лісів, ерозії грунтів, ресурсів палива та енергії, руд чорних і ко­льорових металів, ресурсів хімічного виробництва, нерудних ре­сурсів (будівельних матеріалів, коштовного каміння) рекреацій­них і туристичних ресурсів;

Параметри обширності елементів територіальної структу­ри економіки. Відображають дво- і тривимірні форми прояву які­сно-кількісних елементів економіки. Двовимірні форми відобра­жають площинне розміщення явища в довжину і ширину, три­вимірні — площинне й об'ємне (у висоту) розміщення явища. Та­кож елементи економіки проявляють себе через параметри гус­тоти (щільності), концентрації тощо. Прикладом можуть бути такі параметри:

у населенні: інтенсивність показників природного руху з ура­хуванням соціального стану груп населення зайнятості, традицій тощо;

у розселенні: віддаленість населених пунктів, густота роз­міщення їх по території, густота населення на одиницю площі території і т. ін.;

у виробництві: концентрація виробничих підприємств у на­селених пунктах, віддаленість виробників, постачальників і спо­живачів, кількість транспортних шляхів на одиницю площі тери­торії;

у споживанні: концентрація об'єктів споживчого ринку (тор­говельні організації), концентрація і асортимент споживчих то­варів, віддаленість споживачів від підприємств і організацій, що надають споживчі послуги, вплив території на споживчі витрати людей тощо;

у природних умовах і ресурсах: площі рівнинних, височин-них і гірських територій, лісів, пасовищ, лук, водойм, орних зе­мель, довжина рік і площі річкових басейнів, боліт, рекреаційних ресурсів; об'єми (обсяги) артезіанських вод, паливних ресурсів, металевих руд, нерудних ресурсів, деревини та ін.

Загальна характеристика елементів територіальної структу­ри засвідчує, що на одній території суміжно може перебувати багато таких елементів. Це дає підстави говорити, що такі еле­менти економіки створюють окремий геоекономічний простір, 44

який можна розглядати як сукупність відношень між економічни­ми елементами, що розміщені на конкретній території і розвива­ються у часі. Дослідження геоекономічного простору сприяло по­ширенню розробок найрізноманітніших моделей просторових структур, які були виконані вченими різних країн в останні 170 років. Ці структури відображали особливості горизонтальних і вертикальних конструкцій території, її просторову неоднорідність та просторові взаємодії між елементами економіки.

2.2. Засади економічного районування

На рівень розвитку територіальної економіки впливає систе­ма чинників, серед яких найважливішу роль відіграють мінераль-по-сировинний, людський та ін. Діючі виробництва сприяли роз­міщенню інших виробництв, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури в районах їх розміщення. Саме так формували­ся територіальні виробничі та соціальні системи, які за спеціалі­зацією та структурою виробництва відрізнялися від інших тери­торій.

Треба зазначити, що формування територіально-виробничих систем має об'єктивний характер. Воно є результатом природ­них і суспільних законів. Людина може пізнавати ці закони, особ­ливості об'єктивно створених територіально-виробничих систем і пристосовувати до їх вимог форми і механізми співвідношення з цими системами у своїй діяльності. Від рівня пізнання людиною особливостей розвитку територіальних економічних систем за­лежить рівень продуктивності й ефективності господарської си­стеми на цій території. Тобто людині треба розуміти особливості процесу районоутворення і вміло формувати механізм функ­ціонування територіально-економічних систем як складових на­ціональної економічної системи.

2.2.1. Районоутворення

Саме поняття "районоутворення" засвідчує наявність проце­су створення таких природних і суспільних форм елементів еко­номіки, які мають стійкі територіальні господарські утворення,

що характеризуються певною розмірністю, щільністю, конфі­гурацією і взаємозумовленим розміщенням.

*Районоу'творення — це об'єктивний, незалежний від волі і свідомості людини процес формування інтегральних ви­робничо-територіальних систем, господарські елементи яких перебувають у тісних взаємозв 'язках, мають свої про­сторові й виробничі особливості і відзначаються стійкістю щодо зовнішніх і внутрішніх змін.

Це свідчить про те, що процес районоутворення відбувається реально, незалежно від його пізнання. Він є, можна сказати, відоб­раженням об'єктивних та суб'єктивних чинників формування і роз­витку економічних, соціально-економічних або навіть соціаль­них районів.

Процес районоутворення дуже складний. В ньому одночасно простежуються парні тенденції одного явища: формування яви­ща і його розформування. Залежно від чинників тенденції про­тікають з різною інтенсивністю. Якщо тенденція формування сильніша від розформування, то явище розвивається і навпаки. Якщо ж тенденції незмінні, то явище перебуває у стані стабіль­ності.

Процесу районоутворення властива ціла низка тенденційних ознак.

По-перше: диференціювання елементів територіальної гос­подарської структури, за якою ця структура ускладнюється че­рез збільшення окремих її складових; нівелювання елементів те­риторіальної структури, за якою окремі елементи, або їх більшість внаслідок певних об'єктивних чи суб'єктивних обставин втрача­ють свої властивості і навіть зникають.

^ По-друге: концентрування окремих елементів територіаль­ної структури, за якого інтенсивність чи щільність одних еле­ментів на одній території зростає швидше, ніж на інших дослід­жуваних територіях, що загалом впливає на територіальну кон­центрацію; деконцентрування окремих елементів територіальної структури, що призводить до зниження прояву як властивостей окремих елементів, так і до їх зникнення. 46

Розділ 2. Економічне районування ^ По-третє: доцентрування виробничих і соціальних об'єктів, мкий характеризує переміщення праці і капіталу, ресурсів і то-Ііарів від периферії до центру; відцентрування виробничих і соці­альних об'єктів від центру до периферії із збереженням економіч­них зв'язків.

^ По-четверте: агломерування — процес концентрації праці гл капіталу в управлінському центрі території, що приводить до поширення та ідентифікації виробничих та соціальних зв'язків з прилеглими до нього населеними пунктами; деагломерування — жоротний агломеруванню процес.

^ По-п'яте: мегацентралізація — процес концентрації праці і капіталу національного і міжнародного рівня в управлінському центрі окремої країни, що розширює його функції управління рухом міжнародного капіталу, праці і товарів, перетворення у мегаполіс, тобто поглинання ним близько розміщених населених пунктів; демегацентралізація — процес, зворотний мегацентра-пізації;

Ч> По-шосте: поляризація — процес розвитку, за якого струк­турні елементи однієї території функціонально пов'язані з утра­тою або незмінністю тих елементів і їх властивостей, що є на суміжній чи віддаленій території; деполяризація — процес, зво­ротний поляризації.

Районоутворення здійснюється об'єктивно, але на основі при­родних, соціальних та економічних явищ. З погляду часу чинни­ки районоутворення є постійні і змінні.

Постійні чинники районоутворення. Насамперед це природні явища, які сформувалися унаслідок геологічних процесів і визна­чають особливості даної території. Такими особливостями, що є константою для даної території, можна назвати рельєф, систему підземних і поверхневих вод, кліматичні умови, тобто кількість опадів, суми вегетаційних температур, характеристики ґрунтів, рослинності, тваринного світу, видів корисних копалин ї їх тери­торіальне поширення. Усі природні явища володіють якісними і кількісними характеристиками і значною мірою визначають їх господарську сутність. Вони є тією постійною основою, яку тре­ба пізнавати і пристосовувати свою діяльність до їх властиво-