8. Брутто-ставка, її зміст та структура.

В практиці ризикових видів страхування страховий тариф представляє собою тариф-брутто (Tб, до складу якого входить тариф-нетто (Т,) і навантаження (N), тобто Tб = Tn + N.

Кожна із зазначених частин має свою поелементну струк­турну будову.

Тариф-брутто=Тариф-нетто(Тариф-нетто основний+Ризикова надбавка)+Навантаження(Витрати на превенцію+Витрати на ведення справи+Прибуток)

Тариф-нетто безпосередньо виражає ціну страхового ризику, призначений для здійснення страхових виплат, забезпе­чує створення страхового фонду та запасного фонду, які форму­ють страхові резерви. Тариф-нетто складається із тарифа-нетто основного таризиковоїнадбавки:

Тариф-нетто основний забезпечує виплати за звичайними умовами страхування, а ризикова надбавка - формує запасний фонд для забезпечення виплат при значних коливаннях ризиків, коли є відхилення кількості страхових подій від середнього значення, при можливості підвищених збитків при реалізації ри­зиків. У накопичувальних видах страхування ризикова надбавка не передбачена, стабільність страхування забезпечується іншими методами та застосуванням теорій вартості грошей у часі.

В основі розрахунку тарифа-нетто виділеного ризику лежить збитковість страхової суми, яка визначається, виходячи із середнього за певний період часу (як правило, за 5 років) рівня виплати страхового відшкодування. При побудові тарифа-нетто основного враховується ймовірність настання страхового випадку, коефіцієнт відношення се­редньої виплати на один договір страхування до середньої стра­хової суми на один договір, тобто,

Навантаження (N) покриває витрати страховика на ведення страхової справи (N), витрати на фінансування превентивних за­ходів (Np) та забезпечує заплановану норму прибутковості (Nr).

Враховуючи, що тариф-брутто виражає ціну страхової по­слуги, яка складається із собівартості та прибутку, то в собівартість страхової послуги включається:

S тариф-нетто;

S витрати на фінансування превентивних заходів;

S витрати на ведення страхової справи.

Тариф-нетто займає найбільшу питому вагу у собівартості страхової послуги і, як правило, не повинен бути меншим за 60 -70% тарифа-брутто. А навантаження складає в загальному страховому тарифі суттєво меншу частину від брутто-ставки - від 9 до 40%.

Розрахунки страхових тарифів у накопичувальному страху­ванні мають свої особливості, такі як:

S розрахунки виконуються із врахуванням демо­графічної статистики та теорії ймовірності;

S при розрахунках застосовуються методи обчислень довгострокових фінансових операцій, які базуються на концепціях теорій вартості грошей у часі;

S тарифи-нетто складаються із декількох частин, кожна з яких покликана сформувати страховий фонд за од­ним із видів страхової відповідальності, що включені в умови страхування.

Отже, економічний зміст страхового тарифу можна визна­чити, як одиницю вимірювання взаємних зобов'язань страховика

9. Вплив норми процента на величину тарифних ставок.

No in questions list

10. Державне регулювання страхової діяльності.

Правове забезпечення страхування становлять ухвалювані за­конодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.

Система правового регулювання страхової діяльності міс­тить норми, визначені:

• Конституцією України;

• міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;

• Цивільним кодексом України;

• Законами та постановами Верховної Ради України;

• Указами та розпорядженнями Президента України;

• декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

• нормативними актами (інструкції, методики, положення, на­кази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юс­тиції України;

• нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

• нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

• окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалеж­ної України.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійсню­вати контроль за страховою діяльністю, є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішен­нями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення — приписи, зупин­ки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звіт­ності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, ви­лучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.

Так, до найважливіших чинних нормативних актів колишньо­го Укрстрахнагляду належать Методика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція з ліцензування страхови­ків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхо­вих резервів та деякі інші документи.

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як пра­вило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визна­чених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особли­востей муніципального страхування. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загаль­нодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страхо­вій галузі незначна.

11. Зміст нетто-ставки та навантаження до неї.

#8

12. Стратегія страхової компанії.

Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхового ринку, і зокрема кожної страхової компанії.

В економіці і сфері управління стратегія будь-якої організації— це докладний, усебічний комплексний план, який має забезпечити виконання її місії, тобто досягнення головної мети її існування. Щодо страховиків стратегія означає генеральну програму дій компанії, узгоджену з головною метою останньої Від ступеня обгрунтованості обраної стратегії залежить успіх компанії.

Головна мета, коли вона визначена і, що дуже важливо, дося­жна, сприяє підвищенню ефективності роботи компанії. Мета, що випливає із завищеної оцінки можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків.

У практиці страхового менеджменту широко використовує­ться стратегія оновлення. Вона передбачає безперервний про­цес пошуків і впровадження нових методів управління, зорієнто­ваних на послідовне вдосконалення страхової справи. Опрацю­вання стратегії має враховувати адаптацію до зовнішнього сере­довища, внутрішню координацію та організаційне передбачення. Тому стратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їх можна було переорієнтувати або модифікувати.

Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за ме­тою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення ме­ти. Приблизно кожні півроку його доцільно коригувати залежно від зміни ділових і соціальних обставин, аналізуючи динаміку макроекономічних показників, що характеризують темпи еконо­мічного зростання (спаду), рівень інфляції та безробіття, струк­турні зміни в економіці, умови оподаткування юридичних і фізи­чних осіб тощо.

Проаналізувавши на цьому тлі позитивні та негативні зміни в умовах діяльності страховика, доцільно знайти відповіді на такі за­питання:

• чи може компанія надавати свої послуги за цінами, нижчими або такими самими, як конкуренти (якщо ні, то що цьому зава­жає);

• який доступ має компанія до страхувальників. Що заважає їй розширювати коло своїх прихильників;

• чи має компанія належний персонал для оперативної пере­орієнтації роботи на нові послуги та ринки;

• що необхідно для посилення мотивації працівників до кра­щого виконання місії компанії?

Практика управління виробила низку загальних підходів щодо стратегічного планування. Розглянемо їх.

Загальна стратегія компанії відпрацьовується групою експер­тів і має бути схвалена вищим керівництвом ще до здійснення перших інвестицій.

Ставиться реальна мета перед компанією, визначаються етапи її досягнення і способи контролю за ходом виконання завдань.

Визначається коло фахівців, які обійматимуть ключові посади. Продумується система набору та професійної підготовки персоналу. Багато компаній користуються такою схемою побудови стратегії:

1) загальні положення;

2) період, на який розрахована стратегія;

3) стратегічні орієнтири: майбутня роль і завдання компанії;

4) аналіз і оцінювання становища компаній: конкурентна по­зиція, стосунки зі страхувальниками, фінансовий стан;

5) визначення пріоритетів: нові страхові послуги, нові страху­вальники, досконаліші методи маркетингу тощо.

6) розрахунок кінцевих фінансових результатів. Надзвичайно важливе значення для ефективної реалізації стратегії страховика має бізнес-план. Його мета — конкретизу­вати діяльність компанії на найближчу перспективу (3 — 5 років) згідно з потребами ринку і можливостями мобілізації для цього відповідних ресурсів. На жаль, і досі бізнес-плани у страхових компаніях ще не посіли належного місця. Нерідко про них зга­дують лише під час реєстрації страхових компаній. Міністерство фінансів вимагає подання з цього приводу економічного обґрун­тування компанії, яке містить дуже обмежений перелік показни­ків, а саме: види страхування, кількість договорів страхування, страхову суму, страхові платежі, страхові відшкодування, відра­хування до резервів, витрати на ведення справи, прибуток від страхової діяльності.

Звісно, що цього замало, аби бізнес-план допомагав страхови­кові вирішити такі проблеми:

• визначити конкретні напрямки діяльності компанії, цільові ринки і своє місце на них;

• сформулювати ту частину стратегії компанії (і тактику її до­сягнення), яка припадає на період дії бізнес-плану;

• виявити відповідність наявних кадрів компанії, умов моти­вації їхньої праці вимогам досягнення поставленої мети;

• оцінити фінансовий стан компанії з погляду можливостей реалізації її місії;

• передбачити можливі перешкоди на шляху до мети.

За наявності грамотно складеного бізнес-плану керівники ма­ють змогу досконало вивчати перспективи розвитку компанії, ко­ординувати зусилля, спрямовані на досягнення мети, визначати систему показників, необхідних для контролю за діяльністю компанії, готувати компанію до можливих змін у ринковій ситуа­ції, чітко формулювати обов'язки відповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання про те, який капітал потрібний для розвитку компанії згідно з визначеною метою 5 яка очікуєть­ся ефективність його використання.

Тут перелічені лише деякі з тих позицій, які слід узяти до ува­ги, опрацьовуючи нову або коригуючи наявну стратегію діяльно­сті страхової компанії. Значне місце має бути відведене форму­ванню раціональної структури компанії, її ресурсному забез-

іп А

печенню, кадровій політиці, мотивації та контролю. Ці та інші аспекти стратегії діяльності компанії розглядаються в цьому роз­ділі далі.

Важливо, щоб менеджери всіх рівнів були добре і своєчасно ознайомлені зі стратегічною лінією та пріоритетами компанії. Саме від них істотно залежить, чи зосередяться зусилля праців­ників на досягненні мети компанії. В умовах переходу до ринко­вих відносин бізнес-план має бути в усіх компаніях і розглядатись як основний документ, що визначає стратегію діяльності кожної з них на конкретний період.

Світовий досвід показує, що жодна, навіть високорозвинена, країна не може не зазнавати циклічних підйомів і спадів у еконо­міці. Не всі підприємницькі структури однаково відчувають ці коливання. Виграють ті, хто вміє прогнозувати ситуацію і своїми продуманими й оперативними діями повертати справи на краще.