22. Концепція «правлячого класу» Моски, "теорія еліт" Паретто

Г.Моска вводить спочатку поняття "політичного класу", а потім більш широке - "правлячого класу" для визначення тієї групи людей, яка, володіючи певними якостями і ресурсами - високе становище у суспільстві, військова сила, священний сан, багатство, походження (переважно народження, сімейні зв'язки), знання і досвід управління - монополізує владу в своїх руках. Правлячий клас схильний до змін через притаманні йому дві тенденції: аристократичну і демократичну. Перша тенденція проявляється у прагненні еліти "закритися" від іншої частини суспільства, передати свої привілеї за спадковістю. Наслідком цієї тенденції стає виродження еліти і суспільний застій. Демократична тенденція проявляється у поновленні правлячого класу за рахунок активних представників нижчих верств.

В.Парето ввів у науковий обіг термін "еліта". У "Трактаті з загальної соціології" він визначив її як групу осіб, що володіють вищими показниками у своїй галузі діяльності. Висуванню людей в еліту сприяє наявність у них специфічних психологічних якостей, наприклад, інстинкту комбінацій, уміння передбачити і виражати приховані потяги мас. Сама еліта не є незмінною, а знаходиться у безперервній трансформації. Коли контреліта досягає певних показників у своєму розвитку, вона займає місце правлячої еліти, а колишня правляча еліта, втративши свої кращі якості, переходить у нееліту. Відома теза В.Парето, що історія - це "кладовище аристократій". Подібний колообіг еліт дослідник описав як "закон циркуляції еліт". Зміна еліт дозволяє зберегти соціальну рівновагу, тому що забезпечує прихід до влади еліт, які володіють якостями, затребуваними суспільною ситуацією. Поновлення може здійснюватися у двох формах: поступальній (вибори і кооптація у свої ряди представників контреліти) і обвальної. Останній варіант - це революції і перевороти.

Залежно від методів володарювання В.Парето виділив два типи еліт:

Еліта лисиць, в якій володіє "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює суспільну тенденцію до зміни.

Еліта левів. Для цього типу еліти характерна ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромісів. Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.

23. Концепція плебісцитарної харизматичної демократії м.Вебера

М.Вебер (1864-1920)- німецький філософ, соціолог, історик.Основними його працями є «Протистанська етика і дух капіталізму» і «Політика,як покликання і професія».

Вебер водить поняття харизма, запозичуючи його з богословської літератури, де він означає божу милість чи божу благодать.

Вебером розробляється концепція плебісцитарної харизматичної демократії на чолі з вождем, який стоїть над усіма іншими центрами і силами влади. Метою цієї концепції є запобігання розвитку негативних тенденцій характерних для бюрократичної моделі управління, яка забезпечує ефективне функціонування складних організаційних систем, характерних для індустріального суспільства.

Демократична система, на його думку, може бути легітимізованою через комбінацію кількох систем відносин панування:

• професійний апарат керівництва (формально-раціональний засіб реалізації влади);

• плебісцитарний вождь (який визначає політичний курс, що здатний захопити маси);

• парламент (критично-контрольна інстанція традиційного типу).

Вирішальне значення відведено вождеві й бюрократії, другорядна роль – парламенту, що пояснюється негативною оцінкою політичних партій, які, на думку Вебера, були органами партійної ієрархії.

Недоліками бюрократії,Вебер вважав, тенденцію до корпоративізму ( тобто об’єднання політичної еліти, бізнес-еліти і профспілкових лідерів ) та нездатність приймати ефективні рішення в умовах кризи чи в умовах стохастичної (випадковість) нестабільності.

Вебер розрізняв традиційну владу (традиції і звичаї в якій ірраціональні) та раціонально-легальну (основою якої є право і закон).

Політичні дії Вебер поділяв на: цілераціональні,ціннісно-раціональні,традиційні та ефектну модель, яка під впливом зовнішніх обставин і внутрішніх.