2 Питання.
Першої світової війни Ліга Націй безпосередньо взялася за розробку міжнародно-правових питань захисту прав національних, етнічних, релігійних і мовних меншин. Це мало велике значення для розвитку теорії та практики міжнародного захисту прав людини.
МОП є однією з найбільших міжнародних організацій. Вона створена у 1919р. у складі Ліги націй для сприяння соціальному прогресу, установлення і підтримання соціальної злагоди. З 1946 р. МОП функціонує як спеціалізована установа ООН.
У міжнародному праві норми про права людини спочатку виникали як реакція на жорстокі та нелюдські способи й методи ведення воєн. На основі цих норм виникло міжнародне гуманітарне право. Перші міжнародні акти були спрямовані на боротьбу з рабством і работоргівлею (Декларація про заборону торгівлі неграми-невільниками 1815 р., Генеральний акт про Конго 1885 р., Брюссельська конвенція 1889 р., Генеральний акт Брюссельської конференції 1890 р. та ін.)
Потреба в міжнародних стандартах прав людини вперше далася взнаки наприкінці 19 століття, коли індустріальні країни почали приймати трудове законодавство. Законодавство, яке підняло вартість праці, мало наслідком погіршення конкуруючої спроможності цих країн стосовно тих, які не мали трудового законодавства. Економічна необхідність примусила їх радитися між собою, що спричинило появу перших конвенцій, у яких держави давали зобов'язання іншим державам стосовно прав своїх власних громадян. Бернська Конвенція 1906 року проти праці жінок у нічну зміну може розглядатися, як перша багатостороння конвенція, яка має на меті захист соціальних прав. В 1919 році було засновано Міжнародну Організацію Праці (МОП), яка прийняла багато конвенцій, які регулюють права людини в галузі праці.
Тобто лише в XX ст. ідея прав людини опинилася дійсно в центрі світової політики. Після закінчення Першої світової війни Ліга Націй безпосередньо взялася за розробку міжнародно-правових питань захисту прав національних, етнічних, релігійних і мовних меншин.
Після Першої світової війни і утворення Ліги Націй право держав на інтервенцію піддається певним обмеженням. Згідно зі Статутом Ліги Націй, який спочатку був підписаний 44 державами, розпочинати війну можна було лише за наявності обставин, зафіксованих в цьому документі. У випадку порушення державами-членами Ліги Націй її Статуту передбачалися санкції.
У межах Ліги Націй було укладено цілу низку угод, спрямованих на боротьбу з рабством, торгівлею людьми, розроблено спеціальні міжнародно-правові заходи для захисту релігійних, етнічних і мовних меншин. В угодах держави брали на себе обов'язок надавати особам, які належали до меншин за расою, релігією і мовою, ті ж права, що й своїм громадянам. Але договори про меншини не мали універсального характеру, а створювали певний спеціальний режим лише для незначної кількості малих держав. Держави ж, які займали провідні позиції в Лізі Націй, не брали ніяких обов'язків про надання меншинам, які проживали на їх територіях, тих же прав, що і своїм громадянам. Вони виступали лише в ролі гарантів створеної системи і не були пов'язані будь-якими зобов'язаннями перед Лігою Націй. Тому деякі держави - члени Ліги Націй розцінювали договори про меншини як нерівноправність, що несумісна з суверенітетом держав і дає привід для втручання в їх внутрішні справи. Та й сам Статут Ліги Націй не вміщував ніяких постанов про обов'язки держав - членів Ліги Націй дотримуватися права меншин або здійснювати міжнародне співробітництво з розвитку поваги до прав людини та забезпечення хоча б елементарних особистих, політичних, економічних, соціальних прав. Члени Ліги Націй брали на себе лише обов'язок «докладати зусиль» по забезпеченню «справедливих і гуманних умов праці».
Держави - члени Ліги Націй навіть не ставили перед собою завдання з розробки універсального міжнародного документа, який включав би положення про поважання і дотримування найпростіших і найпоширеніших прав і свобод людини.