38. Бідермаєр в українській літературі.

Бідермаєр вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом. Фактично є уособленням німецької міщанської культури. Вважається, що бідермаєр, як стиль у мистецтві, сформувався у країнах Німецького союзу та в Австрійській імперії як антитеза ідеям французької революції та ампіру наполеонівськіх часів. На теренах України був поширений у Буковині та Галичині, які входили до складу Австрійської імперії.У літературі Дмитро Чижевський окреслював «бідермаєр», як «певну форму романтики, яку визначають або як «міщанську романтику», або як «романтику старечу». Головні ідеологічні мотиви романтики в літературному бідермаєрі слабшають та зникають.Замість індивідуалізму та революційного пориву маємо тут повагу до «надіндивідуального порядку» в державі, релігії, звичаях, нахил до традиції; замість живої спраги, яку може задовольнити лише весь світ, — спокійне збирання, колекціонування. [2]Бідермаєр у літературі вважають специфічною рисою німецької та австрійської літератури. Практично всі дослідники відносять до цієї течії типових представників стилю бідермаєр як Улянд, Штіфтер, А. Дросте-Гюльсгоф, Ґрільпарцер, Ґ. Келлер, О. Людвіґ та ін.Спроби шукати сліди бідермаєру в творчості українських літераторів спростовує Д. Чижевський у цитованій вище роботі, підкреслюючи наявність певних рис бідермаєру у творчості М. Шашкевича та поетів - «меланхолійних ліриків» Петренка, Забіли, Чужбинського, С. Метлинського та ін.Художники бідермаєру зверталися до життя простих людей, навколишньої природи, національного фольклору (Л. Ріхтер, Ф. Керстінг, М. Швінд, Ф. Вальдмюллер, К. Шпіцвег та ін.). Їхні прагнення до інтимності й чулості призводили часто до тематичної вузькості та ідеалізації побуту міщанства, до слащавості, прикрашення буржуазної дійсності.Незважаючи на досить часте вживання терміну «бідермаєр», точного його визначення не їснує. Тому віднесення тих чи інших мистецьких творів до цього стилю є достатньо умовним

39. Шістдесятки в історії української літератури.

Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду " відлиги " стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників" . Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти пануючої задушливої атмосфери, вимагали припинити втручання партії у справи літератури й мистецтва, боролися за справжні культурні цінності, провідну роль української мови, національну свободу, людську гідність. Серед провідних постатей пової плеяди були поети В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський, Л.Костенко, літературні критики І.Дзюба, Є.Сверстюк, І.Світличний, художники П.Заливаха, А.Горська, кінематографісти Ю.Іллєнко, Л.Осика, журналіст В. Чорновіл та ін. Характеризуючи шістдесятництво, один із його представників Валентин Мороз зазначав: "То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло вже подумати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування..."Своєрідним організаційним осередком руху шістдесятників став київський клуб творчої молоді "Сучасник", що виник у 1959 р. під егідою міського комсомолу. Його очолив Л.Танюк, а найактивнішими учасниками були А.Горська, М.Коцюбинська, М.Вінграновський, І. Драч та ін. Серед основних форм їхньої багатогранної діяльності були: відродження різдвяних вертепів; організація різноманітних мистецьких гуртків; пошук місць масових поховань сталінських жертв; вечори пам'яті відомих діячів: Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, М.Куліша, Л.Курбаса; виступи у пресі тощо.