36. Проблема «митець і влада» в драматичній поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».

Висвітлюючи у драматичній поемі «Сніг у Флоренції» тему взаємин митця з суспільством, із владою, Л. Костенко, власне, виводить цю розмову на ширші обрії. Говорячи про, здавалось би, мистецькі справи, вона веде мову і про загальнолюдські проблеми, бо ж мистецтво— то душа людини, душа будь-якої діяль- ності, а митець — наставник, учитель людей, і мораль його, його філософія і його поведінка вияскравлюють духовний стан, суть усього суспільства. В центрі драматичної поеми діалог між Флорентійцем і Старим, між молодим художником і ним же самим у старості — монолог, через який показуються і висоти творчих злетів, і ті малі компроміси, що ведуть до великих і, отже, до деградації митця, «у мене в пам'яті йде сніг»— сніг забуття .«Я весь мій вік залежав від замовників і те створив, що треба було їм»,— так формулює Старий свої творчі, власне, антитворчі принципи. Союзі, ми масово знищували своїх комуністів? Ось, здається мені, той гостросучасний поворот думки, який природно виникає при читанні «Снігу у Флоренції». «Пече лиш те, в якому сам гориш» — ось теж вічна егоїстична істина, яку треба подолати перш за все в самому собі, якщо ти людина, тим більше якщо ти худож- ник. На що ж потратив я своє життя?! — запитує себе Флорентієць, запитує «з гірким докором, майже крізь ридання». На цих трагічних запитаннях, що рвуть душу, на афоризмах, у кожному з яких гостро максима- лістськи висловлена думка про згубність кар'єристичних домагань і пристосування до вимог власть імущих, побудована вся драма- тична поема. Немає Рустичі, він сам убив себе як митця, але ж є ті, що шукають його, ті, котрим потрібні його ідеали, потрібні краса, творчість. Проте коли ж ці ідеали прийдуть до людей? Сьогодні їм не знайшлося місця в реальнім житті, сьогодні художник не зумів протистояти силою творчості вимогам деспо- тів та їхніх холуїв. Тому й звучить так трагічно остання нота твору: «Де ж ти подівся, Рустичі, Джованні? Джованфранческо Рустичі, де ти?!..» Але живе у душах людей прагнення ідеалу, живе пошук істини. 

37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів.

Формування і розвиток шістдесятництва як творчої сили відбувалося у складних умовах. Вже в першій половині 50-их років було видно, що остання хвиля сталінського терору не зламала хребта українській нації. Хрущовська відлига розкрила широкі потенційні можливості України. Що стосується української поезії, то в її лави прийшло могутнє молоде поповнення – Д.Павличко, І.Драч, Ліна Костенко, М.Вінграновський, В.Коротич, В.Симоненко. Непідробна громадська напруга, високий художній рівень творів здобули їм широку читацьку аудиторію, їхні перші збірочки вмить зникли з полиць книгарень. Поети-шістдесятники стрімко й потужно ввірвались у духовний і культурний простір України. Своєю творчістю вони відновлювали традицію шляхетної лірики, що була брутально перервана в нашому письменстві в роки сталінського терору, – поезії, що вирізняється сміливою і глибокою думкою, вишуканістю образу, жанровим розмаїттям. Ліричний герой шістдесятників, позбавлений плакатності та невизначеного “ми”, промовляв до читача відверто і щиро, від