27. «Народництво» і «модернізм» в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».

Роман Віктора Домонтовича “Без ґрунту” відсилає нас до глобальної проблеми поглиблення прірви між людиною та природою, наступу технократичної цивілізації на гуманістичні цінності, невідворотної механізації переважної більшості процесів як виробництва, так і поза виробничої сфери.

Символічне значення заголовку “Без ґрунту” можна розглядати у розрізі запропонованої В. Домонтовичем концепції, суть якої – глобальна трагедія нації: позбавлення українського народу усіх без виключення основ існування, природного розвитку та ідентифікації. На твір умовно вплинули і епоха Ренесансу, і доба нового мистецтва Модернізму, дореволюційний Київ як культурно-мистецький простір; богемне життя у дореволюційному Петербурзі тощо.

Проблема, яка розглядається в даному творі розкривається в “протистоянні” модернізму народництву. Ми бачимо двох типів персонажів: ті, які прагнуть до консерватизму, збереженню традицій своєї Батьківщини, та тих, які пригнуть будь за що перейти до нового рівня розвитку – до індустріалізації через ліквідацію НЕПу. Так Іван Васильович Гуля виступає захисником церкви Линника, мистецької пам’ятки культури, а Станислав Бирський прагне до усуспільнення, створення комбінатів та взагалі переходу держави до нового типу функціонування. Ніби магнетизуючи слухачів Бирський розповідає про новий лад: “все має бути усуспільнене, повинне бути підпорядковане партії влади вплоть до того що людина, її мораль, погляди, побут житло.” Він декларує, що головне: не зупинитися на півдорозі, що це треба робити сьогодні, бо завтра може бути пізно,гасло відмирання родини.

На противагу Бирського виступають двоє почесних діячів: Данило Криницький та Петро Півень. Вони вважають себе охоронцями запорізької старовини, втіленням січового духу. Один пропагує січовий-запорізький, другий виступив проповідником традицій селянської хати.

Таким чином ми можемо бачити протиріччя закоренілого, традиційного (народництва) та нового та мало сумнівного (модернізму), що орієнтувався на вибагливого читача

Окрім того, Домонтович відтворює урбаністичного пейзажу. Це також можна вважати ознакою модернізму, що свідчить про приреченість героїв.

28. Образ оповідача в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».

Серед особливостей побудови твору слід відзначити нерівноправність стосунків автора й персонажа (письменник постійно перебуває “над твором”, можлива подібність його до створеного в тексті образу героя не заперечує той факт, що автор залишається творцем певної художньої дійсності, а герой лише творінням) та прихований характер зв’язку між ними (лише в особливих випадках авторський голос звучить у тексті в примітках і ремарках). Численні філософські та культурно-історичні відступи в тексті ми також сприймаємо як авторські, оскільки власне оповідачі творів (Варецький і Ростислав Михайлович) є літературними персонажами, отже, вони не могли бути реальними свідками описуваних історичних подій та авторами роздумів над ними. Реципієнт романів Віктора Домонтовича або потенційним співучасник творчого процесу письменника, виходячи з текстової заданості, має бути освіченим, здатним сприймати численні алюзії, ремінісценції тощо, які є невід’ємною рисою досліджуваної прози. Текстовий простір “Без ґрунту” вибудовується як постійний діалог автора з самим собою, своїми героями, передбачуваним читачем, найрізноманітнішими мистецькими та культурно-історичними дискурсами, зрештою, – з сучасною йому епохою. Відзначено, що спеціальні авторські примітки та ремарки майже відсутні в досліджуваних творах (так, у романі “Доктор Серафікус” зустрічаємо єдину “примітку автора”, а в романі “Без ґрунту” – одну “Ремарку Автора”). Текст роману містить велику кількість коментарів як історичного, так і загально-філософського характеру, вкладених здебільшого в уста оповідачів або функціонуючих у вигляді авторських міркувань. Цей майже безперервний авторський коментар, що імпліцитно виокремлюється з текстового масиву кожного роману, може бути прочитаний як окреме філософське есе, присвячене багатьом аспектам сучасної Віктору Домонтовичу доби. Зокрема, письменник обмірковує історичні умови розвитку своєї епохи, їх соціальні наслідки; звертає увагу  на зміни, що торкнулися моралі, усталених уявлень про кохання та родину; шляхи становлення героїв романів і роль перипетій різного характеру в їхніх долях.