7. Жанрові особливості повісті т.Шевченка «Близнецы».

Головна проблема твору — проблема виховання. Питання формування особистості молодої людини, зокрема питання виховання, розглядалися також у публіцистиці (журналах «Современник», «Отечественные записки», «Морской сборник»), в статтях М. О. Добролюбова, М. І. Пирогова та інших авторів[4].На утвердженні суспільного та естетичного ідеалу в повісті певною мірою позначилась сентиментально-романтична традиція Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша. Водночас у «Близнецах» Шевченко вперше звертається до педагогічних ідей Г. С. Сковороди. Український філософ-просвітитель не тільки одна з дійових осіб твору. Його думки про необхідність для щастя людини обрання праці за покликанням, високої моральності, гармонійного розвитку особистості сповідують герої повісті Никифор Федорович та Саватій Сокири. Чесна праця, демократичний, здоровий побут героїв, а також реальні прикмети їхнього життя — дозвілля на пасіці за читанням в оригіналі Горація, Гомера, «Псалмів Давидових», гра на скрипці — все це вводить читача у світ етичних ідей Сковороди[5].У повісті відбито літературні зацікавлення Шевченка. Поет у різних формах висловлює своє ставлення до творів Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, О. О. Шаховського, М. В. Гоголя, до української народної творчості, а також до літературної полеміки, яка точилася на сторінках таких періодичних видань, як «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», зокрема з приводу появи поеми Гоголя «Мертвые души».

8. Антимілітарний пафос повісті т.Шевченка «Близнецы».

Відомо, що під час другого періоду заслання (1850_1857), в роки підневільної солдатчини, Шевченко написав біля двадцяти російськомовних повістей, з яких донас дійшло тільки дев’ять, причому за життя письмен_ника ці твори не друкувалися, їхні рукописи двадцять років пролежали у М. Костомарова, побачивши світ на початку вісімдесятих років ХІХ ст., перше ж повне видання вийшло тільки в 1888 році. Назви російських повістей («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музы кант», «Капитанша», «Несчастный», «Художник», «Близнецы») акцентують увагу читача на людській особистості, що свідчить про антропоцентризм свідомості Шевченка і дотримання просвітницької традиції.

Автобіографічними в повісті «Близнюки» є описи життя Саватія Сокири в Оренбурзькому краї (Орен_бург був першим пунктом, куди фельд’єгер доставив засудженого поета в 1847 році), подорожі до Орської фортеці і на Раїм, пожежі в степу і закінчення цього періоду в Новопетрівському форті, на березі Каспій_ського моря. Основу повісті «Художник» також складає процес формування і становлення самоцінної творчої особистості, історія душі автобіографічного героя, оскільки жанр автобіографічного роману виховання передбачає звернення до духовної еволюції героя, що зближує «Художника» з автобіографічною трилогією Толстого. Тип роману виховання про мистецтво і долю митця був досить поширений у німець_ кій прозі Гете, Новаліса, Тіка та в російській літературі першої половини ХІХ ст. У першій частині повісті події, що відбуваються вжитті художника_кріпака, викупленого з неволі, нагадують факти з життя Шевченка, коли він в юнацькі роки наївно і безпосередньо ставився до людей, переживав захоплення ві світу прекрасного. Оповідачем відтворюється оточення поета в Академії мистецтв,атмосфера культурно_суспільного життя Петербурга того часу, дається портретна характеристика реаль_ них діячів мистецтва — К. Брюллова, О. Венеціанова, В. Жуковського та ін. Молодий художник, наголошую_

чи на відповідності художнього образу реальним реам, передає своє захоплення від скульптури «Рибак»Ставассера.