Реґіональна економіка

Розділ 1. Предмет, метод і завдання дисципліни

ження до споживача та врахування рівня технологій. Попит спо­живачів є орієнтиром для конкретного виробництва, впливає на розподіл ресурсів і доходів; технології можуть розширювати межі виробничих можливостей; інновації впливають на реконструкцію діючих та створення нових виробництв.

Чинники розміщення продуктивних сил і економічної регіоналі-зації. Вони є рушійними силами, першопричинами будь-яких про­цесів. Кожному економічному процесові відповідає певна сила, сукупність сил, необхідних для його здійснення. Дія чинників на економічні процеси має бути узгоджена з вимогами дії економіч­них законів.

* Чинники розміщення продуктивних сил і економічної реґіо-налізації — економічні, соціальні, правові, природні явища, які впливають на територіальне розміщення продуктивних сил, створення поселень і спеціалізацію територій, визна­чають рівень продуктивної та ефективної функцій праці і капіталу в регіоні.

Чинники і їх урахування при розміщенні продуктивних сил пе­редбачають:

• мінімальні матеріальні, трудові, фінансові затрати на ви­робництво одиниці продукції та Ті сукупності;

• задоволення потреб виробників і населення у потрібній про­дукції за кількістю і якістю;

• збереження чистоти природного довкілля і соціального се­редовища (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

закінчення табл. 1.1

1	2
Водний Розміщення підприємств хімічної, непі о лозне- паперової, текстильної промисловості, чорної металургії, пгектроенергетики та ін.	Зниження затрат на весь комплекс господарських заходів (водозабезпе-чення, відведення, очистка стічних вод), оскільки вони становлять від 1 — 2 % до 15 — 25 % вартості побу­дови підприємства водомісткого виробництва
Трудовий Розміщення підприємств машинобудування, легкої промисловості і великих підприємств інших галузей	Зниження затрат живої праці на ви­готовлення продукції; оскільки затра­ти праці на 1 тонну продукції у різних галузях різні, то при розміщенні слід орієнтуватися на абсолютну потребу кожного підприємства в праці з урахуванням граничної межі витрат
Іемельний Підведення площ для промислового оудівництва (інколи сотні гектарів у районах інтенсивного сільського господарства)	Важливим засобом економії в цьому випадку є групове розміщення під­приємств у вигляді промислових вузлів
(провинний Розміщення чорної та кольорової металургії повного циклу, целюлоз-ікьпаперової, гідролізної, фанерної, цементної, цукрової промисловості	Зниження затрат, оскільки на 1 тонну продукції припадає 1,5 — 2 тонни сировини; при розміщенні слід ураховувати райони споживання готової продукції і витрати на її транспортування
Транспортний Розміщення металургії, підпри-( мств із виробництва будматеріалів. 1 і обробній промисловості є група галузей, які тяжіють до районів споживання унаслідок щоденного попиту (хлібопекарська, кондитерська, молочна)	Зменшення транспортних витрат перевезень; у собівартості перевезень руд чорних металів — 20 % і мінерально-будівельних матеріалів — 40 % транспортних витрат; змен­шення частки перевезень пивобезалкогольної, меблевої продукції, сірчаної кислоти
Ірунтово-кліматичний Розміщення підприємств сільськогосподарського шіробництва	Раціональне використання ґрунту, живої праці, транспортних умов тощо

37

Класифікація чинників розміщення продуктивних сил дуже важлива для продуктивного й ефективного функціонування праці та капіталу. Вона може бути покладена в основу заходів оптимі-зацп розміщення праці та капіталу, вирівнювання економічних рівнів окремих територій тощо.

ГОЗДІЛ 2

ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

План викладу і засвоєння матеріалу:

1. Територіальна структура господарства як основа еконо­мічного районування.

2. Засади економічного районування.

1. Районоутворення.

2. Підходи і проблеми економічного районування.

3. Розмежування економічних районів.

Територіальний аспект господарської системи є предметом по­пі йного інтересу як учених-економістів, так і центральних урядів країн світу. Це зумовлено необхідністю виявлення чинників фор­мування господарських систем окремих територій країни (регі­онів) та обгрунтування заходів центрального уряду щодо ство­рення економічних, інституційних, політичних, соціальних пере­думов гармонійного їх розвитку. Загальна оцінка економіки ок­ремих територій засвідчує, що одні з них є високо розвинуті, інші належать до середньо розвинутих, ще інші за рівнем розвитку підносять до депресивних, тобто відсталих. Такий поділ територій за їх рівнем розвитку властивий усім країнам світу. А зумовле­но це нерівномірністю капіталовкладень у розвиток їх економік. Причинами того можуть бути відсутність у них мінерально-си­ровинних ресурсів для переробки, транспортних шляхів, кваліфі­кованої праці тощо. Ці та інші причини безсумнівно впливають на територіальну структуру економіки країни і її окремих райо-

2.1. Територіальна структура господарства як основа економічного районування

Сьогоднішній рівень технологій, поділу парці, споживання дає підстави стверджувати, що територіальні відмінності економіч­ного розвитку можна якщо не подолати цілком, то звести до мінімуму за рахунок капіталовкладень у відсталі райони і ство­рення у них ефективних локальних господарських систем. Для того необхідно вивчити причини такої відсталості й обґрунтува­ти пріоритети їх продуктивного та ефективного розвитку. Осно­вою розвитку відсталих територій можуть бути локальні госпо­дарські системи на завізній сировині, енергії, на місцевій праці, підготовці чи перекваліфікації фахівців.

Отже, територіальна структура господарства стає важливим об'єктом науки просторової економіки. її можна розглядати як стрижневу категорію геопросторової організації національної еко­номіки, що об'єднує низку регіональних економік як сукупності розміщених на їх територіях підприємств із транспортною інфра­структурою.

Сутність територіальної структури економіки. У структурі еко­номіки локального рівня організації основними її складовими є земля, праця, капітал, фінанси. У просторовій економіці праця, капітал і фінанси у формі підприємств розміщені по території і з'єднані транспортною системою. Це свідчить про те, що така соціально-економічна система є територіальною, тобто єдність її зумовлена спільною територією.

Як і будь-яка локальна економічна система, територіальна теж має свою структуру, тобто властиву їй будову. Якщо елемента­ми структури локальної економічної системи є праця, капітал, основне виробництво, допоміжне виробництво, філії підприємств і т. ін., то елементами територіальної структури є співвідношен­ня підприємств різних галузей виробництва, населених пунктів, комунікацій тощо. Територіальна структура економіки розкри­вається як співвідношення між елементами, що складають цілісність даної території (регіону). Особливістю територіальної структури економіки є те, що її складові елементи не є простою сумою окремих частин, а виражають взаємозв'язки і навіть взаємо-40

іумовленість одне одного. Це означає, що для функціонування одного елемента структури мусить функціонувати інший тощо.

Територіальну структуру економіки (господарства) розгляда­ють як складне соціально-економічне явище. Зумовлено це по­єднанням різних видів діяльності, форм розподілу, обміну і спо­живання.

До розуміння територіальної структури економіки прикова­на увага як економістів, так і географів. Усі сходяться на думці, що територіальна господарська структура являє собою сукуп­ність певним чином розміщених і взаємозумовлених елементів еко­номіки і соціальної сфери, які перебувають у складній взаємодії у процесі розвитку і функціонування національної економічної системи. Основними складовими елементами виділяють: ^насе­лення і розселення; ^виробництво і споживання; ■=>природні умо­ви і мінерально-сировинні ресурси; ■=> транспортну й виробничу інфраструктуру.

В основі такого розуміння територіальної структури економі­ки більше присутній географічний аспект. Він, звичайно, не супе­речить сутності просторової економіки, позаяк географічні па­раметри завжди присутні в її обґрунтуванні. Поряд з тим, в об­ґрунтуванні територіальної господарської системи використову­ють й економічні аргументи. Територіальну економіку розумі­ють і як сукупність таких зв'язків і між такими її складовими еле­ментами, де обов'язковою умовою наявності цих зв'язків є подо­лання простору, а одним з аргументів міцності зв'язків виступає скорочення просторових затрат праці, ресурсів, енергії і т. ін. Вра­хування економічної доцільності просторових затрат при обґрун­туванні сутності територіальної структури економіки є дуже важливе. Незмінність чи зменшення затрат виробництва на певній території за певних економічних чи соціальних, політичних чи ідеологічних змін дає підстави говорити про наявність особливої територіальної економіки з її певними контурами.

♦ Територіальна структура економіки — це сукупність стійких зв 'язків між елементами соціально-економічної про­сторово обмеженої системи, які забезпечують її цілісність і зберігають основні властивості за наявності різних зов­нішніх і внутрішніх змін.

Власне економічна стійкість територіальних господарських систем дає підстави виділяти їх в окремі відмінні системи, тобто здійснювати поділ національної економічної системи на окремі елементи із стійкими взаємозв'язками між ними.

Територіальні параметри економіки. Територіальні відмінності є різні за контурами та інтенсивністю явищ, насиченістю складо­вими елементами тощо. Усі вони володіють властивостями, які піддаються вимірюванню у просторі й часі, що дає можливість обґрунтування теоретичних і практичних положень "територіаль­ної економетрії". В основі територіальної економетрії є парамет­ри соціально-економічних, фізичних, природних, просторових явищ, які піддаються відповідному моделюванню. Основу скла­дають параметри якості явища, кількості явища, обширності яви­ща. До них можна додати параметри тривалості (часу), прояву інтенсивності, прояву концентрації явища тощо.

Якісні параметри елементів територіальної структури еко­номіки. Вони відображають сутність соціальних, виробничих, при­родних явищ, які є чинниками і результатами господарської діяль­ності. До них відносять:

• населення: розглядають як джерело формування праці, ство­рення засобів виробництва, видів діяльності, продуктів спожи­вання, традицій господарювання, культури, освіти, науки, полі­тики, ідеології і т. д.;

• розселення: виражає форми організації поселень, які є місцем формування способу життєдіяльності мешканців, їхнього мислен­ня, відношення до свого населеного пункту, побуту, традицій;

• виробництво: види діяльності як форма створення матері­альних і духовних цінностей, що забезпечують життєдіяльність працюючих і непрацюючих;

• споживання: форми діяльності людей, пов'язані з розподілом, обміном та споживанням матеріальних і духовних вартостей;

• природні умови і ресурси: незалежні від людини природні яви­ща, що є предметом використання у господарській діяльності людей; це земля, кліматичні умови, водне середовище, ґрунти, ліси, корисні копалини тощо;

• простір: тривимірна форма прояву і розміщення якісних па­раметрів елементів економіки.

42 =============^^

Кількісні параметри елементів територіальної структури економіки. Вони відображають кількісні особливості внутрішніх і зовнішніх ознак соціальних, виробничих і природних явищ, які характеризують їх як чинники і результати конкретних видів гос­подарської діяльності. До них відносять:

Ч> у населенні: чисельність населення, структуру населення за віком, статтю, рівні народжуваності, смертності, природного і міграційного приросту, динамічні зміни населення і його струк­турних одиниць у часі; чисельність зайнятих у сферах економіки і за галузями, видами і формами власності, чисельність і струк­туру безробітних, попит і пропозицію праці, працевлаштування за статтю, віком, професіями, кваліфікацією, освітою і т. ін.;

Ч> у розселенні: кількість міст, селищ міського типу, сіл, ху­торів, динаміку зміни чисельності населення у різних населених пунктах, соціальну структуру мешканців населених пунктів, демографічні особливості, тобто відтворення населення у насе­лених пунктах, зайнятість, безробіття і т. ін.;

Чо у виробництві: кількість виробничих підприємств загалом, за видами виробництва товарів, робіт і послуг, потужності під­приємств, чисельність і структуру зайнятих на підприємствах і організаціях, обсяги і структуру виробництва продукції, рівень продуктивності праці й ефективності виробництва продукції, фінансовий стан підприємств і організацій, ринок цінних паперів, валютний ринок, капіталовкладення та інновації, структуру підприємств за видами діяльності, видами і формами власності, рівнем спеціалізації, кооперації, наявністю промислово-фінансо­вих груп, монополістів, конкуренції тощо;

Ч> у споживанні: кількість виробництва продукту на душу на­селення, рівень грошових доходів працюючих і непрацюючих, пенсіонерів та інших соціальних груп, стан споживчого і гурто­вого ринків, рівень цін на продовольчі і непродовольчі товари, рівень реальних доходів і реального споживання, різних соціаль­них груп, соціальний захист малозабезпечених;

Ч> у природних умовах і ресурсах: кількісні параметри рельє­фу, сезонних температур, опадів, вегетаційного періоду, поверх­невих, ґрунтових і підземних прісних та мінеральних вод, ґрунтів,

■43