Регіональна економіка

яка забезпечуватиме більшу прибутковість. За А. Льошем агло­мерації менших розмірів розміщенні на відстані у/За, 3-а, 2- у[3а одне від одного (а — відстань між поселеннями), агломерації се­реднього розміру — на відстані 6-а, а більші — 12-а одне від одно­го, тобто величина агломерації зростає із збільшенням відстані від головного міста.

Порівняно з концепцією В. Крісталлера, ієрархія поселень А. Льоша відрізняється більшою гнучкістю, тобто є менш абсо­лютизована. Вона ґрунтується на майже неперервній послідов­ності центрів, а не на чітко розмежованих сходинках та передба­чає появу різних виробничих функцій в однакових за величиною населених пунктах.

Теорія центральних місць Крісталлера-Льоша має важливе зна­чення з погляду обґрунтування теорії економічної реґіоналізації:

^ по-перше, вони зробили спробу обґрунтувати закон взає­мозалежного просторового розміщення населених пунктів і на ос­нові його вимог освоювати нові території, формувати контури територіальних (регіональних) господарських систем;

по-друге, вони почали досліджувати територіальні аспекти сфери послуг, тоді як до того часу проводились дослідження роз­міщення промисловості і сільського господарства;

Чі> по-третє, сучасний адміністративно-територіальний устрій в усіх країнах світу має ознаки положень "теорії центральних місць", обґрунтованої В. Крісталлером і А. Льошем; що стосуєть­ся адміністративно-територіального поділу в Україні, то перший рівень територіальної реґіоналізації відображає адміністративний район — центр і сільські населені пункти, адміністративна об­ласть — центр і адміністративні райони, країна — центр (столи­ця) і адміністративні області та автономна республіка.

З погляду економічної реґіоналізації теорія центральних місць має свої переваги, позаяк вона обґрунтовує ієрархічні рівні про­сторової системи населених пунктів і зв'язок між місцем населе­ного пункту в цій системі і його функціональними особливостя­ми — структурою населення, виробництва, сфери послуг, спо­живання тощо.

Теорія полюсів росту. Теорія центральних місць дала імпульс до обґрунтування теорії "полюсів росту" та "центрів розвит-88

Розділ 3. Реґіон у системі територіального поділу праці ку", в основі якої є домінуючі галузі економіки. Французький еко­номіст Ф. Перру зауважив, що концентрація капіталу в галузях виробництва, продукція яких споживається іншими виробницт­вами, неминуче впливає на розвиток і поширення інших галузей. З урахуванням цих особливостей, Ф. Перру класифікує галузі за певними ознаками.

Ознаки класифікації галузей за ф. Перру

галузі, які розвиваються повільно або занепадають, а частка капіталу, зайнятості, продукту в структурі економіки має тенденцію до зниження;

Ь галузі, які мають тенденцію до розвитку, але не мають впли­ву на розвиток інших галузей економіки;

^ галузі, які мають тенденцію до швидкого зростання, продук­ція їх є інвестиційним ресурсом для інших галузей і вплива­ють на їх розвиток.

Практично Ф. Перру, виділяючи домінуючі галузі, обґрунто^ вує основу виділення певного промислового району. Провідні галузі (чи галузь) він називає профілюючими, чи динамічними, а місце їх розміщення — "полюсом розвитку". Галузі взаємодіють між собою, створюючи певний взаємозв'язаний комплекс галузей.

Що стосується просторового аспекту такого комплексу га­лузей, то вони розміщені в певній закономірності як єдине ціле і створюють відповідний промисловий, чи економічний реґіон, зок­рема:

Ч> провідна галузь, що має великі можливості до нововведень (інновацій );

^> декілька галузей місцевого та реґіонального значення, які тех­нологічно зв'язані з провідною галуззю і розвиваються завдяки їй по даній території;

^ч> просторова концентрація різних виробництв та послуг, що дозволяє підприємствам економити значні кошти на інвестиці­ях, а в наслідку отримується певна регіональна господарська си­стема.

У центрі регіону є "просторовий полюс", тобто місто з певни­ми виробничими динамічними параметрами і потужним потенціа-

лом росту. Цим потенціалом росту є капітал і праця, сконцент­ровані в новій галузі, яка спроможна впливати на інші галузі і економічний розвиток території загалом. Здійснюється такий роз­виток за рахунок поширення міжгалузевих зв'язків, що стиму­лює появу і піднесення суміжних виробництв на залученні місце­вої праці, сировини, матеріалів, виникнення малого і середнього бізнесу, підприємництва, збільшення реальних доходів і рівня спо­живання населення. Економіка такого міста швидкого розвиваєть­ся, поліпшується економічний стан на прилеглих до полюса те­риторіях, зростає частка сумарної економії праці і ресурсів, зни­жуються сумарні затрати виробництва. Такий полюс стає при­вабливим для капіталовкладень, інновацій, що створює переду­мови подальшого економічного розвиту даного регіону.

За рівнем розвитку і впливу на економічну реґіоналізацію Ж. Буд-віль запропонував ієрархічну класифікацію "полюсів розвитку".

Ієрархічна класифікація "полюсів розвитку" Ж. Будвіля

—центральні місця або промислові центри (дрібні та середні міста), в яких розміщені дрібне промислове виробництво, торговельні і побутові послуги, що обслуговують навколишні сільські поселення;

полюси росту, якими е промислові міста з середніми розмі­рами і диверсифікованим промисловим виробництвом, їм ха­рактерні помітні темпи економічного зростання нових га­лузей за рахунок впливу зовнішніх чинників; полюси розвитку, якими є великі міські агломерації з розвине­ною виробничою і соціальною інфраструктурою, у них зосе­реджені структури, які генерують інновації, поширюють на розміщені в регіоні підприємства і впливають на форму­вання загальних контурів і параметрів регіональної еконо­мічної системи;

полюси інтеґрації, які представляють собою уже територі­ально сформовані зони росту і об'єднують декілька взаємо-зв 'язаних міських систем; територія між цими містами еко­номічно стає однорідною і функціонує як єдиний господар­ський механізм.

Розділ 3. Реґіон у системі територіального поділу праці Теорія полюсів росту досить співзвучна з теорією централь­них місць і може бути використана для розв'язування регіональ­них проблем у країнах з перехідною економікою.

Теорія гравітаційної просторової взаємодії. Приводом для ви­користання властивостей фізичних явищ у соціально-економічній сфері послужила аналогія взаємозв'язків між окремими населе­ними пунктами. Сутність цих взаємозв'язків полягає в тому, що якісь причини спонукають населення одного населеного пункту переміщуватися до іншого населеного пункту і задовольняти власні потреби. Ідею цієї теорії висловив У. Рейлі, вивчаючи про­блеми роздрібної торгівлі. При тому він припустив, що рух лю­дей між двома міськими поселеннями повинен бути прямо про­порційний загальній кількості їх населення і обернено пропорцій­ним квадрату відстані між ними. Тобто тут зазначено основи об­ґрунтування Ньютоном закону гравітації між двома фізичними тілами. Однак ця гіпотеза не залишилася без уваги й у 1949 році була уточнена Г. Ціпфом у тому сенсі, що люди насправді до­тримуються принципу найменших затрат і зусиль при задоволенні своїх матеріальних і соціальних потреб. Однак одним з перших висловив думку про ізоморфний зв'язок соціальних процесів з нью-тонівським законом гравітації астрофізик Д. Стюарт, від чого ця теорія отримала назву "гравітаційної моделі". Цю ж думку висловлювали також Д. Берклі та Ч. Кері. Останній прямо гово­рив, що "гравітація тут, як і всюди в матеріальному світі, пере­буває у прямій залежності від маси і у зворотній — від відстані".

Розвиваючи теорію гравітаційної моделі просторової взаємодії, Г. Ціпф і Д.Стюарт в її основі обґрунтували три базові соціальні закони, які співзвучні із законами ньютонівської фізики:

"Ь по-перше, вони вводять поняття демографічної сили, анало­гічне силі тяжіння, яка дорівнює постійній величині, помноженої на добуток двох мас і поділеної на квадрат відстані між масами:

Н ■ Н

ч

де ДС — демографічна сила; аналогічна силі тяжіння; G — постій­на величина; H_f Н. — населені пункти; L — відстань між населе­ними пунктами.

Ь по-друге, обґрунтовують поняття демографічної енергії, ана­логічної за змістом гравітаційної енергії лише обернено пропор-' ційна відстані між населеними пунктами;

Ч> по-третє, обґрунтовують поняття демографічний потен­ціал, який цілком відповідає фізичному поняттю гравітаційного потенціалу.

Хоч ця теорія більше має ознаки гіпотези, але вона стала ос­новою для інших теорій, побудованих на ототожненні фізичних і соціально-економічних процесів.

До них належать:

тг теорія просторових взаємозв'язків, яка обґрунтовує вив­чення не територіальних відмінностей, а власне просторових зв'язків; на думку її авторів (Хечерстранда, Гаррісона, Уорнца, Кроу, Уотсона, Шеффера, Ульмано) під просторовими взаємозв'яз­ками треба розуміти реально існуючі, достатньо значимі та такі, що мають стосунок до людської діяльності зв'язки між різними частинами земної поверхні;

теорія переміщень, яка ґрунтується на абстракції від галу­зевих та індивідуальних взаємодій на користь дослідження схем масової взаємодії, в її основі лежить допущення, що закон взає­модії "економічних мас" подібний до взаємодії відносин фізично­го середовища і тому для їх описання може бути використаний закон Кулона;

■> теорія "періодичної матриці економічних систем", яку об- ґрунтовує Г. Башнянин; автор цієї теорії виходить із загально- відомого методологічного постулату про матеріальну єдність світу і економічну матерію розглядає як таку, котра за характе- ром своєї побудови, функціонування та розвитку певним чином є така ж, як і інші форми матерії, зокрема природного порядку в тому числі, приміром, хімічної, фізичної і т.д.; якщо економічна матерія є ізоморфною стосовно інших форм матерії, то вона, як і останні, повинна мати такі узагальнювальні параметри, які дозво- ляють її за певним принципом систематизувати чи періодизува- ти, подібно до того, як свого часу в хімічній науці створили пері- одичну систему хімічних елементів за параметром "атомної ваги"; основою параметра "атомної ваги" в економічній системі є "абсолютний виробничий потенціал" (різниця між результатом і 92

витратами виробництва, або "чистий продукт чи прибуток"), який закладено при побудові періодичної матриці виробничих систем; нульовий абсолютний виробничий потенціал є "віссю" матриці, ліворуч розміщується виробничі системи з від'ємним, з праворуча — додатнім абсолютним виробничим потенціалом під­приємства.

Хоч Г. Башнянин не обґрунтовує територіальних аспектів своєї концепції, але вона досить співзвучна з теорією центральних місць і схильністю підприємств розміщувати свої виробництва саме там, де можна очікувати найкращої економічної вигоди. Також концепція Г. Башнянина могла б значно посилити загаль­ну теорію гравітаційної взаємодії, якщо б інтенсивність процесів обміну між двома групами населення характеризувалася рівнем капіталовкладень, продуктивної і ефективної функції праці і ка­піталу, душовим доходом, які визначають рівень економічної ак­тивності в часі і просторі. Періодична матриця виробничих сис­тем могла б дати певну територіальну залежність економічної вигоди від транспортної системи загалом, частоти перевезень, видів транспортних перевезень тощо.

Теорія територіально-виробничого комплексу. її можна назва­ти узагальнювальною усіх попередніх концепцій, які здебільшо­го описують аналіз господарських систем на рівні підприємства, галузі і їх вплив на економічну реґіоналізацію. Річ у тому, що ця концепція обґрунтовує залежність розташування підприємств і визначення контурів регіональної економіки від певного "асор­тименту" різних галузей, які тісно взаємопов'язані і функціону­ють комплексно. Початком цієї теорії очевидно стало запровад­ження Г. Рітчлем поняття "господарського кола", під яким він розумів систему взаємопов'язаних між собою підприємств. У 1940 р. А. Льош висвітлює у своїй праці "Географічне розміщен­ня господарства" коло питань, які стосувалися не однієї" галузі, а економічної системи загалом. Пізніше цю ідею підхопили й інші дослідники, зокрема Пробст, Емглендер, Гувер, Предель, Палан-дер. Вони переходили від аналізу окремого підприємства до га­лузі і робили спроби районування продукції окремої галузі зага­лом.

Економіст У. Айзард у своїх роботах аналізує уже розміщен­ня не окремих галузей промисловості, а їх сукупностей — комп­лексів. Він вважав, що розміщення багатьох галузей безпосеред­ньо позв'язане з розміщенням інших галузей. Його концепція трохи співзвучна з теорією "полюсів росту", однак взаємозв'язок роз­міщення галузей він обґрунтовує економічною доцільністю, яка полягає у зростанні економії усіх ресурсів від їх комплексного використання. Крім того, У. Айзард вважав, що відокремлений аналіз певної галузі може дати невірні результати. Регіональний аналіз повинен розглядати всі поєднані галузі і виробництва в їх різних взаємозв'язках. При тому він класифікує комплекси за їх територіальною значимістю, зокрема національного, районного та місцевого значення.

Хронологія розвитку теорій просторової економіки засвідчує, що територіальні аспекти економіки привертали увагу учених здавна. Ці теорії містять багато цінної інформації щодо обґрун­тування підходів до економічної реґіоналізації на даному етапі розвитку продуктивних сил окремої країни.

РОЗДІЛ 4

НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План викладу і засвоєння матеріалу:

1. Сутність методів аналізу економіки регіонів.

2. Економічні методи регіонального аналізу.

3. Аспекти аналізу регіональної економіки.

4. Реґіонально-економічна діагностика.

В умовах ринкової економіки господарська система будь-яко­го рівня організації є відносно самостійним суб'єктом ринку. На мікроекономічному рівні інтереси підприємства відстоює його управління, інтереси населеного пункту — його управління, адмі­ністративного району — виконавчий орган, на мезоекономічно-му рівні — керівництво області, на макроекономічному рівні — уряд країни. Управляти економічною системою досить складно, оскільки вона охоплює цілий комплекс відносин виробництва, роз­поділу, обміну і споживання, руху грошей, товарів, праці і капі­талу. Для того потрібні висока професійна підготовка і досвід управління розвитком економічних систем усього персоналу ке­рівного складу господарської системи. Для того, щоб управляти економічною системою необхідно мати інформацію про чинники (фактори), які впливають на економіку та тенденції її розвитку на даний момент. Це потребує знань у сфері володіння методами дослідження розвитку економічної системи. Без знання методів оцінки розвитку економічних систем неможливо правильно вия­вити тенденції їх розвитку та скоригувати до більш продуктив­ної і ефективної функції праці і капіталу.