3.Питання

Соціальна держава – це держава, головними цілями якої є допомога нужден-ним, забезпечення мініма-льної соціальної нерівнос-ті, захист від соціальних ризиків і сприяння зрос-танню добробуту людей.

Призначення соціальних прав:

ü допомогти тим, хто не може власною працею забезпечити собі і своїй сім’ї достатній жит-тєвий рівень;

ü не допустити надмір-ної поляризації суспіль-ства;

ü створити можливості для підйому людини вгору по соціальний драбині.

Особливу групу прав і свобод людини утворюють економічні, соціальні та культурні права. Вони належать до, так званого, “другого покоління” прав людини. У національному і міжнародному праві їх стали визнавати у другу половину XIX – першу половину XX століття. Визнання цих прав було пов’язано з тим, що вони доповнюють громадянські і політичні права людини, які окреслюють політичні і правові умови вільного існування людини в державі і суспільстві, економічними, соціальними та культурними умовами, які необхідні для гідного людського існування. Поява цих прав стала можливою також завдяки тому, що держава взяла на себе більш широке коло обов’язків перед людиною, ніж у минулі століття.

У нових конституціях багатьох демократичних держав з’явилося визначення держави як “соціальної держави” (Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Данія, Греція, Нідерланди) або як “держави благоденства” (Норвегія, Швеція, Швейцарія). За своїм змістом ці конституційні положення означають, що держава повинна нести відповідальність за забезпечення в країні соціальної справедливості і соціальної захищеності. Конституція України теж визначає нашу державу як “соціальну” (ст. 1). Під соціальною державою розуміють таку державу, яка цілеспрямовано проводить соціальну політику, головними цілями якої є допомога нужденним, забезпечення мінімальної соціальної нерівності, захист від соціальних ризиків і сприяння зростанню добробуту людей.

Тому не дивно, що Основний закон нашої держави містить досить широкий перелік економічних, соціальних і культурних прав громадян. Можна сказати, що багато в чому цей перелік занадто широкий. Він виходить за межі сучасних можливостей нашої держави задовольнити економічні, соціальні та культурні потреби своїх громадян.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Права й свободи, передбачені Конвенцією, обіймають найважливіші сторони життя особи і мають громадянську, політичну, економічну та соціальну спрямованість. Головні з них – право на життя, свободу, особисту недоторканність особи, вільне пересування, свободу думки, совісті, релігії, виявлення поглядів, мирних зборів й асоціацій, право на створення сім’ї, повагу до особистого і сімейного життя, право на справедливий судовий розгляд, мирне володіння майном, заборона дискримінації, катувань, рабства та примусової праці, неприпустимість покарання без закону.

Разом з тим Конвенція встановлює, що з метою захисту інтересів держави, національної безпеки, економічного добробуту, здоров’я та моралі суспільства, прав і свобод інших людей чи запобігання злочинам або заворушенням країни-учасниці можуть обмежувати права людини, проголошені Конвенцією. Однак таке право держав також не є абсолютним, і за жодних обставин не можуть бути порушені зобов’язання держави поважати право особи на життя, обов’язки щодо заборони катувань, рабства, неприпустимості зворотної дії закону.