До працездатного населення відносять зайняте в національній економіці населення старше і молодше від працездатного віку, яке має фізичний розвиток, розумові здібності та знання, необхідні для праці.

Працездатне населення класифікують за якістю підготовки до праці та складністю виконуваної праці. У ринковій економіці надають перевагу підготовці працівників високої кваліфікації, оскільки того вимагають складні технічні засоби виробництва і технології. Відповідно виокремлюють групу працездатного на­селення з високим інтелектом і творчим потенціалом, яку ще на­зивають людським, або трудовим капіталом.

# Трудовий капітал — частина працездатного населення, яка володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації, здатна створювати нові системи знань, техніки, техно­логій, (форм організації праці та виробництва, істотно вши­вати на технічний рівень виробництва, зростання обсягів виробництва, якості, конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.

Щодо розвитку продуктивних сил, темпів зростання обсягів виробництва національного продукту — це найактивніша і най­продуктивніша група населення. У Японії кожен другий зайня­тий має вищу освіту, в США - постійно підвищує свою профе­сійну кваліфікацію третина зайнятого населення.

Серед зайнятого населення виділяють частину населення, яка є реальним активним чинником продуктивних сил, створює не­обхідний для споживання і відтворення національний продукт, що є основою доходу зайнятих і незайнятих в економіці. Цю катего­рію називають економічно активним населенням.

*■ Економічно активне населення — працездатне населен­ня, зайняте суспільно корисною діяльністю, яка приносить дохід.

Закономірною є природна незайнятість, зумовлена відсутні­стю місць праці, способом виробництва та іншими чинниками. Незайнятим вважають населення працездатного віку, яке готове до праці. Це безробітне населення, яке не заробляє доходів і пев­ний час отримує матеріальну підтримку держави. 214

* Безробітне населення — частина населення працездат­ного віку, тимчасово не зайнята в суспільно корисній діяль­ності, яка не заробляє доходів.

Національні, соціальні та економічні категорії населення є ос­новою аналізу демографічних, національних, соціально-культур­них та господарських процесів у регіоні і країні.

7.2.2. Розселення і демографічні процеси в реґіоні

В Україні розвинулися три форми поселень, які характеризу­ють систему розселення людей: міста, селища міського типу і сільські населені пункти. Типовими формами є міста та дисперс­но-групове (розсіяно-групове) сільське розселення, що свідчить про переважання кількості сільських населених пунктів над міськи­ми при вдвічі меншій чисельності сільського населення. Мінімаль­на чисельність жителів, котра дає підставу реєструвати місця їх поселення як населені пункти — 15 осіб, а відстань між ними по­винна становити 2 кілометри.

До категорії міст в Україні належать поселення з чисельністю населення понад 10 тис. осіб. До категорії селищ міського типу-поселення з чисельністю населення понад 2 тис. осіб. За даними перепису 2001 р., в Україні налічувалося 454 міста, 897 селищ міського типу, 28 775 сільських населених пунктів.

Розселення і чисельність населення у регіоні. Оцінку розселен­ня у реґіоні треба провадити за загальноприйнятою методоло­гією. Ця методологія прийнятна для оцінки регіонів різного рівня організації: мікроекономічного, мезоекономічного, макроеконо-мічного і мегаекономічного районів. В Україні налічується 490 територіально-адміністративних районів і 121 район у містах, тобто це є потенційні мікроекономічні райони. Відповідно в кож­ному територіальному районі є свій адміністративний центр і певна кількість селищ міського типу та сільських населених пунктів.

Так само в Україні сформовані 25 моноадміністративних ме-зоекономічних районів — 24 територіально-адміністративні об­ласті й одна АР Крим зі своїми адміністративними центрами. Внаслідок розвитку торгівлі транспорту, промисловості, науки

215

тощо в окремих обласних центрах, зокрема в Києві, Львові, Хар­кові, Дніпропетровську, Донецьку й Одесі, розвинулися макро-поліси (великі агломерації) з чисельністю населення 800 тис. осіб і понад 2 млн. осіб. Вони поширили свій вплив на сусідні області і сприяли формуванню в Україні шістьох поліадмінїстративних мезоекономічних районів.

Важливим чинником регіональної економіки є чисельність на­селення, яка забезпечує відтворення чисельності працездатного населення, чисельності зайнятих, трудового капіталу. За даними Всеукраїнського перепису населення, у грудні 2001 р. населення України становило 48,416 тис. осіб, з яких 32,538 тис. — городяни.

Зменшення чисельності населення в Україні здебільшого по­в'язують із тривалою соціально-економічною кризою і недостат­німи доходами для утримання сімей.

Міське населення. На початок 2004 р. у містах України про­живало майже 68% населення. Його чисельність почала стрімко зростати в 1960-ті роки, а особливо швидко в останні двадцять років XX ст. — на 3,5 млн. осіб, або на 11,4 % Значно переважає чисельність міського населення у АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Одеській, Харківській обла­стях. Незначне переважання — у Волинській, Житомирській, Кіро­воградській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Сумській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях.

Сільське населення. На початку XX ст. в Україні переважало сільське населення — понад 80 %. На початок ХХГ ст., відносна чисельність сільського населення значно зменшилася і становить до 32 %, або понад 16 млн. осіб. Переважає сільське населення у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівенській, Тер­нопільській, Чернівецькій областях.

Статево-вікова структура населення. Показник статевої струк­тури характеризує співвідношення чоловіків і жінок у загальній чисельності населення. З 1970 р. до 2004 р. намітилася тенденція до стабільного співвідношення чисельності чоловіків і жінок з незначним переважанням чоловіків. Ця тенденція зберігається у співвідношенні: жінки — 53,5 %, чоловіки — 46,5 %. Вікову струк­туру населення розглядають за ознаками належності до працез­датного віку: >молодше за працездатне: 0 — 16 років; > праце­здатне: чоловіки — 17— 59, жінки — 17 —- 54 роки; > старше за працездатне: чоловіки — 60 і більше, жінки — 55 і більше років.

Співвідношення цих вікових груп таке: молодше за працездат­не — 21 %, працездатне - - 56 %, старше за працездатне - 23 %; відповідно у структурі вікових груп міського населення — 20 %, 60%, 20%; сільського — 22 %, 49 %, 29 %.

Аналіз вікової структури населення України за останні деся­тиріччя засвідчує зменшення абсолютної та відносної чисельності дітей віком до 16 років. Також зменшується абсолютна і віднос­на чисельність населення працездатного віку. Зростає лише аб­солютна і відносна чисельність населення, яке є старшим від пра­цездатного віку.

Природний приріст. Характерною особливістю природного руху населення України за останні десятиріччя є постійне скоро­чення його природного приросту (АЯ). Це спричинено зменшен­ням народжуваності та зростанням смертності. За 1985 — 2005 рр. кількість народжених на 1000 осіб зменшилося з 15 до 8, тоді як кількість померлих за цей час зросла з 12 до 14 осіб.

Показники народжуваності та смертності помітно відрізняють­ся у різних областях України. За цим критерієм їх можна поділи­ти на три групи:

т> області західноукраїнського регіону, в яких трохи більша народжуваність і трохи менша смертність населення, ніж у се­редньому по Україні;

області центрально-південного регіону з вищими за середньо-українські показниками народжуваності та смертності;

області центрально-східного регіону з нижчими за середньо-українські показниками народжуваності та вищими показника­ми смертності.

Динаміка чисельності сільського населення має певні терито­ріальні відмінності. Наприкінці XX ст. чисельність сільського на­селення зросла в АР Крим, Закарпатській і Херсонській областях, у решті областей вона помітно знизилася, зокрема у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Херсонській. 216