11. Поняття гуманітарної інтервенції у сучасному мп та практика застосування її у сучасних міжнародних відносинах.
Гуманітарна інтервенція – це загроза використання сили, або її використання поза межами власних кордонів державою (або групою держав) що має на меті припинення масових та жахливих порушень основних прав людини стосовно осіб, що не є громадянами цієї держави без дозволу держави, на території якої застосовується сила (Cambridge University Press).
Три умови для визнання інтервенції: 1) гуманітарні мотиви повинні бути основою для вторгнення; 2) мова має йти про цивільне населення; 3) гуманітарна інтервенція не є складовою миротворчих місій ООН і зд-ся проти волі держави, у яку відбувається вторгнення. Навколо гуманітарної інтервенції є багато питань та невизначень. Можна виділити два основні підходи, направлені на виправдання гуманітарної інтервенції за нормами сучасного мп. Перший полягає в розширювальному тлумаченні п. 4 ст. 2 та ствердженні тієї думки, що забезпечення прав людини не є використанням сили, «несумісним з цілями ООН». Другим суттєвим аргументом що висувається на користь гуманітарної інтервенції є виникнення впродовж десятиліть міжнародно-правового звичаю, котрий виправдовує гуманітарну інтервенцію, проте цей аргумент викликає зауваження – через брак юридичної обґрунтованості.
Сучасна практика: Гуманітарна інтервенція США в Югославію, Ірак (принаймні так виправдовували).
Дії НАТО в Косово
Приклад застосування на практиці доктрини гуманітарної інтервенції. У 1999 р. військовий контингент НАТО розпочав бомбардування з метою що окреслювалася як запобігання гуманітарній інтервенції та припинення реторсій проти етнічних албанців у Косово, здійснюваних федеральним урядом на чолі з Мілошевичем. Перша спроба юридичного виправдання гуманітарної інтервенції(єдина справа Міжнародного Суду ООН).
Аргументація Югославії в МС полягала у двох основних пунктах: по-перше, представники цієї д-ви стверджували що права на гуманітарну інтервенцію не існує в мп, а по-друге, навіть якщо таке право існує характер та масштаби дій НАТО не дозволяють казати виключно про гуманітарні мотиви інтервенції. Окрім того, за місяці до інтервенції Альянс погрожував застосуванням сили, намагаючись змусити Югославію піти на бажані поступки. Не було спроби здобути ухвалу РБ. Бельгія стверджувала і посилалася на попередні резолюції РБ ООН, які визнавали існування в Югославії гуманітарної катастрофи й ситуації що складала загрозу міжнародному мирові та безпеці. – Глава 7. Ще один аргумент – те що Рада Безпеки дванадцятьма голосами проти трьох відхилила російський проект резолюції, котра засуджувала дії НАТО. Загалом держави-члени НАТО зосередили увагу на питаннях юрисдикції і врешті-решт вимоги позивача задоволені не були. Після ж рішення суду серед вчених продовжилися дискусії з приводу допустимості гуманітарної інтервенції, оскільки за відсутності чіткого рішення з цього приводу залишилося безліч варіантів для інтерпретації подій у Косово. Варто зазначити що навіть США та Німеччина не вважали приклад Косово потенційним прецедентом в мВ.
Індійська інтервенція у Пакистан 1971 року
Вторгнення Танзанії до Уганди 1978 року
Єдиним випадком одноголосного засудження гі є резолюція 14 липня 1960 року що закликала Бельгію негайно вивести війська з Конго.
Критерії для вчинення гуманітарної інтервенції(три основні фактори)
Пряма загроза життю та добробуту великій кількості людей у певній державі;
Близьке її територіальне розташування
Ефективне втручання з мінімальним ризиком
http://jg.kiev.ua/pages/data/17/6.pdf