ють функції адміністративного центру даного мікроекономічно го району.

*Мікроекономічне районування — це науково обґрунтови ний поділ країни на мікрорайони з мелісами територіальна

адміністративної приналежності за критеріями об'єктиб ного виробничого, соціального, інфраструктурного районо-утворення.

У сучасній Україні налічується 448 міст, 897 селищ міського типу, 28775 сільських населених пунктів. На їх основі виділено 490 моноадміністративних районів і 121 моноадміністративний район у містах. Мікроекономічне районування має два рівні: ^>моно\ адміністративне і полійдміністративне (рис. 9.1).

Мікроекономічне районування

і

Моноадміністративний мікроекономічний район			1 ==L— Поліадміністративний мікроекономічний паГтн
			"
Центр мікроекономічщго району — мікрополіс з ознаками промислового центру Межі мікроекономічпого району — територіально-адміністративний район області			Цсі imp мікроекономічпого району — мікрополіс з ознаками промислово-трапспортпого вузла Межі мікроекономічпого району — два і більше територіально-адміністративні райони області

Рис. 9.1. Схема мікроекономічпого районування

При тому кожен з них унаслідок поділу праці, концентрації капталу, зайнятості має свою систему рівнів організації. Поділ на рівні організації економічної системи досить узагальнений, але він важливий з погляду конкретизації контурів як самої еконо­мічної системи, так і співвідношення самоуправління і зовнішнього

управління нею.

Розділ 9. Економіка України як єдність регіональних систем

Локальна організація економічних систем. Локальними еконо­мічними системами є підприємства, які здійснюють виробництво продукції, виконують роботи чи надають послуги. Розрізняють декілька рівнів.

* Індивідуальна економіка. Це невеликі підприємства, власни­ками яких можуть бути окремі особи чи сім'ї, для виробництва невеликих обсягів продукції, послуг, виконання робіт. Відзнача­ються відносно невеликим основним і обіговим капіталом. Осво­юють невеликий сегмент ринку, здійснюють невеликий оборот і рошей і ресурсів.

* Економіка підприємства. Це вищий від попередньої рівень ткальної економічної системи. Розрізняють мале, середнє і ве-гсике підприємство за ознаками чисельності ЗО — 100 осіб — мале, біля 500 осіб —- середнє, понад 1000 осіб — велике. Відповідно підмінними для цих рівнів є кількість основного та оборотного капіталів, обсяг і структура продукції, ширшими є відповідно ос-воєні ними ринки тощо. Вони мають розгалужену мережу поста­чальників сировинної і напівфабрикатної продукції, торговель­них фірм для збуту готової продукції. Підприємства такого рівня локальної організації мають цехову структуру, тобто основні й допоміжні цехи, відповідні технології, номенклатуру й асорти­мент продукції.

* Економіка корпорації. Це тип великого підприємства, орган­ізованого на корпоративних (об'єднавчих) засадах. Здебільшого це акціонерні компанії, загальний капітал яких складають дольові частини у формі придбаних акцій. Корпорації можуть мати дочірні підприємства як на території основного підприємства, так і за його межами. Економічна організація таких підприємств є досить складна. Вони володіють підрозділом планування виробництва, обліку, фінансів, збуту, постачання, маркетингу, науково-дослід­ної роботи тощо. Підприємства такого рівня організації відзна­чаються чисельністю зайнятих декілька тисяч або навіть десятків тисяч працівників, великою мережею постачальників та збуту. Корпорації переважно мають достатню кількість вільних коштів для здійснення капіталовкладень у нове виробництво, реконст­рукцію та реорганізацію діючого виробництва, впровадження но­вих технологій і видів продукції. Підприємства такого рівня орга-

нізації діють як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Локальний вид організації економічних систем показує, що рівні відрізняються поглибленим суспільним поділом праці, коп центрацією капіталу і зайнятістю. Основним завданням таких економічних систем є нагромадження необхідного капіталу, ство рення продукту, його реалізація, відшкодування затрат і отри-і мання прибутку. Особливість такого виду економічних систем у тому, що вони реалізують інтереси власників капіталу і най- маних у них працівників. При тому можуть створювати певні соціальні й економічні проблеми на території, де вони розміщені.

Територіально організація мікроекономічного району. Терито­ріальна економічна система характеризує територіальний поділ праці, який склався історично на основі наявних тут ресурсів та потреб виробництва продукції. Здебільшого підприємства розмі­щені на тих ділянках території, де є необхідні мінерально-сиро­винні ресурси для переробки, джерела енергії, води, праці, спожи­вання тощо. Розміщені таким чином підприємства створюють єдину регіональну економічну систему через економічну

доцільність їх взаємовідносин, виробництва і споживання та розви­ток спільної виробничої і соціальної інфраструктури. Розрізняють декілька рівнів організації територіальних економічних систем.

* Економіка населеного пункту. За економічною і соціальною сутністю розрізняють декілька типів населених пунктів: місто, селище міського типу, село. За чисельністю населення міста є малі (5 — 20 тис. осіб), середні (30 — 70 тис. осіб), великі (100 і більше тисяч осіб). Селища міського типу охоплюють 2 — .5 тис. осіб, села — 1 тис. осіб.

З типом населеного пункту тісно пов'язана його, економічна діяльність. Наприклад, малі міста мають 2 — 3 промислові підприємства або філії інших підприємств, торговельні фірми, заготівельні, побутові організації, комунальні послуги тощо. Середні міста відзначаються більшою чисельністю промислових, торговельних, транспортних підприємств, освітніх, оздоровчих, побутових, комунальних та інших видів діяльності. Великі міста концентрують у собі великі підприємства відповідної спеціалі- зації, систему комунальних послуг, гуртової і роздрібної торгівлі, 298=-^

Розділ 9. Економіка України як єдність реґіональних систем ісредньої і вищої освіти, охорони здоров'я, науки, транспорту, культури, мистецтва і т.д.

У селищах міського типу можуть бути зосереджені 1 — 2 не-меликі переробні підприємства на основі місцевої сировини, заго-іівельні, торговельні організації тощо. Економіка сільських на­селених пунктів здебільшого пов'язана з виробництвом сільсько-і осподарської сировини для переробних підприємств харчової і легкої промисловості. Також у селах розміщені торговельні органі­зації системи споживчої кооперації, заготівель продукції сільсько­го господарства. Практично економіка сільських населених пунктів має ознаки територіальної економічної системи, оскіль­ки вона будується на залученні в господарський оборот чималі

площі сільськогосподарських угідь.

# Економіка галузі. Це один з особливих рівнів організації те­риторіальної економічної системи. Особливість полягає у тому, що економіка галузі поєднує однорідні підприємства з майже од­наковими технологіями виробництва, має єдине управління (міністерства).

Підприємства однієї галузі здебільшого розміщені в різних ре­гіонах країни. На одній невеликій території може бути розміщено декілька десятків однорідних підприємств, що створюють окре­мий галузевий район. Це властиво як сільськогосподарському, так і промисловому виробництву. Наприклад, виробництво зер­нових в Україні здебільшого сконцентровано на території півден­ної її частини, цукрового буряка — на території Поділля, льону, картоплі — Полісся і т.д.

Підприємства чорної металургії розміщені в регіонах покладів залізної і марганцевої руд, вугілля, тобто в районах Придніпро­в'я, Донбасу, хімічної галузі, зокрема основної хімії — у районах наявної сировини для виробництва сірчаної кислоти, мінераль­них добрив тощо. Зосередження однорідних виробництв на обме­женій території створює передумови для формування відповід­ного галузевого економічного району.

♦ Економіка адміністративного району. Це економіка відносно^ невеликої території, на якій зосереджені здебільшого сільські на­селені пункти, що тяжіють до малого чи середнього міста. Таке місто виконує адміністративні функції, зосереджує у собі декіль-

'299