3) Методи, принципи, закони і закономірності менеджменту.

Управління здійснюється за допомогою основних вихідних положень, правил, які називаються принципами менеджменту, якими керуються керуючі органи. У них відбивається дія об'єктивних законів і практики управління, а також визначаються вимоги до конкретної системи, структурою організації менеджменту. Відповідно до цих вимог утворюються органи управління, встановлюються взаємовідносини між рівнями управління, між організаціями державою, застосовуються ті йди інші методи управління. Провідним принципом менеджменту виступає принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації управління.

Існують такі основні методи менеджменту:

- Організаційно-адміністративні, засновані на примусі;

- Економічні, засновані на матеріальній зацікавленості;

- Соціально-психологічні.

Основою створення і функціонування організації виступають закони менеджменту. Вони об´єктивні, а їхня дія виявляється тільки в діяльності людини.

Закони та закономірності менеджменту відображають об´єктивні й достатньо стійкі зв´язки та взаємодії елементів системи в просторі (в структурах) й у часі (процесах, явищах). Умовно вони поділяються на дві групи:

♦ які виявляються в статиці (структурах);

♦ які виявляються в динаміці (процесах).

Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.

Якщо закон виражає внутрішні суттєві зв´язки явищ, то закономірності - це частковий вияв його дії.

Закономірності управління відбивають об´єктивно існуючі, істотні взаємозв´язки різних елементів, що повторюються, а також явищ у процесі управління. їх розділяють на загальні й одиничні. Загальні закономірності властиві всім системам управління, а одиничні пов´язані з функціонуванням окремих галузей, підприємств і організацій.

До загальних закономірностей управління можна віднести закономірність відповідності соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва; закономірність переважної ефективності свідомого рівномірного управління; закономірність співвідношення керуючих і керованих систем, суб´єкта й об´єкта управління; закономірність посилення процесів поділу і кооперації праці в управлінні. Розглянемо ці закономірності.

Закономірність відповідності соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва призводить до створення систем управління адекватних формам власності на засоби виробництва. Так приватизація підприємств торгівлі обумовила різноманіття організаційно-правових форм цих підприємств і послабила централізоване керівництво їхньою діяльністю.

4) Управління, спрямоване на успіх. Критерії ефективного управління.

Головним завданням більшості організацій є виживання та можливість тривалого існування. Організація вважається такою, що досягла успіху, якщо вона досягла своєї мети. Складовими успіху організації вважаються: — виживання; — результативність та ефективність; — продуктивність; — практична придатність.

З метою успішного функціонування протягом тривалого часу, виживання та досягнення цілей організація має бути як ефективною, так і результативною. І перше, і друге однаково важливе. Результативність — щось невідчутне, його важко визначити, особливо, якщо організація внутрішньо неефективна; ефективність встановлюється та передається кількісно, оскільки можна визначити грошову оцінку її входів та виходів.

Управлінські рішення, якими б обґрунтованими та дослідженими вони не були з погляду теорії, — це лише ідеї та думки. Мета управління полягає у виконанні людьми реальної роботи. Успішним вважається таке рішення, що реалізується практично (перетворюється на дію), результативно й ефективно.

На ефективність управління впливають різні чинники, серед яких визначаємо:

• розумові та фізичні можливості людини, її спроможність здійснювати управлінську діяльність;

• засоби виробництва, за допомогою яких людина, колектив, суспільство виробляє все необхідне для життя, тобто підсилює розумові та фізичні здібності людини;

• соціальні умови, які сприяють розкриттю творчих здібностей окремого працівника і колективу в цілому;

• сукупний вплив попередніх чинників, посилених їх інтеграцією.

Критерії ефективності менеджменту - це результативність управлінської діяльності менеджерів в організації, яка визначає якісні її сторони. До основних критеріїв відносять:

• оперативність - своєчасність підготовки і прийняття рішень, а також налагодженість механізмів зворотнього зв'язку;

• надійність системи управління - достовірність, цінність і своєчасність інформації, відповідність прийомів і методів роботи сучасному рівню науково-технічного прогресу; рівень підготовки, стаж практичної діяльності та стабільність кадрів;

• якість виконання функцій, забезпеченість засобами оргтехніки;

• оптимальність системи управління - вибір оптимальних методів прийняття господарських рішень, обґрунтованість ступенів управління в організації, а також співвідношення централізації і децентралізації управління стосовно до конкретних умов, норм управляємості та ін.

5)

1-й период - древний период Наиболее длительным был первый период развития управления - начиная с 9-7 тыс. лет до н.э. примерно до XVIIIв. Прежде чем выделиться в самостоятельную область знаний, человечество тысячелетиями по крупицам накапливало опыт управления. Первые, самые простые, зачаточные формы упорядочения и организации совместного труда существовали на стадии первобытнообщинного строя., В это время управление осуществлялось сообща, всеми членами рода племени или общины. Старейшины и вожди родов и племен олицетворяли собой руководящее начало всех видов деятельности того периода. В Древнем Египте был накоплен богатый опыт управления государственным хозяйством. В этот период (3000 - 2800 гг. до н.э..) сформировался достаточно развитый для того времени государственный управленческий аппарат и его обслуживающая прослойка (чиновники-писцы и пр.). Одним из первых, кто дал характеристику управления как особой сферы деятельности, был Сократ (470-399 гг. до н.э.). Он проанализировал различные формы управления, на основе чего провозгласил принцип универсальности управления. Платон (428-348 гг. до н.э.) дал классификацию форм государственного управления, сделал попытки разграничить функции органов управления. Александр Македонский (356-323 гг. до н.э.) развил теорию и практику управления войсками II период - индустриальный период (1776-1890). А. Смит является не только представителем классической политической экономии, но и специалистом в области управления, так как сделал анализ различных форм разделения труда, дал характеристику обязанностей государя и государства. Большое влияние на формирование многих сформировавшихся к настоящему времени научных направлений и школ менеджмента оказало учение Р. Оуэна. Первый переворот в теории и практике управления связан с созданием и использованием вычислительной техники. В 1833 г. английский математик Ч. Беббидж разработал проект "аналитической машины" - прообраз современной цифровой вычислительной техники, с помощью которой уже тогда управленческие решения принимались более оперативно III период - период систематизации (1856-1960). Формируются новые направления, школы, течения, изменяется и совершенствуется научный аппарат, наконец, меняются сами исследователи и их взгляды. В сущности, то, что мы сегодня называем менеджментом, зародилось во времена промышленной революции в XIX в.