- •1.Роль і місце поеми «Енеїда» і.Котляревського в історії української літератури.
- •2. Суть визначення «неповна література» «неповної нації».
- •3. Особливості українського романтизму.
- •4. Естетична концепція т.Шевченка.
- •5 Авторецепція т.Шевченка («Щоденник»).
- •6. Проблема «автор – адресат» в творах т.Шевченка.
- •7. Жанрові особливості повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •8. Антимілітарний пафос повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •9. Особливості композиції повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •10. Ідеал життя в повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •11. Лист як композиційний прийом у повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •12. Реалістична парадигма в романі п.Мирного «Повія».
- •13 Психологія маргінальної людини в романі п.Мирного «Повія».
- •15 Проблематика новели і.Франка «Сойчине крило».
- •16. Жанрові особливості драматичної поеми Лесі Українки «Одержима».
- •17. Неоромантичний ідеал особистості в драматичній поемі Лесі Українки «Одержима».
- •18. Роман в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: конфлікт ірраціонального й раціонального.
- •19. Суть «лабораторного» методу в.Винниченка (роман «Записки кирпатого Мефістофеля»).
- •20. Структура роману в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля».
- •21. Проблема свободи вибору в романі Винниченка “Записки кирпатого Мефістофеля”
- •22. . Роман в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: теорія «нової моралі».
- •23. Літературна дискусія 1925—1928 років
- •24. . Роман в. Підмогильного “Невеличка драма”: система персонажів.
- •27. «Народництво» і «модернізм» в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •28. Образ оповідача в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •29. Роман в.Домонтовича «Без ґрунту»: інтелектуальний простір.
- •30. Урбаністичний роман в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •31. Село й місто в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •32. Концепція особистості в творах поетів «празької школи» ( аналіз творів за вибором студента).
- •33. Соцреалістичний реалізм: головні ознаки.
- •34. Інтимна лірика л.Костенко.
- •35. Драматична поема л.Костенко «Сніг у Флоренції»: особливості конфлікту.
- •36. Проблема «митець і влада» в драматичній поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».
- •37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів.
- •38. Бідермаєр в українській літературі.
- •39. Шістдесятки в історії української літератури.
- •40. Ю.Андрухович «Московіада»: десакралізація поета-месії.
- •41. Бурлескне тіло в романі ю.Андруховича «Московіада».
- •42. Інтертектуальність роману ю.Андруховича «Московіада».
- •43. «The bad company» ю.Андруховича: альтернативна історія української літератури.
- •44. Постколоніальний синдром поезії «Крим, Ялта. Прощання з імперією» о.Забужко.
- •45. Нарцисичний інтелектуалізм у романі о.Забужко «Польові дослідження українського сексу».
- •46. «Маргінальна» людина в романі «Депеш Мод» с.Жадана.
- •47. Час і простір в романі Жадана "Депеш Мод"
- •48. Особливості композиції роману Карпи "Фройд би плакав"
- •49. «Схід – Захід» у романі і.Карпи «Фройд би плакав»
- •51. Пошуки самототожності в п'єсі о, Вітра
35. Драматична поема л.Костенко «Сніг у Флоренції»: особливості конфлікту.
Драматична поема «Сніг у Флоренції» ставить чимало посутніх питань, буття митця в світі людей, перед своїм талантом, зрештою, перед історією. Драматична поема “Сніг у Флоренції” – вершинний твір і певний підсумок роздумів Ліни Костенко над проблемою ролі художника у суспільному житті, про вписаність таланту у часопросторі. Парадоксальна назва твору і промовистий підзаголовок – “Сад нетанучих скульптур” забирають увагу читача, котрий прагне розкодування загадки. Цілий масив проблем, що їх поставила Ліна Костенко, – митець і час, художник і юрба, особистість і влада, творчість і свобода –це лише частка авторської тривоги, трансльована драматичною тональністю “Снігу у Флоренції”. Вибудовуючи Молодий митець гідно розпочинав свій шлях у щасливому середовищі талановитих ровесників, серед яких був і високошляхетний Буонарроті. Авторка акцентує на цьому сусідстві двох імен невипадково і не раз. Стартові позиції вони мали однакові. Міра таланту – то інша річ. Хоч поетеса підкреслює, що свого часу Рустичі справді займав гідне місце серед найталановитіших сучасників. Межову ситуацію перебування скульптора між двома власними іпостасями Ліна Костенко прокреслює густою сіткою сумнівів, які терзають душу молодого і старого Рустичі на перехресті цієї умовної і щемливої зустрічі, примушуючи до самоаналізу. Ліна Костенко дає нам можливість відчути корозію душі свого героя: він позбавлений тієї внутрішньої потуги, яка зберігає цілість особистості, спонукаючи не приймати правила гри деформованого оточення. Обставини, спокуси, власні слабкості згущують ситуацію випробувань, які змушують зробити остаточний вибір. Тому позиція молодості, котра піддалася спокусі жити переважно зовнішнім суєтним життям, занедбавши духовність, у тексті окреслена спробою виправдати себе знову ж таки тягарем об’єктивного, неадекватною реакцією суспільства на талант.Філософська істина – природа дає людині покликання, одночасно даруючи спромогу його реалізувати, тільки над цією спромогою слід потрудитися, – трансльована в поемі за принципом контрасту (Буонарроті – Рустичі). Необхідність опанувати обставини, не відступивши від високої мети, не зрадивши божого дару, не змарнувавши дивовижне покликання, що має потенцію вписувати у вічність не лише ім’я творця, а й імення його народу, нації – це єдиний шлях, що веде до храму. Ліна Костенко послідовно художньо окреслює своє бачення позиції митця: народ свій люблять не тому, що він найкращий, а через те, що він твій. І край, у якому випало народитися, так само потребує твоєї любові, діяльного співчуття. Удосконалювати образ своєї нації у світі можна лише шляхом власного удосконалення. Часи не вибирають :їх лише проживають по-різному – навіть сучасники, навіть талановиті чи геніальні. Відбувається осмислення вічної проблеми творчої особистості крізь призму опозиції “свобода – несвобода” в параметрах долі реальної постаті – італійського скульптора Джованфранческо Рустичі, простежено процес руйнації таланту і психологію зради самому собі й вітчизні.