82. Соціальне страхування та його економічна суть.

Ооціальне страхування — гарантова­на державою система заходів щодо за­безпечення громадян у старості, на ви­падок захворювання, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а та­кож з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

— наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-ко­рисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

— наявністю громадян, котрі є дієздатни­ми, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціаль­не страхування є способом реалізації консти­туційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у випадках хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане вико­нувати такі функції:

— формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриман­ням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому лро-цесі;

— забезпечення певною мірою чисель­ності та структури трудових ресурсів;

— скорочення розриву в рівнях матері­ального забезпечення працюючих та непра­цюючих громадян;

— сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування скла­дається з двох видів:

перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;

другий має гарантувати матеріальне за­безпечення громадянам, котрі втратили пра­цездатність або не мали її.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають певні фонди з ха­рактерними для них напрямками викорис­тання коштів.

Організація діючої системи соціально­го страхування базується на таких за­садах:

— загальність соціального страхування в основному за рахунок засобів підприємств, організацій та держави;

— оптимальне поєднання інтересів сус­пільства, підприємств і громадян при вико­ристанні коштів соціального страхування;

— управління соціальним страхуванням через організації трудящих. Воно грунтуєть­ся на принципах самоуправління, передба­чає активну роль профспілок та інших гро­мадських організацій у формуванні та ви­користанні відповідних цільових фондів.

Акумуляцію, облік та використання коштів соціального страхування здійснює Фонд соціального страхування України.

Страхові внески на державне соціаль­не страхування нараховуються на фонд оплати праці та інші виплати, в тому числі в натуральній формі, які підля­гають оподаткуванню прибутковим подат­ком з громадян.

Не нараховуються внески на такі види виплат працівникам:

— вихідна допомога при звільненні;

— компенсація за невикористану відпу­стку;

— вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників квартир, комуналь­них послуг, палива, проїзних квитків;

— дивіденди за акціями;

— неоподаткована сума матеріальної до­помоги;

— виплати з коштів фонду соціального страхування України і Пенсійного фонду України (крім коштів на оплату праці);

— допомога сім'ям з державного та місцевих бюджетів та деякі інші виплати.

Нараховані страхові внески страхуваль­ник сплачує шляхом безготівкових розра­хунків — перезарахуванням відповідних сум із свого рахунка на рахунок № 691 "Кошти Фонду соціального страхування".

Підприємства сплачують страхові внески в дні одержання заробітної плати. Якщо заробітна плата виплачується двічі на місяць, вони теж сплачуються двічі.

Бюджетні та громадські підприємства сплачують внески до Фонду один раз на місяць — у строк, встановлений для виплати заробітної плати за другу половину місяця. Прострочення платежу карається пенею у розмірі 0,3% за кожний прострочений день.

Контроль за сплатою внесків здійснюють профспілки та органи Фонду соціального стра­хування. У деяких випадках цей контроль може здійснювати і податкова інспекція.

Кошти ФССУ можуть використовуватись страхувальниками лише відповідно до їх­нього цільового призначення у встановле­ному порядку.

Форми використання засобів соціаль­ного страхування:

— грошові виплати;

— пільги;

— фінансування послуг.

Виплати і пільги за своїм функціональ­ним призначенням можуть бути представ­лені двома групами:

— виплати і пільги, отримання яких зу­мовлене участю людини в суспільній праці та економічними характеристиками самої праці (трудовий стаж, умови праці, величи­на заробітної плати);

— виплати та пільги, які покликані змен­шити негативний вплив певних соціальних факторів (виплати інвалідам війни, непра­цездатним від народження, малозабезпече­ним сім'ям з дітьми, затрати на протезу­вання, навчання та працевлаштування інвалідів тощо).

Виплати та пільги мають дві основні фор­ми:

— грошові виплати (пенсії та грошова допомога);

— безплатні та пільгові послуги.

Пенсія — гарантована щомісячна грошо­ва виплата для забезпечення громадян у старості на випадок повної або часткової непрацездатності, втрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодав­че встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності. Пенсійні виплати ма­ють страхову природу. Трудящі, їхні сім'ї і, з настанням страхового випадку, ті, що з огляду обставин не брали участі в трудово-

му процесі, а за законом мають право на пенсійне забезпечення, отримують його із спеціального Пенсійного фонду, який ство­рюється за рахунок внесків страхувальників до Фонду соціального страхування.

Величина ресурсів соціального страхуван­ня, спрямованих на пенсійне забезпечення, визначається демографічними та економіч­ними чинниками.

До демографічних чинників відносять:

— середню тривалість життя та її дина­міку;

— кількість людей пенсійного віку;

— чисельність працездатного населення і тлн.

До економічних чинників відносять:

— економічний стан країни в цілому:

— співвідношення рівнів заробітної пла­ти та пенсії;

— надбавки за стаж, умови роботи тощо;

— наявність та питома вага осіб, котрі мають право на пільги при визначенні рівня пенсійного забезпечення тощо.

Залежно від причини, що обумовлює пра­во на отримання пенсії, розрізняють тру­дові та соціальні пенсії.

Трудові пенси: за віком, за інвалідністю, при втраті годувальника, за вислуг}' літ.

Соціальні: пенсії непрацездатним гро­мадянам, котрі не мають права на трудову пенсію.

Право на отримання трудової пенсії ма­ють особи з певним стажем суспільно-ко-

рисної роботи за умови сплати відповідними підприємствами та організаціями страхових внесків до Державного пенсійного фонду.

Розмір трудової пенсії, як правило, порів­нюється із заробітком у минулому і встанов­люється у відсотках до нього на загальних або пільгових засадах.

Розмір соціальних пенсій, що сплачують­ся непрацездатним громадянам, якщо у них немає права на трудову пенсію, визначаєть­ся за категоріями у відсотках до мінімаль­ної пенсії за віком.

Наявність соціальних пенсій дає змогу охопити державним соціальним страхуван­ням усіх громадян, гарантувати їм мінімаль­ний рівень матеріального добробуту неза­лежно від наявності трудового стажу.

Виплати на допомогу — гарантовані грошові виплати при тимчасовій перерві в роботі, а також компенсації підвищення вип­лат, спричинених певними подіями, їх поді­ляють на дві групи:

— виплати з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за дитиною, вагітні­стю та пологами;

— виплати у зв'зку з народженням ди­тини, виплати на похорони працівникам або членам сім'ї.

Виплати на дітей малозабезпеченим сім'ям не входять у жодну із груп, оскільки вони залежать від рівня доходів сім'ї.

Виплати з безробіття — здіснюються за рахунок фондів соціального страхування

та позабюджетних фондів сприяння зайня­тості.

Головне призначення цієї виплати — недопущення різкого падіння доходів пра­цівників, що тимчасово втратили роботу.

Розмір виплат з безробіття встановлюєть­ся у відсотках від заробітної плати і стано­вить не менше 1/2 її величини за останнім місцем роботи.

Фінансування послуг, що здійснюються по лінії соціального страхування, спрямо­ване на задоволення потреб певних груп непрацездатних громадян, зокрема:

— утримання будинків-інтернатів для дітей та громадян похилого віку;

— покриття затрат на лікування та відпо­чинок престарілих і інвалідів;

— працевлаштування інвалідів;

— протезування;

— оплата пільг.

83. Права і обов`язки сторін у страхуванні.

#42

84. Баланс доходів і витрат страхової організації.

#51

85. Особисте страхування.

Особисте страхування є формою захисту від ризиків, що за­грожують житло, здоров'ю та працездатності людини, а також однією із галузей страхування, що законодавчо закріплюються в Україні.

Особисте страхування відноситься до ризикової галузі, як­що мова йде, наприклад, про страхування від нещасних випадків, від захворювання та до накопичувального страхування, якщо мова йде про страхування життя, додаткової пенсій. Тобто осо­бисте страхування поєднує ризикову та нокопичувальну (заоща-

джувальну) функції страхування. При цьому тимчасово вільні ко­шти акумулюються у страховому фонді та є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

Об'єктом особистого страхування є майнові інтереси, пов'язані з:

S життям;

S здоров'ям;

S працездатністю;

S додатковою пенсією страхувальника або застрахова­ної особи.

Предметом особистого страхування є наступні ризики

S смерть;

S хвороба;

S каліцтво;

S травма;

S тривалість життя.

До специфічних рис особистого страхування відносяться:

S страхувальник чи застрахований повинен бути кон­кретною особою у вигляді об'єкту страхування;

S здійснюється на випадок настання певних страхових випадків;

•/ об'єкт страхування (особа) не має вартісної оцінки;

S страхова сума не обмежується вартісною оцінкою (оскільки її неможливо визначити) об'єкта страхуван­ня, а залежить від матеріального стану страхувальника;

S суб'єктів страхових відносин може бути більше двох: страховик, страхувальник, застрахований, вигодона-бувач;

S деякі підвиди особистого страхування можуть бути виділені як особливо довготривалі (страхування пенсії, життя тощо).

Класифікація особистого страхування здійснюється за різними ознаками:

S за обсягом ризику: на випадок дожиття чи смерті; на випадок інвалідності, непрацездатності, недієздат­ності; непередбачуваних медичних витрат;

•S за кількістю осіб, що вказані в договорі страхування: індивідуальне; колективне;

S за тривалістю страхового забезпечення: короткостро­кове (до одного року); середньострокове (від 1-го до 5-ти років); довгострокове (від 6-ти років);

S за формою виплати страхового забезпечення: одноразо­ва виплата страхової суми; виплата страхової суми у вигляді ренти;

•S за формою оплати страхових премій: одноразова опла­та страхової премії; щорічна оплата страхової премії; щомісячна оплата страхової премії; S за формою здіснення: обов'язкове; добровільне; S за видом особистого страхування: страхування від не­щасних випадків та хвороб; медичне страхування; страхування життя; додаткове пенсійне страхування, соціальне.

Кожний із зазначених видів страхування має свою відповідну класифікацію (поділ на підвиди), умови та правила здійснення страхування, порядок розрахунку страхових тарифів та виплати страхових сум, враховує багато впливових різно­манітних факторів.

Так, наприклад, страхування від нещасних випадків вклю­чає: страхування від нещасних випадків школярів і дітей, страху­вання від нещасних випадків на транспорті, індивідуальне стра­хування від нещасних випадків, страхування від нещасних ви­падків за рахунок підприємств тощо. А страхування життя вклю­чає наступні види: страхування життя дітей, страхування на випа­док смерті, страхування рент, змішане страхування життя.

Особливої уваги заслуговує змішане страхування життя, коли в одному договорі страхування комбінується страхування на випадок життя та на випадок смерті. Переваги такого страху­вання полягають в тому, що воно пропонує страхувальникам за меншу плату заключити договір про покриття ризику та забезпе­чити заощадження за допомогою одного полісу, виключаючи до­даткові витрати на оформлення договорів та аналізу об'єкта страхування. Змішане страхування має багато різновидів, таких як з підвищеним захистом, на фіксований термін, зростаюче, до шлюбу, до повноліття. До того ж, оскільки в змішаному страху­ванні розмір виплати на випадок смерті та випадок життя одна­ковий, то страхувальник може вибрати одну із комбінацій: більше відшкодування ризику, ніж заощаджень, чи навпаки.

Додаткове пенсійне страхування - досить новий вид страху­вання в Україні. Даний вид страхування передбачає створення приватного резерву з виплатами з нього у формі капіталу чи рен­ти у наступних випадках:

•S вихід на пенсію;

•S повна або часткова інвалідність;

S смерть.

Проте додаткове пенсійне страхування не може замінити пенсійне соціальне страхування. Максимальний вік застрахова­ної особи - за рік до пенсійного віку.

Отже, особисте страхування - досить великий вид страху­вання, який поєднує ризикову та заощаджувальну функції стра­хування. Конкретними страховими подіями за цим видом страху­вання є дожиття до закінчення терміну страхування чи втрата здоров'я в результаті реалізації певних ризиків. Об'єкти особис­того страхування не мають абсолютного критерію вартості. Сформований страховий фонд є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

86. Визначення величини збитків та страхового відшкодування.

#47

87. Припинення дії договору страхування.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

1)закінчення терміну дії;

2)виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановле­ні в договорі терміни. При цьому договір вважається достроково припиненим у разі, якщо перший (або черговий) страховий пла­тіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протя­гом десяти робочих днів з дня висунення такої вимоги страху­вальникові, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності за винятком випадків, передбачених статтями 21—23 Закону «Про стра­хування»;

5) ліквідації страховика в порядку, установленому законодавс­твом України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страху­вання недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дія договору страхування може бути достроково припинена за

вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за ЗО днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові пла­тежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вира­хуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхо­вих сум та страхового відшкодування, здійснених за цим дого­вором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена по­рушенням страховиком положень договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові пла­тежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумов­лена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначе­них нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим до­говором страхування.

У разі дострокового припинення договору страхування не до­пускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здій­снено в безготівковій формі.

Правові наслідки, пов'язані з достроковим розірванням дого­вору, визнаються залежно від того, допущені чи ні будь-якою зі сторін порушення правил страхування. Так, у разі дострокового припинення договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому внески за відкиданням певних витрат на ведення справи. Якщо вимога страхувальника зумовлена пору­шенням страховиком правил страхування, страхові внески повер­таються страхувальникові за відкиданням витрат на ведення справи.

підставою для відмови стра­ховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) може бути таке:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхово­го випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Ква­ліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного за­конодавства України;

2) вчинення страхувальником — громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збит­ків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та роз­міру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавством України. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші

підстави для відмови у виплаті страхових сум, якщо це не супе­речить законодавству України.

Договір страхування вважається недійсним з часу його укла­дання у випадках, передбачених цивільним законодавством України. Крім того, відповідно до цього Закону договір страху­вання визнається недійсним також у разі:

1)коли його укладено після страхового випадку;

2)коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Договір страхування визнається недійсним у су­довому порядку.

88. Страхування цивільної відповідальності.

Страхування відповідальності в Україні представляє собою самостійну галузь страхування. Хоча в світовій практиці його ча­сто відносять до особливого виду майнового страхування.

Страхування відповідальності є формою захисту від ризиків, що загрожують третій особі (її здоров'ю чи майну), однією з га­лузей страхування, що закріплена законодавчо. Зазначена галузь страхування поєднує в собі риси як майнового страхування, коли шкода завдається майну, так і особистого страхування, коли шкода завдана життю, здоров'ю громадян.

Об'єктом страхування відповідальності виступає відповідальність перед третіми особами, майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником:

S заподіяної їм шкоди особі або її майну;

S шкоди, заподіяної юридичній особі.

Під майновим інтересом необхідно розуміти збиток, який поніс би страхувальник, якби його відповідальність не була заст­рахована.

Мета страхування відповідальності - страховий захист еко­номічних інтересів страхувальників, здатних заподіяти шкоду третім особам.

Предметом страхування відповідальності є:

S ризики особистого страхування (життя, здоров'я, працездатність) - ті, що пов'язані з можливістю за­подіяння шкоди;

•S ризики майнового страхування (знищення, нестачі, пошкодження).

До специфічних, ознак страхування відповідальності відносять:

S суб'єктами страхових відносин є три сторони: страхо­вик, страхувальник, третя сторона - застрахований, кому буде виплачуватись страхове відшкодування -наперед не визначений;

S невизначена вартість об'єкта страхування; S забезпечує відшкодування збитку тертій особі і одно­часно виступає у якості охорони майнових інтересів самого страхувальника;

•S страхова сума встановлюється в договорі як ліміт (ме­жа) відповідальності страхувальника, яка може виник­нути при заподіянні страхувальником шкоди, на весь термін дії договору страхування чи на один страховий випадок, а для обов'язкової форми - встановлюється Кабінетом Міністрів України і може змінюватись не пізніше, ніж за два місяці до початку нового календар­ного року за поданням Уповноваженого органу. У відповідності до особливостей, які є характерними для страхування відповідальності, страховики вимушені створювати достатньо великі грошові резерви, щорічно відраховуючи їх у фонд майбутніх виплат.

Страхування відповідальності класифікується:

•/ за формою здійснення: добровільне, обов'язкове;

•S за видами застрахованого суб 'єкта страхових відносин:

юридичні особи; фізичні особи; S за об 'єктом страхування: страхування заборгованості;

страхування на випадок відшкодування шкоди; •S за видами договорів: звичайні, додаткові. В свою чергу кожний з видів страхування відповідальності поділяється на підвиди. Наприклад, у відповідальності заборгова­ності найчастіше виділяють: страхування кредитів, депозитів то­що, а в страхуванні відповідальності на випадок заподіяної шкоди -страхування професійної відповідальності (лікарів, адвокатів, архітекторів-будівельників та інш., які займаються приватною практикою), відповідальності власників транспортних засобів, відповідальності перевізника, цивільної відповідальності підприємств - джерел підвищеної небезпеки тощо. Зазначені підвиди підлягають ще детальнішому поділу, в залежності від об'єктів страхування та роду небезпек.

Отже, страхування відповідальності поєднує в собі риси май­нового та особистого страхування. Через страхування відповідаль­ності відшкодовуються майнова шкода, спричинена третім особам, які наперед не відомі. Сам страхувальник при цьому не звільняється від адміністративної та кримінальної відповідаль­ності. Здійснюється у добровільній та обов'язковій формі.