45. Нарцисичний інтелектуалізм у романі о.Забужко «Польові дослідження українського сексу».

У сучасній жіночій прозі представлена нова концепція особистості жінки, яка визначена Софією Філоненко як “концепція жінки з роздвоєним”, “роздертим” єством: бажання бути вільною, незалежною, справді емансипованою часто суперечить глибинному потягу до родинності і материнства”. Жінка прагне бути хорошою матір’ю, дружиною, але поряд з тим бажає бути незалежною, самодостатньою особистістю, намагається реалізувати себе в різних сферах, а це призводить до того, що вона не може повністю реалізуватися ні у першому, ні в другому випадку. Це тип “нової героїні”, наділеної гострим критичним розумом, освіченої, творчої жінки, яка постійно перебуває у пошуку відповідей на свої запитання, вона піддає сумніву правильність “влаштування” світу – саме так виявляється активність розуму, який не задовольняється готовими відповідями. Так, роман О.Забужко “Польові дослідження з українського сексу” можна розглядати як втілення філософських ідей у художньому тексті. Уся дія в романі О.Забужко обертається навколо переживання героїнею абсурдності власного буття, абсурд є атрибутом існування героїні роману пані Оксани, оскільки вона є, передусім, жінкою, до того ж українкою, до того ж – українською письменницею. Але полеміка виходить поза межі твору, мета якого стає ширшою за суто естетичну, включає в себе й суспільний компонент. Завдяки цьому розкривається активна суспільна позиція героїні, важливість і болючість для неї порушених питань, інтелектуальна напруга пошуку виходу з безвиграшної ситуації. Таким чином, бачимо, що суттєвою рисою свідомості нової героїні є внутрішня роздвоєність, боротьба між патріархальними стереотипами і емансипаційними прагненнями. Закономірно сутність такої особистості виражається через особливості поетики жіночої прози: філософічність, інтелектуалізм, полемічну загостреність, автобіографічність, суб’єктивізацію і ліризацію оповіді, реінтерпретацію міфологічного, фольклорного матеріалу, активне використання засобів фантастики. Жіноча проза не лише відтворює істотні риси особистості жінки в їх взаємозв’язках і відношеннях, але й подає повну і багатоаспектну картину буття жінки в сучасному світі.

46. «Маргінальна» людина в романі «Депеш Мод» с.Жадана.

Сергій Жадан актуалізує в цій сув'язі минулого й сучасного дуже істотну проблему конфлікту поколінь. Дія його відомого роману «Депеш Мод» відбувається на початку 1990-х років, у період радикальної трансформації суспільства, що, безумовно, відбивається на всіх рівнях. Дається взнаки цей руйнівний вплив також у свідомості пересічної молодої людини, як-от герої цього роману. Разом з відразою до культивованої згори системи цінностей, що виявляється фальшивою та лицемірною при кожному наближенні до реальної дісності, з'являється й неприйняття старшого покоління, «батьків», котрі не зуміли дати своїм дітям справжні орієнтири в житті й спровокували їхнє безконечне блукання в нетрях хворої міської субкультури, на грані виживання й алкогольного отруєння, екстремальних випробувань і тотального збайдужіння. При цьому Жадан ставить в один шерег три часові виміри, проектуючи свої рефлексії на минуле, сучасне й уявлюване майбутнє водночас. У такій візії прозаїка історія опиняється у світлі перехресних перспектив, засвідчуючи тим самим свою відкритість до зміни смислів та привнесення нових значень у схему подій, що вже відбулися. Мова йде, по суті, про набуття знаковим минулим нових аксіологічних оцінок, що представляють плинність історичного часу. «Коли я стану дорослим і мені буде 64, я обов'язково згадаю всю цю тягомотину. Така перехресна оптика вглядання в час дає змогу письменникові по-новому, в досить радикальний спосіб, осягнути сутність «великої депресії», якою чомусь позначене недалеке минуле його країни. Це спроба наблизитися до розуміння покоління попередників, котре герої Сергія Жадана схильні цілковито звинувачувати у власній безталанності та неприкаяності. Радикальна переоцінка «батьків» тут поєднується із не менш радикальною верифікацією самого образу совєтської історії, свого часу ідеалізованого комуністичною пропагандою. Попри суб'єктивні крайнощі оцінки, це виболена й щира правда, що її здобуває «втрачене покоління», яке представляють герої Жадана. Без пізнання такої правди важко уявити собі відштовхування від пам'яті минулого, котра стає спрофанованим і негативним досвідом і, таким чином, спонукає до пошуку іншого шляху, аніж протоптана батьками дорога в ілюзорне комуністичне майбутнє.