10 Відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який

здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі

здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який

здійснює страхування життя.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого

статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в

грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду

страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх

номінальною вартістю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду

векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в

кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише

страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з

формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати

кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами

страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про

настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх

необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати

або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату

або виплату страхового відшкодування у передбачений договором

строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне

здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом

сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої

визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при

настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення

збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що

зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна

переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його

майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством

України.

Стаття 21. Обов'язки страхувальника

Стаття 3. Страхувальники

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні

громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є

страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого

страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або

юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а

також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не

передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів

страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати

громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати

збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання

страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання

страхового випадку, якщо інше не передбачено договором

страхування.

Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інформацію

страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне

значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його

про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування

щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків,

завданих внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в

строк, передбачений умовами страхування.

43. Види страхування.

Основні: особисте, майнове, відповідальності

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5—9).

12. Страхування цивільної відповідальності власників наземно­го транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників повітряного транс­порту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності власників водного транспор­ту (включаючи відповідальність перевізника).

15. Страхування відповідальності перед третіми особами (ін­шої, ніж передбачена пунктами 12—14).

16. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності пози­чальника за непогашення кредиту).

17. Страхування інвестицій.

18. Страхування фінансових ризиків.

19. Страхування судових витрат.

20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

21. Страхування медичних витрат.

22. Інші види добровільного страхування.

Безперечна перевага такої класифікації полягає в тому, що во­на значною мірою наближена до загальноєвропейських стандар­тів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний хара­ктер страхового бізнесу є дуже позитивним.

44. Інвестиційна політика страховика.

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією ци­клу (оскільки отримання страхової премії передує наданню стра­хової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму роз­порядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку.

Тому кошти страховика, які перебувають у його розпоря­дженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зобов'язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти пред­ставлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге,

Розділ 20. Фінансова надійність страховика

529

власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.

З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно вра­ховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами страхувальни­ків і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повер­татися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги. Ак­тиви страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. За­значимо, що це й є основні вимоги до управління активами.

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона істотна при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної ді­яльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість оперативної конвертації їх у готівкові платі­жні кошти, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків страховому портфелі страховика. Якщо страховик здійснює страхування високоризикованих (авіаційне, страхування і т. ін.) видів страхування, йому в короткий термін необхідно буде перетворити свої активи на готівкові кошти. Отже, стра­ховикові з ризикових видів страхування доцільно мати висо-коліквідні активи.

Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взає-мозамінюваними характеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низьку прибутковість. Збалансо­ваний портфель інвестування досягається за допомогою дивер­сифікації вкладень. Диверсифікованість — це розподіл інвести­ційних коштів між категоріями активів інвестування.

Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, пере­бувають у розпорядженні страховика протягом терміну дії дого­вору страхування, тобто, як правило, до одного року. Макси­мальний період часу між датою акумулювання коштів у страхові' резерви та датою їх використання для страхових виплат стано­вить рік. Але частина коштів може знадобитися в будь-який час ,' дляхвідшкодування збитків за цими договорами страхування. То­му кошти страхових резервів за договорами ризикових видів

Частина 7. Основи фінансової діяльності страховика

страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткост­рокові активи.

Кошти, акумульовані в резерви коливань збитковості та катас-|), призначаються для забезпечення виконання страховиком „_ „„.„л„лг>омм гтпя^кання v випадках, коли

троф> призначаються для 3aucjuv-iwm™ ^..,^.._.......

своїх зобов'язань за договорами страхування у випадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Кош­ти цих резервів можуть використовуватися не щороку, тому вони мають бути інвестовані в довгострокові активи. Але вони мають бути високоліквідними, коли постане потреба використати їх за

призначенням.

Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни дії договорів і виконання зобов'язань здебільшого по за­кінченні строку дії договору або в обумовлений строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та менш ліквідні види активів.

При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від само­го початку діяльності страховика значну частку інвестицій стано­влять власні кошти, насамперед статутний фонд. У ході діяльно­сті головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, вихо­дячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих ко­штів. Компанії, які здійснюють страхування життя, на відміну від страховиків, що проводять ризиковані види страхування, довше володіють коштами і можуть інвестувати їх у нерухомість, дер­жавні цінні папери та інші довгострокові активи. Для компаній, які здійснюють ризикові види страхування, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах.

Згідно із Законом України «Про страхування» страхові резер­ви мають бути представлені активами таких категорій:

* грошові кошти на розрахунковому рахунку;

* банківські вклади (депозити);

* нерухоме майно;

* цінні папери, що передбачають одержання доходу;

* цінні папери, що емітуються державою;

* права вимог до перестраховиків;

* довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страху­вання життя, банківські метали, інвестиції в економіку України).

З метою захисту страхувальників від невиконання страхови­ком своїх зобов'язань установлюється державний контроль за ін­вестиційною діяльністю. Директивами ЄС установлені розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення в неру­хомість — не більш як 10 % загального обсягу резервів за кож­ним об'єктом; вкладення в акції, які котируються, та гарантовані

Розділ 20. Фінансова надійність страховика

531

кредити — не більш як 10 % розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити — Не більш як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, —_ не більш як 10 % у сукупності вкладень; у готівку — не більш як З % загальної суми резервів.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням розміру страхових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Але обсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від бан­ківських, ще малий. Це тому, що розмір статутних фондів стра­хових компаній значно менший, ніж розмір таких самих фондів

банків.

Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добра передумова до цього така: витрати на при­дбання страхової послуги дозволено включати до собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б на­давати податкові пільги.

Зростання інвестиційної можливості страхової системи забез­печувалося б наявністю державної перестраху вальної компанії. Низька фінансова місткість українського страхового ринку при­зводить до того, що значні суми страхових премій, тобто інвес­тиційні ресурси, надходять до іноземних перестрахувальних компаній. Наявність державної перестрахувальної компанії спри­яла б акумулюванню певної частини страхових премій, які нині надходять за кордон. Така компанія могла б узяти на себе відпо­відальність за ризиками, які перевищують суми, що їх здатні ли­шити в себе прямі страховики. Частина цієї суми могла б лиша­тися на власне утримання, а решта — бути переданою іншим страховим та перестрахувальним компаніям у нашій державі та за її межами. Завдяки цьому зменшилася б частка страхових пре­мій за договорами перестрахування в інші країни і збільшився б обсяг власних інвестиційних коштів.

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальника. Слід також приділити увагу вимо­гам, які застосовуються при визначенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком. Щоб вкладення страховика бу­ли доцільними, перегляд структури та рівня покриття інвести­ційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх лікві­дність. Тому ефективна інвестиційна діяльність страховика залежить насамперед від розвитку фінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страхових ком­паній.

45. Класифікація страхових ризиків.

#3

46. Організаційні форми страхування.

Добровільне (#28), обов’язкове (#25)

47. Розрахунок збитку та страхового відшкодування.

Визначення збитку і страхового відшкодування. Визначення розміру збитку і виплати страхового відшкодування — одна з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових ком­паній. Від умілого, чіткого та якісного регулювання збитків, які виникли у страхувальника, залежить імідж страхової компанії.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об'єкта страхування (будівлі, засоби виробницт­ва, товари і т. ін.), суб'єкта страхування (державне підприємс­тво, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, по­вінь тощо).

Розмір збитку і сплати страхового відшкодування визначають у такій послідовності: 1) установлюють факт страхового випадку; 2) визначають розмір збитку і страхового відшкодування, скла­дають страховий акт про страховий випадок; 3) здійснюють страхову виплату.

При пошкодженні, загибелі або крадіжці майна страхувальник має протягом одного — трьох ^нів подати заяву про страховий випадок, зазначивши в ній, коли, де, за яких обставин і яке майно загинуло або було пошкоджене чи викрадене. Страхова компанія перевіряє відповідність наведених фактів та умов договору стра­хування.

Так вирішується питання про наявність страхового чи нестра-хового випадку.

Потрібно встановити також, чи було застраховане майно на момент настання страхової події, оскільки договір страхування міг ще не набути чинності, або бути вже припиненим. Далі необ­хідно перевірити, чи входять до обсягу відповідальності страхові випадки та інші ризики, від яких здійснено страхування. Відпові­дні органи мають надати страхувальникові такі документи:

• на випадок пожежі — довідку (акт) органу пожежного на­гляду;

• у разі стихійного лиха — довідку органів гідрометеороло­гічної служби;

• на випадок крадіжки майна або його знищення, пов'язаного з крадіжкою, — відповідну постанову слідчих органів з обов'яз­ковим списком майна, яке було вкрадене або знищене.

Коли подія, яка настала, не була передбачена договором, вона не є страховим випадком і страховик звільняється від відшкоду­вання завданого збитку.

Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до заги­белі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти — десяти днів з моменту отримання заяви від страхуваль­ника повинна скласти страховий акт, відбивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначивши роз­міри збитку та страхового відшкодування.

256

Частина 4. Майнове страхування

Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, яке належить до основних засобів, визначається виходячи із залишкової вартості, оцінної вартості і виключенням вартості залишків, а в разі пошкодження згаданих будівель, спо­руд тощо — на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах страхової суми. До суми збитку входять також втрати від пошко­дження майна внаслідок заходів, що вживалися для його ряту­вання, усі необхідні і доцільні витрати на рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхово­го випадку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз, необхідних для встановлення обсягу втрат, і т. ін.

Кількість і вартість майна, наявного на момент страхового ви­падку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження і видатки інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів.

Після розрахунків розміру збитку визначають розмір страхо­вого відшкодування.

Більшість компаній страхове відшкодування виплачують про­тягом 15 днів від дня складання акта про загибель (пошкоджен­ня) застрахованого майна й одержання всіх необхідних докумен­тів від компетентних органів.

У разі загибелі (пошкодження) майна страхове відшкодування визначається таким відсотком від суми збитку, в якому майно бу­ло застраховане, але розмір відшкодування не повинен перевищу­вати розміру страхової суми. Якщо перевіркою буде встановлено, що під час укладання договору вартість майна була зазначена ни­жчою за фактичну, то відсоток, на який було застраховане майно, відповідно зменшується.

Якщо внаслідок страхового випадку знищено велику кількість майна і протягом встановленого строку неможливо зробити но­вий розрахунок розміру збитку, то на підставі письмової заяви страхувальника страхова компанія може виплатити йому аванс у розмірі 50 %.

Із суми страхового відшкодування вираховуються:

• франшиза (безумовна);

• виплачений страхувальникові аванс;

• чергові платежі (в разі несплати), за погодженням зі страху­вальником, якщо виплата здійснюється до настання строку їх сплати.

Втрати внаслідок пошкодження або знищення майна, отрима­ного підприємством або організацією за договором майнового найму або прийнятого для переробки, ремонту, перевезення, збе­рігання тощо, відшкодовуються у повному обсязі в межах стра­хової суми, установленої на кожний конкретний об'єкт.

Розділ ]]. Страхування майна юридичних осіб

257

Страхове відшкодування за збитки, завдані внаслідок вико­нання експериментальних або дослідних робіт, а також під час експонування майна на виставках, виплачується лише у випад­ках, коли майно було застраховане за окремим договором.

Страхова установа, яка виплатила страхове відшкодування за пошкоджене або загибле майно, набуває права висунути (у межах суми, виплаченої страхувальникові) вимоги, які підприємство має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Договір страхування, за яким виплачено страхове відшкоду­вання, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому строку в розмірі різниці між страховою сумою, обумовленою договором, і сумою виплаченого страхового відшкодування. Якщо страхове відшкодування виплачене в розмірі повної страхової суми, то чин­ність договору припиняється.

Не підлягають відшкодуванню збитки:

• завдані внаслідок перебігу процесів, яких не можна уникну­ти в роботі або таких, що природно випливають з них (корозія, природне спрацювання та інші природні властивості окремих пред­метів);

• завдані через те, що страхувальник не вжив належних захо­дів для рятування майна, забезпечення його зберігання і запобі­гання подальшому пошкодженню чи знищенню;

• завдані внаслідок викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено міліцією або іншими правоохоронними органами.