наукових знань, оперативне оброблення інформації т"4 надання її користувачеві;

% організаційно-управлінська підсистема — планування нау­ково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

Критеріями високого рівня науково-технічного потенціалу є зростання: ^національного інтелекту; ^обсягу науково-дослід­них і дослідно-конструкторських робіт; Рейдів науково-техніч­них розроблень і їх відповідності світовим зразкам.

Серед елементів науково-технічного потенціалу активну, творчу функцію виконує інтелект, який властивий лише людині.

& Інтелект —рівень розумового розвитку людини, який дає змогу розпізнавати навколишні явища природи і суспільства, самостійно пізнавати природні та суспільні закони, узагаль­нювати закономірності розвитку природних і суспільних процесів, створювати нові системи знань, виробництва, культури, побуту тощо.

Попри те, що інтелект є універсальною категорією, певні його особливості залежать від національної належності людини. Риси національного інтелекту формуються національною історією, мовою, культурою, освітою, релігією, побутом, традиціями, тоб­то загальнонаціональною ідеологією життя і розвитку нації.

Національний інтелект є синтетичним показником розвитку нації та її індивідів. Він відображає рівень знань природних і сус­пільних процесів, рівень мислення, національного самоусвідом­лення, моралі, етики, естетики, ідеології, міжнародних зв'язків тощо. Будучи елементом трудового потенціалу суспільства, формує його працездатність, творчість, винахідливість, пошук нового, раціонального, оптимального в усіх сферах життя нації, суспільства, держави.

Саме інтелект спонукає людину до наукової діяльності, яка є передумовою розвитку науки і техніки, виробництва, прогресу суспільства загалом. Наукову діяльність з огляду на сферу її 250

застосування поділяють на такі види: >академічна; > вищих на­вчальних закладів; > галузева.

Кожен із видів наукової діяльності володіє засобами і метода­ми організації досліджень і здійснення розроблень. Відповідно на­укові дослідження з огляду на їх зміст і результати поділяють на два види:

фундаментальні ----- їх проводять для здобуття нових знань про об'єктивні закони розвитку природи, суспільства, мислення тощо. Ними займаються вчені академічної науки і вищих навчаль­них закладів. Імовірність одержання позитивних результатів, за оцінками експертів, становить 5 — 10 %;

прикладні — їх проводять, маючи на меті застосування но­вих знань для вирішення конкретних практичних завдань.

Зосереджені вони переважно в галузевих наукових установах, трохи менше — в академічних науково-дослідних інститутах та вищих навчальних закладах. Імовірність одержання позитивних результатів у прикладних дослідженнях — до 80 %.

На розвиток наукового потенціалу впливають: ^територі­альна локалізація мережі наукових закладів; ^нарощування су­купного потенціалу існуючих закладів науки; ^територіальне розміщення ресурсів науки.

До чинників, які впливають на розміщення наукових центрів, належать: >культурне середовище; досвітній потенціал; Уінфор-маційна інфраструктура; - інтелектуальний потенціал.

Наукові установи тяжіють до великих міст. Вважають, що термін адаптації наукових закладів у нових містах становить щонайменше 10 — 15 років. Найсприятливіші умови для академіч­ної науки існують у великих містах. Наприклад, науковий по­тенціал України (до 70 %) зосереджено в шести найбільших мі­стах - Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Донецьку, Одесі.

Елементи інновацій:

% технополіс — місто науки і техніки, де ефективно поєдну­ються фундаментальні та прикладні наукові дослідження з ви­робництвом, передусім з наукомістким;

3> технопарк — територіально відокремлений комплекс, ство­рений на базі провідного університету, який забезпечує наукове, кадрове та інформаційне обслуговування інноваційних процесів