12. Поняття самооборони у сучасному мп та практика її застосування у сучасних мВ.
Поняття і механізми інституту самооборони досить неоднаково розглядаються як в теорії, так і в практиці міжнародного права. Найбільш гостро дискутується питання про місце інституту самооборони в системі міжнародного права. А саме, дотепер обговорюється обґрунтованість його приналежності до комплексу міжнародно-правових санкцій; в сучасному міжнародному праві самооборону розглядають як особливий вид міжнародно-правових санкцій, оскільки дії в порядку самооборони являють собою збройні примусові заходи.
В сучасному міжнародному праві право на самооборону може бути реалізоване виключно у відповідь на збройний напад (ст. 51). В залежності від характеру і масштабів збройного нападу можна виділити дві форми самооборони, а саме необхідну оборону і самооборону від агресії.
Зупинімося детальніше на специфічних рисах кожної з форм, а також торкнемося деяких проблемних аспектів питання.
Як правило, необхідну оборону розглядають як відсіч державою за допомогою збройних сил будь-яких (що не є актами агресії) збройних спроб порушення її прав, а також будь-яких інших зазіхань на недоторканість її кордонів.
Зрозуміло, що не будь-які дії можна кваліфікувати як такі, що здійснюються в порядку самооборони. Вони мають відповідати низці вимог, які передбачені міжнародним правом і практикою, що склалася, зокрема:
заходи, які застосовуються у порядку необхідної оборони, мають являти собою практично “блискавичну” реакцію на протиправний насильницький акт безпосередньо на місці його скоєння;
застосування примусових заходів в порядку необхідної оборони повинно починатись лише в мить скоєння протиправної акції і припинятися відразу ж після її припинення;
відповідні заходи в порядку необхідної оборони повинні застосовуватись проти реального правопорушення, яке об’єктивно існує. Превентивне застосування сили зброї проти можливого вторгнення, яке можливо готується біля кордонів держави, – неприпустиме. Найбільше, на що може піти держава і її збройні сили, коли отримали повідомлення про можливу акцію, це вжити відповідні військові приготування, але не застосовувати збройну силу першою;
перед безпосереднім застосуванням збройної сили в таких випадках уповноважені на здійснення необхідної оборони органи повинні намагатися, якщо дозволяють обставини, попередити виникнення збройного інциденту на місці.
Міжнародній практиці відомо багато випадків застосування збройних санкцій в порядку необхідної оборони. Так, коли 20 лютого 1967 року приблизно 200 південнов’єтнамських і американських солдатів намагалися перетнути кордон Камбоджі, їх було зустрінуто вогнем камбоджійських збройних сил. 23 січня 1968 року військові кораблі Корейської Народно-Демократичної Республіки, застосувавши силу, затримали в територіальних водах КНДР військовий розвідувальний корабель США “Пуебло”.
Ці міжнародні правопорушення були пов’язані з обмеженим застосуванням збройних сил і використанням військової техніки і так чи інакше зазіхали на безпеку держав, але не зазіхали на їх політичну незалежність і не загрожували самому їх існуванню. Вони носили епізодичний характер, не переслідували мети розв’язання війни і не виступали в такій якості.
http://stringer.in.ua/?p=607