47. Способи передачі чужого мовлення

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з усіма граматичними, інтонаційними та стилістичними особливостями («Про здоров’я людини треба турбуватися в першу чергу», — сказав незнайомець). Пряма мова може складатися з одного слова, одного речення і з кількох речень. Пряма мова супроводжується реченням, що вказує на те, хто є мовцем та адресатом, за яких обставин вона висловлена. Таке речення називається словами автора. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Пряма мова і слова автора поєднуються за змістом та інтонаційно, тобто без допомоги сполучників. Інтонація слів автора завжди розповідна, а інтонація прямої мови може бути розповідною, питальною, спонукальною, окличною та неокличною.

Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Слова кожної особи, яка бере участь у розмові, називаються репліками. Слова автора супроводжують репліку, якщо не зрозуміло, кому належить пряма мова.

Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Дівчина замилувалася квітами і сказала, що вони чудові). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення. До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставиться: (Пор.: «Батько спитав мене: «Хочеш поїхати зі мною до Києва?» — Батько спитав мене, чи хочу я поїхати із ним до Києва).

Цитатою називається дослівно наведений зі збереженням усіх граматичних та стилістичних особливостей уривок із чужого висловлювання, що використовується мовцем для підтвердження чи пояснення власних думок. Тому в цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Цитата на письмі береться в лапки (Видатний український письменник Гр. Тютюнник був переконаний, що «кожен письменник обирає собі тему найближчу, найріднішу….»).

Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки зазвичай не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться:

48. Цитування та цитата з висловлювання небудь впливової персони, оформлена у вигляді прямої мови в інформаційному, публіцистичному чи аналітичному матеріалі - це спосіб зробити текст об'єктивним, серйозним і викликає більше довіри у читача. Про прекрасно інформовані всі професійні журналісти і редактори.

«Цитування - це точне копіювання чиїхось слів.

Правила наукового цитування: чим більше цитат, тим краще

Якихось абстрактних цитат не буває. Будь-яке цитування має свої правила, оскільки використовується для досягнення яких-небудь конкретних цілей. Можна обійтися і без цитат. Але ось наукове цитування або використання в статті, монографії вченого фрагментів робіт інших авторів - це обов'язкова вимога. Без цитат з робіт класиків тієї чи іншої наукової школи, без демонстрації того, що автор в курсі досягнень обраної ними галузі науки жодна наукова робота не може вважатися серйозною.

У науковому цитуванні цитата виглядає як одна або кілька витягів з робіт інших вчених, спираючись на які дослідник ілюструє свої тези, підтверджує висловлені ним припущення, критикує або оскаржує аргументи, з якими він не згоден.

Зазвичай правилами наукового цитування та роботи з першоджерелами починають навчати ще в школі. У студентські роки, коли від кожного потрібна писати реферати, курсові та дипломні роботи наукове цитування ще більше відшліфовується. При цьому, чим більше цитат наводиться і чим об'ємніше обов'язковий в науковому цитуванні список використаної літератури, тим серйозніше вважається робота і тим вищий бал отримує її автор.

Правилам оформлення цитування і розташування виносок на сторінках наукових праць присвячені цілі трактати. В таких методичних посібниках детально прописується, як потрібно оформляти в тексті наукової праці цитування та окремі цитати або робити самоцитування, яким способом повинні виділятися цитати з стародруків або цитування особистих бесід.

49.

монолог

Монологічного є наукова, ділова, багато в чому публіцистична мова.

Бесіди, розмови двох або більше осіб становлять сферу розмовно-повсякденній стилю.

Однак частіше термін монолог застосовують до художньої мови.

Монолог можна визначити як компонент художнього твору, що є мова, звернену до самого себе або до інших. Монолог-це звичайно мова від 1-го особи, не розрахована (на відміну від діалогу) на відповідну реакцію іншої особи (або осіб), що володіє певною композиційною організованістю і смисловий завершеністю.

діалог

Діалог - форма мови, яка характеризується зміною висловлювань двох мовців. Кожне висловлювання, зване реплікою, звернене до співрозмовника.

Діалогічна мова - первинна, природна форма мовного спілкування. Якщо мати на увазі побутові діалоги, то це, як правило, мова спонтанна, непідготовлена​​, в найменшій мірі літературно оброблена.

Для діалогічної мови характерна тісний змістовний зв'язок реплік, що виражається найчастіше в питанні і відповіді

В публіцистиці, в газеті використовуються два види діалогів. По-перше, діалог інформаційний. Він відносно простий в структурному відношенні, нейтральний - в стилістичному. Діалогічне розвиток лінійно, репліки або прямо доповнюють один одного змістовно, або утворюють замкнутий питально-відповідь єдність

Другий тип діалогу в газеті можна назвати сюжетним. Інформаційний діалог по суті справи формальний, структурно незалежний, не пов'язаний з "сюжетом" газетного матеріалу (зміст його легко можна було б передати і без допомоги діалогу), це чисто зовнішня діалогізація тексту. Сюжетний же діалог виявляється конструктивно значущим. Автор в цьому випадку прагне до створення "драматизму" зображуваного, до створення "діалогічного напруги", в основі якого лежить деяке протиріччя у відносинах реплік (або реплік і тексту), наприклад, ми чекаємо твердження, а отримуємо заперечення, як у статті про чергове творця всесвітнього мови .

Полілог

Полілог - розмова між кількома особами. Полілог в принципі не протиставляється діалогу. Загальне і головне для обох понять - міна, чергування говорять і слухають. Кількість же говорять (більше двох) не змінює цього принципу.

Полілог-форма природної розмовної мови, в якій беруть участь кілька говорять, наприклад сімейна бесіда, застілля, групове обговорення якої-небудь теми (політична подія, спектакль, літературні твір, спорт і т. д.). Спільні риси діалогу - зв'язаність реплік, змістовна і конструктивна, спонтанність та ін - яскраво проявляються і в полілог. Однак формальна і смислова зв'язок реплік в полілог більш складна і вільна: вона коливається від активної участі говорять в загальній бесіді до байдужості (наприклад, красномовного мовчання) деяких з них.

Сучасна лінгвістика (точніше, одна з її галузей - соціолінгвістика) досліджує закономірності, етикетні правила ведення полілогом в тих чи інших групах, колективах (соціумах). Так, у деяких народів в розмову родичів по крові не мають права вступати свояки.

Широко використовується полілог в художній літературі, театрі, кіно. Це насамперед масові сцени, що дозволяють представити масштабні події, показати народ не як безлику масу, натовп, а як збори характерів, типів. Багатоголосся полілогу дозволяє вирішувати ці складні художні завдання.

50.

Період – риторична фігура, яка найчастіше має чітку двочленну будову. Перший член (протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації за допомогою періодичного повторення однотипних синтаксичних складників, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають попередником. Другий, структурно компактніший, член періоду (апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. Частини відмежовує виразна пауза, за допомогою якої акцентується увага на змісті апозису. В такий спосіб утворюється ніби замкнене інтонаційне коло періоду. Наприклад: Фантазіє! Ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Збудила мертвих з вічного їх сна, Мету вказала буйній хвилі в морі, — // до тебе обертаюсь я сумна: Скажи мені, фантазіє дивна, Як помогти в безмежнім людськім горі.(Леся Українка).

Період з двох членів називають двочленним, а період з трьох членів — тричленним. Кожний член періоду може мати кілька колон (менших частин).

Поряд із класичним різновидом періоду виділять так званий «обернений» період, в якому після ритмічно організованих структур, що формують підвищення, немає традиційної завершальної частини. Твердження, наближене до висновкового узагальнення, міститься на початку речення, перед градацією: «На рідні землі сіячі вертають, Щоб сіяти святе зерно своє, Щоб знов заграло українське поле Врожаєм щастя, зродженим навік, Щоб знов засяло сонце світлочоле На вольних водах українських рік...» (М. Бажан). Періоди такого типу мають епічну-характеристичну природу і використовуються насамперед в художньо-оповідних текстах.

[ред.]

Основні характеристики

Період має специфічні особливості, що простежуються на трьох рівнях: смисловому, структурно-синтаксичному та інтонаційному.

За смисловими відношеннями між першим і другим періодами розрізняють кілька їх видів:

завершальний;

означальний;

кільцевий (включає кільцевий повтор, що формує рамку строфи чи тексту);

часовий (виражає часові відношення між засновком і висновком);

предикатний;

причинний;

протиставний;

пояспювальпо-порівняльний;

умовний;

пояснювальний.